В даний час негативний вплив рівеня конкурентноздатності промисловості України робить найглибшу економічну і фінансову кризу, що охопив практично всі галузі.
Спад і структурні зміни промислового виробництва супроводжуються зниженням конкурентноздатності продукції, що випускається. Втрачаються й основні конкурентні переваги України - відносно дешева робоча сила, - що веде до росту витрат виробництва і, відповідно, до зниження конкурентноздатності.
Значний вплив на рівень витрат виробництва робить показник енергоємності як усього ВВП, так і окремих галузей економіки. Варто підкреслити, що у ведучих промислових державах після світової енергетичної кризи (1973р.) намітилася стійка тенденція до скорочення енергоємності створюваної одиниці ВВП.
У результаті вживання заходів по збереженню і раціональному використанню енергії енергоємність одиниці ВВП у промислово розвитих країнах знизилася на 22%, при цьому нафтоємкість - майже на 38%.
У Росії, також як і в Україні, просліджується протилежна тенденція. За період з 1990 по 1999 рік енергоємність ВВП Росії збільшилася на 31%, а промислового виробництва - на 39%. У 90-х роках витрата енергії при виробництві синтетичного каучуку збільшився в 1,17 рази, прокату чорних металів - у 1,11 рази, електросталей - у 1,06 рази.
На початку 90-х років енергоємність промислового виробництва в Україні була майже в 50 разів вище, ніж у Японії, Швейцарії і Гонконгові.
Росту енергоємності ВВП України та Росії в цілому і промисловому виробництві зокрема сприяли фактори структурного характеру: спад виробництва в малоенергоємких галузях, ріст вартості енергії і як наслідок збільшення її частки в загальних витратах виробництва кінцевої продукції.
Наприклад, якщо в США в автомобільній промисловості частка енергоносіїв у собівартості продукції в середині 90-х років складала 1-2%, те в Росії аналогічний показник досягав 12-18%.
Негативний вплив на рівень конкурентноздатності української промисловості роблять моральне старіння і фізичний знос основних технологічних фондів.
В даний час у машинобудуванні четверта частина всього технологічного устаткування має вік більш 20 років. Знос виробничих фондів у промисловості наблизився до 60%, тобто до порога, за яким починається фізичний розпад виробничого потенціалу, виникає погроза руйнування продуктивних сил країни.
З моменту створення й у процесі функціонування кожен товаровиробник, промислова компанія, комерційна фірма повинні постійно вирішувати проблеми забезпечення конкурентноздатності, у тому числі міжнародної.
Міжнародна конкурентноздатність будь-якого господарського суб'єкта складається з цілого ряду конкурентних переваг, що виявляються на світовому ринку шляхом зіставлення з відповідними показниками закордонних фірм-конкурентів.
До важливих конкурентних переваг варто віднести:
- рентабельність виробництва,
- характер інноваційної діяльності,
- рівень продуктивності праці,
- ефективність стратегічного планування і керування фірмою,
- адаптивність (здатність швидко реагувати на мінливі вимоги й умови ринку) і т.д.
Очевидно, що, чим ширше в компанії набір конкурентних переваг і вище їхні якісні характеристики, тим більше сприятливі передумови вона має для успішної діяльності на світовому ринку, тим більше стійкі позиції вона може зайняти на його окремих сегментах.
Наприкінці 90-х років американський інвестиційний банк "Morgan Stanley" провів спеціальне дослідження з визначенню рівня конкурентноздатності великих національних корпорацій, при цьому одним з основних критеріїв була питома вага фірми на світовому ринку визначеного товару чи послуг.
У результаті дослідження з 238 найбільших і найбільш конкурентноздатних на світовому ринку транснаціональних компаній більш половини (125) довелося на американські фірми. За ними зі значним відривом випливали компанії з Великобританії (21). На третім місці виявилися японські фірми (19), на четвертому - німецькі (10).
Варто підкреслити, що в зазначений список не ввійшли компанії нових індустріальних країн (Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню), що у більшості інших світових рейтингів конкурентноздатності займають ведучі місця.
У сучасному світі великі компанії забезпечують збереження високої конкурентноздатності насамперед за рахунок збільшення асигнувань на науково-дослідні розробки. В останні роки вкладення транснаціональних компаній у розвинуті країни досягають фантастичних розмірів, порівнянних із ВВП окремих країн світу.
Наприкінці 90-х років у США лідерами по вкладеннях у мільярдах доларів у розвинуті країни були наступні компанії: "General Motors"- 7,0, "Ford Motor" - 5,2, "ЮМ" - 3,4, "АТТ" - 3,1, "Hewlett-Packard" - 2,0, "Motorola" - 1,9, "Boeing" - 1,7, "Digital Equipment" - 1,3, "Chrysler" - 1,3, "Johnson & Johnson" - 1,3.
