1.2. Політика корпорацій, щодо структури капіталу
Найважливішим питанням в управлінні фінансами корпорації є визначення оптимальної структури капіталу. Структура капіталу, тобто співвідношення між основними джерелами при формуванні фондів, відображається у правій частині балансу комерційної діяльності і складається з пасивів та оплаченого капіталу. Пасиви включають короткострокові й довгострокові борги корпорації, оплачений капітал (продаж акцій привілейованих та звичайних) і нерозподілений прибуток. Кожна корпорація прагне досягти оптимальності у співвідношенні між джерелами фінансування тому що структура капіталу впливає на його вартість. Надмір боргів може підвищити ризик фірми, насторожити інвесторів щодо спроможності фірми розплатитись зі своїми кредиторами. Це в свою чергу, може підвищити вартість капіталу. При розробці політики в галузі структури капіталу управляючі корпорацією ставлять перед собою певну мету.Вона полягає у збільшенні частини боргу, якщо необхідні кошти вигідніше придбати в кредит. В іншому випадку корпорація надасть перевагу фінансуванню розширення своєї діяльності шляхом випуску нових акцій. У зв'язку з цим важливе значення має показник, який називається фінансовий ліверидж, тобто використання позичок або привілейованих акцій для формування фондів корпорації.
Фінансовий ліверідж має справу з практикою використання боргових цінних паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між ДВПП (доход до вирахування процентів за позику та податків) і ДНА (доход на акцію). Коли фірма бере в борг, вона зобов'язується сплатити проценти і в майбутньому погасити суму боргу. Ці проценти вираховуються з оподаткованого доходу,отож інвеститори отримують більше доходу. А проте, що більше боргів має фірма в структурі свого капіталу,то вищий фінансовий ризик. Це означає, що, незалежно від рівня доходу від своїх операцій, фірма повинна продовжувати сплату фіксованих купонних платежів і основної суми боргу, коли настає термін погашення. Отож, що більше фірма бере в борг, то більше у неї фіксованих фінансових витрат і тим вища небезпека неспроможності покрити ці періодичні фіксовані платежі. Коли борги зростають, зростають платежі процентів. Та попри те, що вони забезпечують фінансовий ліверідж, все ж зростає ризик, що проценти за позики стануть дуже високими по відношенню до ДВПП.
Якщо у період загального спаду економічної активності фірма скорочує свої операції, ДВПП фірми теж знижується, що збільшує можливість несплати процентів за рахунок прибутків фірми. Запам'ятайте, що фінансовий ліверідж — це вулиця з двостороннім рухом. Хоча він і може бути вигідний у період загального підйому економічної активності, але в період спаду приносить втрати.
Зростаюча заборгованість може спричинитися до підвищення мінливості ДНА. Отож переваги фінансового ліверіджу слід співставляти із зростаючим фінансовим ризиком неплатоспроможності. Настає момент, коли приріст витрат на проценти за позику з урахуванням поправок на оподаткування перевищує виграш фірми від фінансового ліверіджу.
Поза як структура капіталу впливає на ризик, доход на акцію (ДНА) і оцінку фірми, фінансові менеджери дбають про вплив змін у структурі капіталу на вартість фірми і її достаток. Якщо інвеститори вважають, що у фірми висока заборгованість, їй можуть не позичати на вигідних умовах.
Фінансування за рахунок боргів - це добре, але до певної межі. Переваги фінансового ліверіджу зникають у фірм, які мають у структурі капіталу занадто високу частку боргів. Забагато боргів посилює ризик і підвищує потенціальну загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій - теж не краща політика. Вона повністю позбавляє фірму переваг, які дає фінансовий ліверідж, середньозважена вартість капіталу (СЗВК) стає занадто високою.
Більше того, додатковий випуск акцій може: по-перше викликати заперечення акціонерів, бо нові акції потенційно знизять доход і дивіденд на акцію; по-друге, призвести до втрати контролю корпорації на зборах акціонерів; по-третє, підвищити вартість капіталу. Як наслідок, незбалансованість у структурі капіталу (або дуже багато ,боргів, або дуже багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку.
