Щоб одержати міцну і розгалужену кореневу систему, яка є основною лікарською сировиною, ділянку орють на глибину 25—ЗО см. Насіння можна висівати як рано навесні, так і влітку або під зиму. Кращі результати дають весняні посіви. Насіння висівають у рядки з міжряддями 60—70 см. Норма висіву — 8 кт/га. У перший рік ревінь росте повільно, утворюючи розетку з 5—7 листків. У наступні роки ріст прискорюється. Дуже чутливий до вологи: при нестачі погано росте, при надлишку гниють корені.
Сходи після сівби з'являються на 10—15-й день. Грунт під ними зразу ж розпушують, бур'яни видаляють. Наступний догляд — розпушення на глибину 4—6 см. Посіви другого і третього років вегетації рано навесні очищають від минулорічних відмерлих стебел й листків, після чого підживлюють та культивують на глибину 6—8 см.
У кінці другого року листя добре розростається і рядки змикаються. У рослин третього і четвертого років це відбувається через місяць після відновлення росту. Щоб збільшити масу коренів, з стебел видаляють усі суцвіття. Потрібно також вести боротьбу з шкідниками.
Корені ревеню заготовляють восени на 4—5-й рік культивування, їх викопують лопатами, швидко промивають холодною водою і ріжуть на шматки до 10 см-завдовжки (великі корені — ще вздовж). Після 10—15-денного пров'ялювання їх досушують у сушарках при температурі 40 °С або в хорошу погоду на повітрі.
Малина - Rubus idaeus L.
Ця рослина входила в меню людини ще в сивій давнині. Давні греки і римляни цінували її за лікарські властивості. Вони ж застосовували малину як лікувальний засіб при укусах гадюк.
Це — кущ з родини розових (Rosaceae), 1 —1,5 м заввишки, з річними вегетуючими пагонами і здерев'янілими дворічними стеблами, які утворюють квітконосні пагони. Однорічні — сизуваті, прямі, вкриті тонкими коричнево-червоними шипами. Листки чергові, трійчасті або непарноперисті з 3—5 (7) листочками. Середній листочок на довгому черешку, бічні сидячі. Квітки зібрані в щиткоподіб-но-волотисте суцвіття в малоквіткових пазушних китицях. Плід — збірна червона або жовта соковита кістянка.
Росте в підліску змішаних та рідколистяних лісів, на галявинах, вирубах, часто утворює суцільні зарості. На Україні поширена в північній частині Лісостепу, в Карпатах, на Поліссі. Широко культивується.
Плоди мають високі смакові, харчові і дієтичні властивості. В них містяться цукри (4—11 %), яблучна, лимонна, саліцилова (1—2 %) кислоти, вітаміни С (10— -40 мг%), А і В, ефірна олія; в насінні — жирна олія (20 %).
Плоди малини вживають свіжими. З них готують варення, желе, мармелад, пастилу, соки. З молодих листків (вони містять 250 мг% вітаміну С) виготовляють замінник чаю.
У медичній практиці плоди малини використовують при простудних захворюваннях як потогінне. З них готують також сиропи, які поліпшують смакові якості інших ліків, особливо дітям.
Розмножується насінням і вегетативне. Росте швидко. Не терпить затінення.
Ягоди малини дуже ніжні, легко мнуться, тому їх слід збирати в суху погоду в плетені кошики, в яких і транспортують до місця переробки чи споживання. Ягоди можна сушити при температурі 50—60 °С. Дуже корисно прив'ялювати їх на сонці, розстеливши тонким шаром на тканині.
Звіробій звичайний - Hypericum perforatum L.
Звіробій. Невже ця рослина причетна до смерті звірів? На таке запитання є два варіанти відповіді. За першим, назва є перекрученою з мови далеких кочових племен, які в минулому вторгалися на наші землі, їхньою мовою ця рослина називалася «джерамбай», що означає
«зцілитель ран». За другим варіантом, грізну слов'янську назву рослині дали тому, що, відповідно до спостережень наших предків, тварини, з'ївши її, могли захворіти. Тоді в них на голові, вухах, навколо рота і очей з'являлася припухлість, яка при сильному отруєнні переходила у виразки. Тварини відчували сильний свербіж, від чого кидалися на землю, кусали себе, наносячи рани, що тяжко загоювалися. Для людини звіробій не становить ніякої небезпеки.
