На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому були суддя, осавул, писар.
IV. Вибори старшини.
Вибори старшини, Характерною ознакою козацької демократії було те, що військова старшина була виборна: вибирала її козацька рада. Рала могла так само й відібрати владу у кожного: старшина виконувала свої обов'язки "до військової ласки", тобто поки дозволяло на це військо.
Гетьмана обирала генеральна рада. Вибори відбувалися особливо врочисто. Коли рада вже зібралася, посередині радного кола де стояла старшина, клали «клейноти», відзнаки гетьманської влади,- булаву і бунчук. Був давній звичай, що гетьман, що уступав, клав булаву просто на землю, наче на знак того, що гетьманська влада повинна коритися перед військом аж до землі. Пізніше клейноти клали на стіл, укритий роскішним килимом. Старшина ставила кандидатури, починалася нарада, осавули обходили військо, питаючись, за кого козаки стоять. Вибір відбувався не голосуванням, а криком, не раз доходило й до борні. Самовидець описує такий вибір на Чорній раді під Ніжином 1663 р.: «Зараз крик зчинився з обох сторін за гетьманство,— одні кричать: "Брюховецького на гетьмана!", а другі кричать: "Сомка на гетьмана!", а далі взяли між собою битися». Пізніше, у XVIII ст., кандидатура на гетьмана була вже між старшиною умовлена заздалегідь, і вибори проходили спокійно. За давнім звичаєм козаки проявляли свою згоду, кидаючи вгору шапки. Навіть ще при виборі Апостола "шапками на нього махали". Вибраного гетьмана ставили на стіл посеред ради, щоб усе військо його бачило. Але найважливіша була та хвилина, коли новообраному вручали до рук булаву й укривали його бунчуком і корогвою,— це було символічна передача влади.
Генеральну старшину інколи обирала генеральна рада, але частіше – рада старшини. Величко у своєму літописі описує, як у 1700 р. Василь Кочубей зрікався уряду генерального писаря: “здав із себе той уряд писарський, поклавши публично перед гетьманом, на очах усієї старшини, в гетьманській столовій кімнаті, печать військову, подякував гетьманові і всій старшині”. Старшина прийняла відмову, але вирішила за потрібне призначити Кочубея головою іншого уряду: “По його від’їзді з гетьманського дому, полковники і вся старшина врадили, що не бути йому нараз без уряду, й постановили передати йому уряд генерального судді. До цього й гетьман легко прихилився й наказав пошукати в скарбівниці ліску суддівську, чорну, гебанову, просто у срібло оправлену: другого, чи третього дня, коли полковники і вся старшина перед службою божою до гетьмана на Гончарівку з’їхалися, і Кочубей теж туди прибув, толі несподівано дістав суддівський уряд від гетьмана і всієї старшини”.
Полковника і полкову старшину обирала полкова рада. Сотника і сотенну старшину – сотенна рада.
Але виборчий принцип не завжди чітко дотримувалися. Богдан Хмельницький мав такий авторитет, що міг самостійно призначати полковників. Пізніше його в цьому наслідували Петро Дорошенко, Многогрішний, Самойлович. Це робилося для підтримання суцільності війська.
Назначеному полковникові урочисто вручали відзнаки його влади. Полк збирався на просторому майдані з усіма полковими й сотенними прапорами. Потім приїздив гетьманський делегат з новим полковником, їх вітали хлібом-сіллю, грала полкова музика, похилялися прапори. Делегат повідомляв про призначення нового полковника, полковий писар відчитував гетьманський наказ. Потім делегат вручав полковникові пірнач, полкову корогву, значок і літаври; старшини укривали свого команданта шапками.
V. Військові ранги.
Військові ступені, чи ранги спочатку були невпорядковані. Робити висновки щодо впорядкування різних посад можна робити лише з розмірів платні. Під час час переговорів з церем у 1654 р. козаки прагнули встановити традиційні розміри платні. Виходячи з їх вимог можна скласти таку таблицю військових рангів:
| Ступінь | Платня | Військова старшина | Полкова старшина | Сотенна старшина |
| I | –– | гетьман | –– | –– |
| II | 1000 | писар | –– | –– |
| III | 400 | обозний, осавул | –– | –– |
| IV | 300 | суддя | полковник | –– |
| V | 200 | –– | полковий осавул | –– |
| VI | 100 | судівський писар | –– | Сотник |
| VII | 50 | бучужний, гарматний хоружий | полковий писар, полковий хоружий | –– |
| VIII | 30 | –– | –– | сотенний хоружий, козак рядовий |
З останніх років Гетьманщини зберігся повний поділ старшини на такі ранги:
| Ранг | Військові посади | Артилерія | Цивільні посади | Охочекомонні полки |
| I | 1. Ген. обозний | |||
| II | 2. Ген. суддя3. Ген. підскарбій | |||
| III | 5. Ген. осавул6. Ген. хоружий7. Ген. бунчучний | 4. Ген. писар | ||
| IV | 8. Полковник | |||
| V | 9. Бунчуковий товариш | 10. Осавул ген. артилерії13. Полк. обозний | 11. Писар ген. Суду14. Старший військ. Канцелярист | 12. Полковник |
| VI | 15. Хоружий ген. артилерії | 16. Полк. суддя | 17. Обозний | |
| VII | 19. Полк. осавул20. Полк. хоружий | 18. Полк. писар21. Військ. перекладач | ||
| VIII | 22. Сотник | 24. Писар ген. артилерії27. Отаман ген. артилерії | 25. Військ. канцелярист | 23. Полк. писар26. Полк. осавул28. Полк. хоружий |
| IX | 29. Значковий товариш | 30. Осавул полк. артилерії | 31. Городовий отаман33. Писар полк. суду | 32. Сотник або ротмистр34. Жолдацький капітан |
| X | 38. Сот. осавул40. Сот. хоружий | 36. Писар полк. артилерії39. Хоружий полк. артил. 41. Отаман полк. артилерії | 35. Сот. писар37. Полк. канцелярист | 42. Сот. компа- нійський43. Жолдацький капітан |
| XI | 44. Курінний отаман | 45. Городничий46. Сільський отаман | ||
| XII | 47. Виборний козак | 48. Жолдак |
VI. Висновки.
Розглянувши організацію козацького війська ми можемо зробити певні висновки. По-перше козацьке військо дійсно було незалежним політсистемним утворенням, котре згодом набуло всіх ознак держави. Ми можемо назвати таку організацію демократичним устроєм, адже унікальність козацтва в тому, що початкова відсутність чіткого устрою не завадила створити міцну державу, де владу мав саме народ. Отож організація війська запорізського заслуговує уваги, адже вона є унікальною формою демократіїї, що довела своє право на існування на практиці.
VII. Список використаних джерел.
І. “Історія українського війська”, ред. Парцея М.П., Л. : “Світ”, 1992
ІІ. Аркас М.М. “Історія України-Русі”, К. : “Вища школа”, 1993
ІІІ. Орест Субтельний “Україна: історія”, К. : “Либідь”, 1993