Серед фірм інших країн по інвестиціях у мільярдах доларів у наукові розробки варто виділити насамперед японські компанії: "Hitachi" - 6,4, "Matsushita Electric" - 4,8, "Nippon Telegraph" - 4,3, "Fujitsu" - 4,0, "NEC" - 3,5, "Sony" - 3,1, "Honda Motor" - 2,7.
На жаль, у України протягом 90-х років всі асигнування на розвиток науки були менше щорічних вкладень у цю сферу однієї лише американської "General Motors".
Серед російських та українських компаній реальною міжнародною конкурентноздатністю в даний час володіють лише ті компанії, що зайняті в експортно орієнтованому сировинному секторі, виробництвом військової техніки й озброєнь, випуском унікального сучасного технологічного устаткування, розробкою нових товарів і матеріалів.
Однак їхньої позиції на світовому ринку не настільки міцні, як позиції ведучих транснаціональних корпорацій світу, тому вони не ввійшли в зазначений престижний список найбільше конкурентоздатних компаній.
В даний час українські та російські компанії в конкурентній боротьбі на світових товарних ринках мають можливість використовувати лише цінові фактори, причому, щоб закріпитися на закордонному ринку, нерідко прибігають до продажу товарів за демпінговими цінами.
Однак така політика в довгостроковій перспективі може мати зворотний ефект, тобто може привести не до розширення ринку збуту і збереженню конкурентноздатності, а до звуження частки на ринку або до повного витиснення з його.
Тому робити ставку лише на цінову конкурентноздатність у сучасній боротьбі за світові ринки недостатньо, необхідно активно використовувати переваги науково-технічної революції і міжнародного поділу праці, що реально доступні тільки великим транснаціональним компаніям.
У 1997 році вперше в список 500 найбільших транснаціональних компаній світу, публікуємий щорічно газетою "Financial Times", по вартості ринкової капіталізації активів увійшли три російські фірми - "Газпром" (91-і місце), "ЄЕС Росії", (225-і місце), "ЛУКОЙЛ" (227-і місце). Однак фінансова криза і девальвація національної валюти негативно вплинули на вартість ринкових активів найбільших російських компаній, і за результатами 1998 року в престижний список п'ятисот найбільших компаній світу газети "Financial Times" жодна російська компанія не ввійшла.
До розряду транснаціональних корпорацій з визначеною часткою умовності можна віднести і таких гігантів російської економіки, як компанії "Связьинвест", "Ростелеком", "Российский алюминий", "Энергомашкорпорация", "АЛРОСА" і деякі інші фірми.
Транснаціональні корпорації є основними експортерами капіталу. У цьому плані Росія не є виключенням.
Хоча поки жодна російська компанія офіційно не входить у списки світових ТНК, однак за такими показниками, як обсяг продажів і кількість зайнятих, біля двох десятків російських компаній можуть бути умовно віднесені до розряду транснаціональних корпорацій.
Незважаючи на масштаби операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку, ці компанії по конкурентноздатності значно уступають західним транснаціональним корпораціям.
В даний час усе більше число транснаціональних корпорацій і банків, середніх і дрібних фірм починають усвідомлювати, що найбільш розумний шлях забезпечення майбутнього процвітання компаній і підвищення їхньої конкурентноздатності на зовнішньому ринку - це включення принципів стійкого розвитку в усі сфери підприємницької діяльності.
Окремі компанії, що взяли на озброєння цю концепцію, ефективно використовують більш зроблені виробничі процеси, підвищують продуктивність праці, знижують витрати на виконання екологічних вимог і щонайкраще використовують можливості ринку.
Такі товаровиробники завжди будуть мати перевагу перед своїми конкурентами, що не використовують нові підходи до підприємницької діяльності. Корпорації і фірми, що не зуміли перешикуватися на принципи стійкості, у перспективі не зможуть на рівних конкурувати на світовій арені з іншими корпораціями.
Найважливішим фактором конкурентноздатності фірми є рівень менеджменту.
Під конкурентноздатністю товару розуміється комплекс споживчих, цінових і якісних характеристик товару, що визначають його успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Конкурентноздатність товару можна визначити тільки в порівнянні з товарами-аналогами.
Конкурентноздатність товару знаходиться в прямої залежності від різних факторів. Серед них першорядне значення мають:
- витрати виробництва,
- продуктивність,
- інтенсивність праці.
Одним з основних показників, що визначають товарну конкурентноздатність на світовому ринку, є продуктивність праці, оскільки саме в процесі виробництва закладаються матеріальні основи конкуренції, що виявляються на ринку через порівняльний рівень цін і прибутковості.
У післявоєнний період для промислово розвитих країн була характерна стійка тенденція росту продуктивності праці. Зокрема, з 1977 по 1995 рік середньорічний темп приросту продуктивності праці в Японії складав 2,6%, у Німеччині - 1,9, у Великобританії - 1,9, у Франції - 1,6 і в США - 1,4%.