Лікування склерозуючого остеомієліту консервативне (антибіотики, фізіотерапевтичні поцедури, електрофорез трипсину).
Альб уміно зний остеомієліт Ольє (osteomye litis albuminosa Oilier) спостерігається рідше, ніж інші види остеомієліту. Для нього характерне субкор-тикальне і субперіостальне утворення порожнин, заповнених слизовим, білковим або маслянистим ексудатом. Іноді є дрібні секвестри. Частіше ушкоджуються стегнова і плечова кістки. Початок захворювання прихований, перебіг млявий. Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Процес звичайно локалізується в дистальному відділі стегнової кістки. До болю приєднується припухлість, яка поступово наростає. На рентгенограмі в кістці видно правильної і неправильної форми порожнисті утвори з періостальни-ми нашаруваннями.
Лікування альбумінозного остеомієліту оперативне — санація осередку хронічного гнійного запалення.
Антибіотичний остеомієліт виникає у ослаблених людей, яких тривалий час неефективно лікували антибіотиками з причини будь-якого захворювання.
клінічний перебіг захворювання. Деструкція кістки у таких хворих не виражена, немає періостальної реакції, сек-вестральної коробки, ділянки остеопо-розу чергуються з ділянками остеосклерозу.
Клінічно ця форма остеомієліту теж має млявий перебіг, без підвищення температури тіла, з невираженими локальними проявами. Нагноєння і но-риць не буває. Немає секвестральної капсули і грануляцій. Лікування оперативне — виконують радикальну некректомію.
Треба наголосити, що захворювання це характеризується тривалим перебігом, несприятливими наслідками лікування і частими рецидивами. З цієї точки зору великого значення набуває його профілактика. При гострому гематогенному остеомієліті важливим є раннє і ефективне лікування у дітей будь-яких запальних процесів (фурункули, піодермія, тонзиліт, карієс, інфекції дихальних шляхів, інфіковані рани і т. ін.).
Профілактика хронічного гематогенного остеомієліту полягає в ранній діагностиці гострого процесу, терміновій госпіталізації хворих і своєчасному лікуванні. Велике значення має і повнота лікування.
Профілактика травматичного остеомієліту полягає в запобіганні рановій інфекції, своєчасній первинній хірургічній обробці ран, відкритих переломів, профілактичному застосуванні антибіотиків, іммобілізації.
ГНІЙНЕ ЗАПАЛЕННЯ СУГЛОБІВ (АРТРИТ)
Кожний суглоб складається із суглобових кінців кісток з хрящами, суглобової сумки (капсули) із суглобовими зв'язками.
Суглобова капсула має дві оболонки: зовнішню, або фіброзну, і внутрішню, або синовіальну. В товщі фіброзної капсули проходять зв'язки. Вони можуть бути і в порожнині суглоба (колінний, кульшовий).
У деяких суглобових кінцях є ще інші утвори — меніски, слизові сумки, бурси, які часто сполучаються з порожниною суглоба.
У етіології гострого артриту (arthritis purulenta) відіграють роль: 1) відкриті пошкодження суглобів інфікованим предметом; 2) перехід запального процесу з сусідніх тканин або з епіфізів кісток на порожнину суглоба; 3) проникнення інфекції гематогенним шляхом. У деяких випадках запалення суглоба має асептичний характер (наслідок закритої травми).
Найчастіше збудниками інфекційного артриту є стрептококи і стафілококи.
Патологоанатомічні зміни, які виникають у суглобі у разі попадання інфекції, залежать від вірулентності мікробів і реактивності організму.
У легких випадках процес обмежується серозним запаленням суглобової сумки з накопиченням синовіальної рідини (синовіїт). У ній міститься більша або меньша кількість фібрину. За прогресування процесу випіт стає серозно-гнійним, навіть гнійним. Процес може обмежитися лише синовіальною оболонкою або перейти на тканини, що оточують суглоб (періартрит), чи суглобові кінці кісток (остеоартрит).