Отже, головна мета фінансових менеджерів — вибрати таку структуру капіталу, яка за найнижчої вартості капіталу допомагатиме підтримувати стабільні дивіденди і доходи, збагачуватиме акційників. Іншими словами, оптимальна структура капіталу має зводити до мінімуму СЗВК і водночас підтримувати кредитну репутацію фірми на рівні, що дозволяє залучати нові капітали на прийнятних умовах.
Визначення структури капіталу пов'язане з питанням: в яких формах залучати зовнішні джерела? У зв'язку з цим становить інтерес розвиток історичних тенденцій. Слід підкреслити, що протягом 60—80-х років структура джерел неодноразово змінювалася. Частка зовнішніх джерел мала тенденцію до зростання за рахунок внутрішніх. Американські дослідники пояснюють це становище зниженням прибутковості корпорацій.
Прибутковість американських корпорацій (прибуток до сплати податків у % до доходу за мінусом платежів по факторах виробництва) знизилася з 16—17 % у 1960—1961 рр. до 8—9% у 1981—1982 рр.. Ця обставина визначила головне завдання фінансової політики корпорацій: підтримка певного рівня частки акціонерів у прибутку. Тому питання структури капіталу, а також структури боргу за строками набувають особливо важливого значення.
Частка позичок у загальних фінансових фондах корпорації зростає, виняток становлять кризові 1974 — 1975 рр. Відношення оплаченого капіталу до коефіцієнта боргу (оплачений капрал па долар загального боргу) в американських промислових компаній неухильно знижується.
У 1960—1965 рр. воно дорівнювало 3,6—4 дол., у 1982 р. знизилося до 2—2,2 дол.
Слід звернути увагу на зростання короткострокового боргу в структурі заборгованості — фактор, який постійно мають ураховувати керуючі компаніями під час розгляду питань ліквідності. Відношення короткострокового боргу до загальної суми пасивів американських не фінансових корпорацій зросло з 27—28 % V 1960—1961 рр. до 44—46 % у 1981—-1982 рр. Переважний вибір короткострокового боргу припадає на фази економічного циклу з високими ставками відсотків на довгостроковий борг, коли постає питання про вибір між боргом і випуском нових акцій. Зростання короткострокової заборгованості пов'язане також з інфляцією, коли кредитори вважають за краще не ризикувати знеціненням позички, що повертається.
Американські економісти зазначають, що корпорації в 60—80-ті роки проводили більш ризиковану політику з точки зору ліквідності, боргу і виплат відсотків по боргу. Відповідні коефіцієнти протягом 20—ЗО років погіршуються. Зростання частки заборгованості, як короткострокової. так і довгострокової, відбувається вищими темпами в період економічного піднесення. Інвестиційний бум звичайно супроводжується зростанням заборгованості корпорацій.
Фінансування за рахунок збільшення заборгованості під впливом інфляції й очікування подальшого зростання цін, невпевненості в стабільності одержуваних доходів призводить до підвищення цін^ капіталу. Ставки відсотків по боргах зростають.
Податкова політика також впливає на визначення структури капіталу. Введення в дію податкових пільг, зокрема вилучення з оподаткування відсотків по боргах, робить привабливим використання боргів.
Таблиця 2
Фінансові показники американських корпорацій
|
|
|
|
|
|
| Показник | 1960—64 | 1965—69 | 1970—74 | 1975—81 |
|
|
|
|
|
|
| Інвестиції, % до внутрішніх |
|
|
|
|
| фондів | 104.0 | 121.0 | 312.0 | 113.0 |
| Норма прибутку на активи | 4.9 | 5.6 | 4.0 | 4.7 |
| Дивіденди, % до прибутку |
|
|
|
|
| після сплати податків | 55.0 | 51.0 | 54.0 | 46.7 |
| Короткостроковий борг, % до |
|
|
|
|
| довгострокового боргу | 89.4 | 97.3 | 98.6 | 100.0 |
| Ліквідні активи, % до корот- |
|
|
|
|
| кострокового боргу | 44.5 | 30.4 | 30.0 | 31.5 |
Незважаючи на зростання заборгованості й збільшення ризику, частка дивідендів в одержаному прибутку американських корпорацій у 60—80- ті роки залишалася на високому рівні (табл. 2). Цей фактор підтримував високі ринкові, ціни на акції корпорацій і забезпечував доступ до фінансових ринків.