Міністерство освіти і науки України
Чернівецький державний університет імені Ю.Федьковича
Факультет іноземних мов
Кафедра германських мов для природничих факультетів
з прочитаної англійською мовою книги
автор: Ян Козік
назва: Український національний рух
в Галичині
з фаху 07.00.01 "Історія України"
здобувача кафедри історії України
Науковий керівник:
доктор історичних наук,
професор Добржанський О.В.
Викладач англійської мови:
кандидат філологічних наук,
асистент Архелюк В.В.
Чернівці 2000
План.
І. Вступ.
ІІ. Організаційні засади діяльності вчительських товариств.
1. Загальна характеристика стану освіти на західно-українських землях.
2. Обєднання педагогів навколо українських вчиительських товариств.
3. Просвітницько-виховна робота.
ІІІ. Захист фахових інтересів педагогів.
1. Найважливіші проблеми українських педагогів.
2. Боротьба за підвищення заробітньої платні, поліпшення умов праці.
3. Результати діяльності.
ІV. Висновок.
І. Вступ. Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. позначилися значним піднесенням українського національного руху на західноукраїнських землях. Українське вчительство, для якого важливими були не лише боротьба за власні фахові права, а й розвиток національної школи, також розуміло історичну необхідність незалежного національно-просвітницького руху. Все складалося на користь здійснення цього завдання. Адже соціальні умови життя змушували шукати порятунку в спільній допомозі. Свідоме вчительство розуміло, що на противагу інтернаціональним товариствам та організаціям, українські педагоги повинні мати свої педагогічні товариства. Впродовж кількох десятиліть ці організації справляли суттєвий вплив на політичне та просвітно - культурне життя краю. Умовно їх можна розділити на педагогічно-просвітні, фахові та політичні). Їхня діяльність посіла чільне місце в монографії Яна Козіка "Український національний рух в Галичині".
ІІ. Організаційні засади діяльності вчительських товариств.
1. Загальна характеристика стану освіти на західноукраїнських землях.
В першому розділі книги висвітлюються найважливіші аспекти національного відродження українців Галичини, зокрема, організаційні засади діяльності вчительських товариств. Автор розпочинає своє дослідження із загальної характеристики вчительського руху на західноукраїнських землях.
Складне соціально-економічне та політичне становище спонукало педагогів до організованої боротьби за свої власні фахові права.
“Товариство педагогічне”, що діяло у Львові з 1868 р. і до котрого входили польські і українські педагоги мало уваги приділяло соціальним проблемам педагогів. На знак протесту проти цього в 1896 р. виникла в Галичині незалежна організація “Товариство народних вчителів в Галичині”, котре ставило собі за мету боротьбу за поліпшення матеріального становища вчителів. 5 березня 1897 р. відбувся його перший з’їзд, в якому брали участь і представники українського народного вчительства. Було ухвалено резолюцію, в якій, зокрема, була вимога зрівняти заробітну плату вчителя із зарплатою державних урядовців нижчого рангу, зменшити термін обов’язкової праці від 40 до 35 років. Брали участь українські педагоги і в інших заходах разом з народними вчителями Австрії. Неодноразово піднімалося питання про збільшення вчительської платні і скорочення терміну служби, робилися спроби шляхом парламентської боротьби покращити становище народних вчителів, що не приносило позитивних результатів.
Створене в першій половині 1881 р. у Львові “Руське Товариство Педагогічне” втратило надію на допомогу вчителям з боку урядових структур, тому порушило на загальних зборах 1897р. питання заснування так званого “допомогового фонду” для членів “Руського Товариства Педагогічного” та їх родин. На цю ціль поступово почали надходити добровільні пожертвування. І саме за допомогою заходів, що сприяли вирішенню найболючіших матеріальних проблем зміцнювалися стосунки товариства і вчителів. Виділ “Руського Товариства Педагогічного” розумів, що фахові проблеми вчителів вимагають постійної уваги, а займатися ними так, як цього вимагав час, він не міг, бо були в нього інші не менш важливі завдання.
Поступово виникла думка про потребу заснування окремої вчительської професійної організації.
Для цієї справи потрібно було підготувати відповідний грунт. Це завдання взяла на себе газета “Промінь”, що виходила на Буковині і стала офіційною трибуною буковинського народного вчительства. Обмін думок між свідомими вчителями щодо мети і форми вчительської організації та редакційні статті, що підводили сказане до спільного знаменника, дуже часто можна було зустріти на сторінках “Променя”, де дописувачі закликали своїх колег добровільно сплачувати незначну суму і тим самим створити економічне підгрунття для професійної вчительської організації. Зокрема зазначалось: “Коли будемо забезпечені матеріально, тоді високо піднімемось морально”.