Після затихання гострого процесу, завдяки своєчасному і повноцінному лікуванню, на стінках суглобової капсули утворюються грануляції, відкладається фібрин, що призводить до ту-горухомості (контрактури) або повної нерухомості (анкілозу) суглоба.
Коли запаленням охоплені всі елементи суглоба і сусідні з ним тканини, то такий процес називається п а н а р -тритом.
Клінічна картина гострого артриту полягає у раптовій появі болю в тому чи тому суглобі, неможливості активних і пасивних рухів у ньому. Суглоб набряклий, під час пальпації різко болючий, шкіра над ним може бути гіпе-ремійована, пасивні рухи дуже болючі. За наявності значної кількості випоту в суглобі можуть визначатися симптоми флюктуації і "балотування" надколінка. Кінцівка в суглобі часто набуває боннетівського (трохи зігнута) положення, за якого максимально збільшується об'єм суглоба і зменшується біль. Контури суглоба згладжені, температура в його ділянці підвищена. Під час легенького постукування вздовж осі
кістки хворий відчуває біль в ураженому суглобі (наприклад, при гнійному гоніті постукування по п'ятці при випростаній нозі зумовлює біль).
З діагностичною метою для визначення характеру випоту, а також бактеріологічного дослідження ексудату проводять пункцію суглоба. Аби з'ясувати, чи не поширився запальний процес на суглобові кінці кісток, доцільно зробити рентгенограму. На ній видно розширення суглобової щілини, прояви остеопо-розу і деструкції кінців кісток.
За тяжкого перебігу гнійного артриту гній може прорвати капсулу суглоба і вийти в навколишні тканини, спричинюючи гнійні напливи..
Лікування хворих на гнійний артрит стаціонарне. Воно залежить від стадії запального процесу. Починають його з іммобілізації суглоба вікончастою гіпсовою пов'язкою у фізіологічне вигідному положенні, із захопленням двох суміжних суглобів. У разі серозного запалення для евакуації ексудату і введення в порожнину суглоба антибіотиків показана його пункція. Маніпуляцію цю повторюють до одержання стерильної рідини. На суглоб накладають тугу пов'язку. Показані сухе тепло, фізіотерапевтичні процедури (промені УВЧ, солюкс, кварц), антибіотикотерапія.
Після стихання гострих проявів з метою запобігання анкілозу потрібно рекомендувати поступові активні й пасивні рухи в суглобі.
У разі прогресування процесу, пе-' реходу його на сусідні тканини показане оперативне втручання. Воно може бути трьох видів: розкриття суглоба (артротомія), резекція суглоба, ампутація кінцівки.
Артротомія має за мету створення постійного відтоку ексудату (гною) з порожнини суглоба, промивання його і введення в нього антисептичних розчинів. З метою створення кращих умов для відведення гною для кожного суглоба запропоновано оптимальні розрізи. Після артротомії суглоб дренують, а кінцівку іммобілізують.
У разі втягнення в процес суглобових хрящів, а тим паче суглобових поверхонь кісток, що визначається рент-генологічно, показана резекція суглоба. Під час операції видаляють епіфізи кісток разом із синовіальною оболонкою. Після такої операції настає анкілоз суглоба.
За тяжкого стану хворого з вираженою інтоксикацією на тлі сепсису, ослабленого організму, наявності панар-триту за життєвими показаннями кінцівку ампутують.Це операція віочаю.
У останні роки для лікування гострих артритів застосовують компресійно-дистракційні апарати Г.Ілізарова, М.Волкова, О.Оганесяна, В.Калнберза. Вони запобігають розвитку контракту і фіброзних анкілозів.
Оперативне втручання поєднують з інтенсивною коригуючою терапією.
Наслідки гнійного артриту різні. За своєчасного і повноцінного лікування, невиражених патологоанато-мічних змін у суглобі може настати одужання з повним відновленням функції суглоба. У тяжчих випадках виникає порушення функції різного ступеня: від контрактури до анкілозу та ампутації кінцівки.