ПОКАЗАННЯ І ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ГЕМОТРАНСФУЗІЇ
Коли, в яких випадках, за яких обставин показане переливання крові? Виходячи з того, що відомо про її функції, ще нещодавно кров широко використовували в клінічній практиці навіть тоді, коли без неї можна було обійтися.
Зараз переливання цільної консервованої крові значно обмежене. Її переливають лише тоді, коли вона конче потрібна. В іншому разі її замінюють компонентами або кровозамінниками.
З практичної точки зору, всі показання і протипоказання до переливання крові можна поділити на відносні і абсолютні. За абсолютними показаннями кров переливають тоді, коли це потрібно для врятування життя людини і без переливання вона неминуче помре. Це — смертельні кровотечі, шок III, IV стадій, клінічна смерть. Показання ці повинні бути чітко обгрунтованими. Часто одних клінічних ознак для цього замало, але зниження систолічного тиску нижче за 100 мм рт.ст. після втрати крові, що вказує на 30 % дефіциту ОЦК, є підставою для переливання. І тут не слід відразу використовувати цільну кров. Треба почати з інфузії криста-лоїдних розчинів, пізніше перейти на еритроцитарну масу, а потім вже впродовж доби, за потреби, переливати цільну кров.
За відносних показань хворий може обійтися без переливання крові. Воно є лише одним із компонентів комплексу лікування, але не має вирішального значення. Хворому бажано перелити кров, але за наявності протипоказань від неї можна відмовитися.
Відносними показаннями до переливання крові є невеликі паренхіматозні і капілярні кровотечі, шок І, II стадій, лейкопенія, гіпопротеїнемія, ендогенні і екзогенні інтоксикації, сепсис, гострі і хронічні гнійні процеси, запальні процеси з млявим перебігом, сповільнена регенерація ран, інтоксикація отрутами, які перетворюють гемоглобін на карбоксигемоглобін (чац-ний газ) і метгемоглобін (фенол, анілін), передопераційна підготовка.
За останні роки відносні показання до переливання цільної крові помітно звужені. Абсолютними протипоказаннями до гемотрансфузії є гострі крововиливи в мозок і тромбоз його судин, набряк легень.
Відносними протипоказаннями до переливання крові є такі:
1) патологія серцево-судинної системи (гострий септичний ендокардит, міокардит, вади серця, порушення кровообігу II і III ступеня, гіпертонічна хвороба II ступеня, виражений атеросклероз судин головного мозку, тромбоемболія);
2) захворювання легень (активний і дисемінований туберкульоз легень);
3) захворювання нирок і печінки, що супроводжуються порушенням їх функцій (оскільки з консервованою кров'ю вводять значну кількість продуктів розпаду білків, це ставить високі вимоги до органів, що знезаражують їх, тому відносними протипоказаннями до переливання крові можуть бути амілоїдоз нирок, гострий гломерулонефрит, нефросклероз, гострий і хронічний гепатити);
4) гострий ревматизм;
5) алергічні захворювання (бронхіальна астма у період загострення);
6) геморагічний васкуліт;
7) захворювання ЦНС (струс, забиття і стиснення мозку).
Таким чином, підхід до переливання крові у кожного хворого повинен бути індивідуальним із суворим урахуванням показань і протипоказань.
УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС ГЕМОТРАНСФУЗІЇ
Переливання крові — серйозне втручання у життєві процеси організму. Іноді воно може зумовлювати небажані тяжкі реакції і ускладнення. Багато з них пов'язані з грубим порушенням правил переливання крові.
Запропоновано багато схем і класифікацій реакцій і ускладнень, пов'язаних з переливанням крові. Згідно із запропонованою у 1973р. В. Філато-вим класифікацією, всі ускладнення можна поділити на 3 основні групи:
1) ускладнення механічного характеру; 2) ускладнення реактивного характеру; 3) ускладнення, пов'язані з інфікуванням хворого кров'ю донора.
Ускладнення механічного характеру пов'язані в основному з порушенням інструкцій щодо заготівлі або переливання крові, погрішностями в техніці. Це — гостре розширення серця, повітряна емболія, тромбоемболія і тромбоз.
Під час переливання великої кількості консервованої крові у хворих літнього віку із захворюваннями серця може настати гостре розширення серця. Воно характеризується тим, що під час процедури або в кінці переливання крові у хворого з'являються затруднене дихання, відчуття стискання в грудній клітці, біль у ділянці серця, аритмія, тахікардія, спостерігається зниження артеріального тиску. Може зупинитися серце в період діастоли.
З метою запобігання цьому ускладненню пацієнтам з факторами ризику краще переливати концентрати еритроцитів.
За появи ознак перевантаження кровообігу треба припинити переливання, провести кровопускання 200— 300 мл, ввести препарати, які тонізують м'яз серця (кальцію хлорид, кордіамін, глюкозу з інсуліном і вітамінами). У разі брадикардії рекомендують розчин атропіну сульфату. Якщо у хворого зупинилося серце, то проводять загальні реанімаційні заходи для виведення його зі стану клінічної смерті.