Першим етапом до здійснення цього замислу мало стати крайове віче українського вчительства 18 липня 1904 р. Воно відбулося у Львові, в приміщенні Народного Дому. Участь у вічі взяло 1392 вчителів з Галичини, які прийняли резолюцію, де серед великої кількості інших вимог найбільш гостро стали: зміна дисциплінарного законодавства та деяких статей закону про освіту, що обмежували права педагогів. Не могли учасники обминути своєю увагою і інші болючі проблеми: необхідність впровадження української мови у вже існуючих навчальних закладах та створення нових. На зборах був обговорений реферат А.Алиськевича про організацію українського вчительства (до речі, у вічі брав участь І.Франко) і було прийнято рішення про заснування товариства “Самопоміч учительська”, яке ставило собі за мету в першу чергу допомагати своїм членам і їх родинам: давати грошові допомоги, позики, стипендії і займатися захистом фахових проблем вчителів, передбачалося, що учасники товариства можуть брати участь і в інших вчительських організаціях. Для створення даного товариства був вибраний “Екзекутивний Комітет віча українського вчительства” із 12 членів і 6 заступників та спеціальна комісія, яка мала також завдання скласти статут “Самопомочі учительської”, що складалося з 8 чоловік. Щодо періодичного видання для новоствореного товариства, то було вирішено, що ним буде газета “Промінь”, до редакційного комітету, якої будуть входити як представники з Галичини так і з Буковини.
Про перше віче українського вчительства ця газета писала: “І усміхнувся старий город Льва, коли побачив відродження цілої верстви нашої суспільності, коли побачив не одиниці вже, не десятки, а тисячі найкращих синів і доньок Руси-України, що скинули з себе кайдани – в одній хвилині піднесли голову як вільні, свідомі горожани, котрі уміють і хотять скористатися з своїх прав”.
Виконавчий комітет першого вчительського віча зібрався на своє засідання 1 листопада 1904р. Він прийшов до висновку, що професійна організація українського народного вчительства носитиме назву “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів і учительок”. В 1922 р. її було перейменовано на “Взаємну поміч українського вчительства”. Статут товариства затвердило ц.к. Міністерство внутрішніх справ у Відні 13 липня 1905 р. Згідно нього метою товариства було згуртувати учительство Галичини і Буковини для забезпечення собі і своїм сім’ям моральної та матеріальної допомоги. Для цього статутом передбачалися різноманітні заходи: як клопотання до влади у справі покращення становища вчителів, так і спроби власними силами вирішувати свої найнагальніші проблеми. Було розроблено цілу систему заходів, щоб створити економічну основу для здійснення своїх планів. Належна увага приділялась просвітницько-виховній робот, котру мало проводити новостворене товариство. Затверджений статут було розіслано всім філіям “Руського Товариства Педагогічного”, до українських періодичних видань та педагогічних колективів Галичини та Буковини із закликом масово вступити в ряди товариства “Взаємна поміч галицьких та буковинських вчителів”.
2. Об’єднання педагогів краю навколо вчительських товариств.
Перші Загальні Збори товариства відбулися 28 серпня 1905 р. Цю дату можна вважати початком відліку у роботі професійної вчительської організації. Вся діяльність проводилась під керівництвом Дирекції товариства, в якій постійно працювали Андрій Алиськевич (фактичний засновник і голова товариства з 1905 по 1909 р.р.), Іван Стронський та Василь Равлюк. Один з найактивніших періодів діяльності ВПУВ тривав із часу заснування організації до початку Першої світової війни. Для ефективної роботи було вибрано Наглядову Раду, перше засідання якої відбулося 10 вересня 1905 р. Починаючи з цього часу і весь 1906р. вона працювала над створенням Окружних Відділів (філій) товариства і намагалася залучити якнайбільше вчителів до його рядів. Завдяки праці Наглядової Ради наприкінці 1906р. товариство налічувало 1562 чоловік.
При 17 філіях товариства вдалося заснувати каси, що надавали матеріальну допомогу вчителям. Про різноманітність такої допомоги та ретельний облік фінансів свідчить поділ доходів “Взаємної помочі” на такі фонди: основний (складався із членських внесків), допоміжний (його наповнювали добровільні пожертвування та інші доходи товариства), пенсійний, похоронний, посаговий (надавав матеріальну допомогу вчителям, що знаходилися в скрутному становищі), диспозиційний (кошти, з якого виділялися на правову допомогу, виплати стипендій, відкриття бібліотек, шкіл, інтернатів), адміністративний (призначений для ведення діловодства) тощо. Чітко регламентувалося наповнення фінансами спільної каси та видатки товариства. Та чи не найбільшою популярністю серед вчителів користувалися кредити, які “Взаємна поміч” намагалася надавати якомога більшій кількості бажаючих. Це могло б перетворити її в чисто фінансову інституцію. Тому в середині 1906 р. Дирекція “Взаємної помочі” звернулась з проханням до ц.к. Львівського торговельного суду зареєструвати кредитне товариство “Взаємна поміч учительська”. З вересня 1906 р. дане товариство розгорнуло свою діяльність. Його ціллю було піднести добробут своїх членів через прибуткове вкладення коштів і надання позик вчителям на найвигідніших для них умовах. Передбачалися і інші заходи, спрямовані на поліпшення матеріального становища педагогів. Статут “Взаємної помочі учительської” створено на зразок інших товариств із обмеженою відповідальністю. Сума позик виданих до кінця 1906 р. складала 2030 корон. Все це приклад того, що товариство “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів” було створено не формально, так як відразу розпочало активну діяльність. Проводились також учительські наради, конференції, де обговорювалися найважливіші фахові проблеми педагогів. При деяких філіях товариства (в Снятині, Коломиї) немала увага приділялася вихованню та навчанню молоді. Тут відкривалися бібліотеки, влаштовувалися вечорниці, аматорські концерти та вистави, походи. Всі ці заходи мали під собою глибоку національну основу. Слід сказати, що діяльністю товариства пильно стежила політична влада в Галичині (саме тут воно розгорнуло найактивнішу діяльність), розуміючи його опозиційність.