Для підписання зовнішньоекономічного договору не потрібно дозволу якого-небудь органа державної влади, чи керування вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-як види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, котрі прямо й у винятковій формі заборонені законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при висновку договору (контракту) чи в результаті подальшого узгодження.
При відсутності узгодження між сторонами відносно права, котре повинно застосовуватися до їхнього контрактів, використовується право країни, де заснована, має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що є: продавцем — у договорі закупівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового наймання; ліцензіаром — у ліцензійному договорі при використанні виняткових чи аналогічних прав; хоронителем — у договорі збереження; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування; страхувальником — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поручительства; заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконанні будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, що здійснює таку чи діяльність де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не обмовили інше.
До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється.
До прав і обов'язків по зовнішньоекономічних договорах, не зазначеним у ст. 6 Закону про ЗЕД, застосовується право країни, де заснована чи має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що здійснює виконання такого договору, що має вирішальне значення для його змісту. При прийнятті виконання за зовнішньоекономічним договором приймається в увагу право місця проведення такого прийняття, якщо сторони не погодили інше.
Зовнішньоекономічний договір полягає в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи України Законом. Повноваження представника на висновок зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів і інших основ, що не суперечать Закону про ЗЕД. Дії, що здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України — юридичної особи може одне обличчя (замість двох облич, як це було раніше).
Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів чи України її міжнародних договорів.
З метою скорочення дефіциту Держбюджету і здійснення контролю за дотриманням порядку розрахунків в іноземній валюті Указом Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» від 7 листопада 1994 р. введений облік (реєстрація) окремих видів зовнішньоекономічних договорів, що укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності і предметом яких є окремі групи товарів. Відповідно до цього Указу виданий наказ Мінекономіки України «Про порядок реєстрації й обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29 червня 2000 р., де затверджений порядок реєстрації, перелік товарних груп і країн, у випадку експорту в який контракти підлягають обліку.
Список використаної літератури:
1. Господарське право. – К., 2001.