Життєвонебезпечним ускладненням є повітряна емболія, тобто попадання повітря під час переливання крові в кровоносне русло. Повітря, яке потрапляє у вену, рухається в напрямку правої половини серця, звідти — в легеневу артерію і її гілки, закупорюючи їх. При цьому виникають раптова непритомність, ціаноз, зупинка дихання (апное) і серця (син-копе). Обличчя стає блідим і ціано-тичним, пульс прискорюється і слабне, артеріальний тиск знижується.
Перша допомога полягає у швидкому опусканні головного кінця стола або ліжка, проведенні штучної вентиляції легень, закритого масажу серця. У II—IV міжребер'ї справа від грудини пунктують праву половину серця і відсмоктують близько 200—250 мл пінистої крові.
Іноді гемотрансфузія може ускладнюватися емболією згустками крові. Частіше буває тромбоемболія легеневої артерії або її гілок.
Це ускладнення може зумовитися трьома причинами: неправильна консервація (стабілізація) крові, неправильна техніка переливання, а також відривання тромбу, який утворився у вені. Тромби можуть відриватися у віддалених тромбованих венах (частіше нижніх кінцівок) через підвищення тиску, зумовлене переливанням крові, венозного тиску. Закриття однієї з основних гілок легеневої артерії або численна емболія дрібних гілок супроводжується колапсом, блідістю і ціанозом обличчя, холодним, липким потом. З'являються за-труднене дихання, біль за грудниною і кашель (спочатку сухий, а пізніше з виділенням кров'янистого харкотиння). Через деякий час підвищується температура тіла і розвивається клініка інфаркту легень.
За появи цього ускладнення треба негайно припинити переливання крові, ввести знеболюючі, спазмолітичні, серцеві препарати. Для профілактики пневмонії і абсцесу легень призначають антикоагулянти і сульфаніламідні препарати.
При тромбозі вени, в яку переливали кров, у тій чи іншій її ділянці може з'являтися щільний, болючий шнуроподібний тяж. Лікування полягає в місцевому призначенні зігрівальних компресів, антикоагулянтів і фібринолітичних препаратів (гепарин, фенілін, пелентан, фібринолізин та ін.), електрофорезу гепарину.
З ускладнень реактивного характеру можна виділити такі: гарячка, алергічні реакції, синдром масивних переливань, гемотрансфузійний і цит-ратний шок, калієва інтоксикація.
Посттрансфузійна гарячка зумовлюється попаданням у кров піроген-них речовин — продуктів розпаду білків і мікроорганізмів.
Частіше гарячка спричинюється взаємодією антитіл реципієнта » перелитими лейкоцитами, тромбоцитами чи імуноглобуліном.
Реакція звичайно виникає через 1,5—2 год після переливання. У хворого з'являються відчуття жару, озноб, іноді головний біль, до 38— 39 °С піднімається температура тіла, спостерігається блювання. Залежно від тяжкості проявів розрізняють три ступені гарячкової реакції.
У разі реакції легкого ступеня хворий відчуває загальну слабкість, по-зноблювання, трохи підвищується температура тіла (в межах 1 °С).
Реакція середнього ступеня проявляється ознобом, слабкістю, головним болем, невеликим болем у животі і попереку, підвищенням температури тіла на 1,5—2 °С.
За реакції тяжкого ступеня спостерігаються сильний озноб, головний біль, нудота, блювання, затруднене дихання, біль у кістках і попереку, ціаноз губ, значне підвищення температури тіла (більше ніж на 2 °С).
Реакції легкого і середнього ступеня через кілька годин минають самі.
Тяжкий ступінь реакції триває довго, але закінчується у більшості випадків сприятливо.
Реакції легкого і середнього ступеня не вимагають застосування спеціальних лікувальних засобів. Хворого треба зігріти (накрити ковдрами, покласти грілку до ніг, напоїти гарячим чаєм). У разі тяжкого ступеня реакції, крім перерахованих вище засобів, рекомендують уводити знеболюючі (морфіну гідрохлорид, норфін, трамал, промедол), серцеві (камфора, кофеїн, кордіамін), антигістамінні (димедрол, діазолін, супрастин) препарати, кортикостероїди (гідрокортизон, преднізолон — 80—100 мг), антипіретичні засоби (ацетилсаліцилова кислота, аско-фен, амідопірин), внутрішньовенне вводять 10 % розчин кальцію хлориду (10 мл), 5 % розчин глюкози (500 мл) з аскорбіновою кислотою, крапельне.
Алергічні реакції зв'язані із сенсибілізацією організму до білків плазми донорської крові. Вони виникають у разі повторної трансфузії крові і плазми, введення білкових речовин і білкових препаратів, а також при деяких захворюваннях (хронічні запальні процеси, злоякісні пухлини, захворювання системи крові).
Ознаки алергічної реакції з'являються вже під час переливання крові або через 15—20 хв після його закінчення. До симптомів, які характерні для гарячкової реакції, приєднуються кропив'янка, алергічний набряк різних ділянок тіла, задишка тощо.
Алергічні реакції частіше мають легкий перебіг (за винятком анафілактичного шоку), через 30—40 хв вони самі минають. Кропив'янка, біль у суглобах, свербіння можуть тривати 1—2 доби.