Це таїнство, як і всі інші християнські таїнства, має свою “видиму сторону”, що складається в тім, що єпископ, якому належить монопольне право присвяти, покладає руки на присвячується в духовний сан.
Як спосіб передачі надприродних чарівних властивостей покладання рук застосовувалося в багатьох дохристиянських культах. Він був звичайним у древніх іудеїв. Застосовувався він і в культі Митри. На клагенфурстском рельєфі, на інших митраистких пам'ятниках Митра зображується у виді возлагающего руки на голову бога сонця.
В основі подібних представлень про передачу різного роду благодійних властивостей через руки лежить первісне представлення про самостійну силу рук і пальців. Серед народів, що зберегли первісний уклад життя наприкінці XIX століття, був розповсюджений, наприклад, звичай, відповідно до якого пальці убитого ворога, подвергшиеся спеціальної препарации, давали їсти воїнам, щоб додати їм хоробрості, сміливості і доблесті. У багатьох племен також вважалося, що досить палець лише посмоктати, щоб одержати від нього чудодійні властивості.
Те^-ц-те вірування і звичаї і були в специфічній формі сприйняті християнством. Первісна віра в магічне значення руки знайшла своє відображення в наступному біблійному сказанні: “И зробив Ісусе, як сказав йому Мойсей, і пішов убитися з амаликитянами; а Мойсей і Аарон і Ор зійшли на вершину пагорба. І коли Мойсей піднімав руки свої, долав Ізраїль, а коли опускав руки свої, долав Амалик; але руки Моисеевы обважніли, і тоді взяли камінь і підклали під нього, і він сіл на ньому, Аарон же й Ор підтримували руки його, один з однієї, а іншої - з іншої сторони. І були руки його підняті до заходження сонця” (Результат, 17, 10-12). У біблійних вираженнях типу “цей перст божий” чи ж “і побачили ізраїльтяни руку велику, котру виявив господи над єгиптянами” відбита віра древніх іудеїв у магічну дію руки на відстані.
V Взаємини християнства і язичества.
Спочатку факт наступності і зв'язки язичества і християнства не возывал заперечень у ранніх християн і навіть усіляко ними підкреслювався, тому що сприяв припливу в християнські громади і церкви нових членів з числа поклрнников язичеських богів і богинь. В міру ж розвитку християнства й особливо з часу перетворення його в державну релігію Великої Римської імперії відношення до цього факту міняється. Знайшовши в богах і богинях стародавності, у язичеській обрядовості конкурентів Христу і християнському культу, батьки церкви рахували ідею наступності й історичного зв'язку християнства і язичества небезпечної і зрадили її забуттю в анафемі. Змінилася і політика християнської церкви у відношенні язичеських религий: після короткочасного періоду співіснування християнства і язичества почалася тривала епоха гонінь і переслідувань язичників.
Однак цілком знищити популярність язичеських вірувань і обрядів серед населення тих країн, де пануючою релігією стало християнство, не удалося. Найбільшим інтересом тут користалося і продовжує користатися що пішло, якщо так можна виразитися, у підпілля язичеське чаклунство.Подібне відбувається ще і тому, що боротьба з усілякими відьмами, чаклунами, чорнокнижниками, волхвами і т.п. займала значне місце в діяльності християнської церкви.
VI Список використаної літератури.
1. А.Ю. Григоренко “Разноликая магія”, М., “Радянська Росія”, 1987.
2. Г.Л. Курбатов, Э.Д.Фролов, И.Я.Фроянов “Християнство”, “Лениздат”,1988.
3. К. Каутский “Походження християнства”, М., “Видавництво політичної літератури”, 1990.
4. Н.В. Рябушкін, Г.И. Царегородцев “ чиПокарання боже?”, М., “Видавництво політичної літератури”, 1988.