Із стародавніх часів використовувався єгиптянами. У середні віки був сировиною для виготовлення рицарських напоїв. Нещодавно знайдено акти початку XVII ст. про застосування звіробою як лікувального засобу.
Це — багаторічна трав'яниста рослина (ЗО—60 см заввишки) з родини звіробійних (Нурегісасеае). Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте. Міжвузля округлі або з двома гранями, цілісні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видов-жено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї, з численними залозкамИі Квітки правильні, зібрані в щитко-подібну волоть або нещільну китицю. Чашечки з п'яти, що зрослися біля основи, ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна, з верхньою зав'яззю і З—5 стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка.
Росте у змішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників, на луках., перелогах, біля доріг.
Трава містить до 12 % дубильних речовин, гіперин, гіперицин, гіперозид, азулен, ефірну олію (до 0,3 %), смолисті речовини (17 %), антоціани (до б %), сапоніни, вітамін С і каротин.
Препарати звіробою мають в'яжучі і протимікробні властивості, а також здатні стимулювати регенерацію тканин. Використовують усередину при колітах, зовнішньо — при опіках, гінгівітах та стоматитах.
Із звіробою виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують також для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну.
Оскільки звіробій може рости на одному місці 5 років і більше, для його вирощування слід підбирати незатінені місця. Ділянки повинні бути незабур'янені. Грунт обробляють, як і під інші просапні культури. Перед сівбою його боронують (залізними граблями). Якщо внести органічні і мінеральні добрива, урожайність рослини збільшиться на 20—ЗО %. Рекомендується під основну оранку вносити 0,2 т/100 м2 торф'яного компосту і 3 кг/100 м азотних, фосфорних і калійних добрив.
Розмножується безпосереднім висівом насіння в грунт під зиму з міжряддями 45 см з розрахунку ЗО— 40 г/100 м2. При весняній сівбі насіння обов'язково стратифікують: змішують з піском і витримують на холоді 2—3 міс. Для створення оптимальних умов зростання після появи сходи прополюють, а міжряддя розпушують. Такий обробіток на першому році культивування протягом літа повторюють 3—4 рази. На другий і наступні роки рано навесні з ділянки збирають відмерлі стебла, грунт боронують (залізними граблями). Для заготівлі сировини на великих площах траву скошують, а на малих — зрізують серпами на висоті 30 см від поверхні землі. Звичайно через 1 —1,5 міс після першого укосу рослини повторюють повну вегетацію і знову зацвітають. Тоді їх косять вдруге. Середня урожайність становить 0,2 т/100 м2 з дворічних і 0,3 т/100 м2 з трирічних культур.
Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях при температурі 50—60 °С. При сухій погоді можна сушити на відкритому повітрі, але в тіні.
Чистотіл звичайний - Chelidonium majus L.
Стародавні греки помітили, що рослина, яку ми називаємо чистотілом, розквітає з прильотом і вгасає з відльотом ластівок, тому її назвали хелідоніум — травою ластівок. В минулому її використовували в різних країнах Європи як засіб від бородавок, для лікування печінки і жовчного міхура.
У 1896 p. M. М. Денисенком вперше опубліковано результати успішного лікування витяжкою чистотілу хворих із злоякісними пухлинами. В останні роки ведуться більш глибокі дослідження антибластичних властивостей цієї рослини.
Чистотіл звичайний — багаторічна трав'яниста рослина з родини макових (Papaveraceae), 80—100см заввишки, з коротким кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Стебло прямостояче, слаборебристе, як і листки, рідко вкрите волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, світло-зелені, зісподу сизуваті, непарноперисторозсічені, з сидячими зарубчастими частками. Частки округло-яйцеподібні або видовжено-оберненояйцеподібні, біля основи часто звужені. Прикореневі листки більші, довгочерешкові, стеблові — сидячі. Квітки близько 20 мм у діаметрі, на довгих квітконіжках, правильні, широкорозкриті, зібрані по 4—5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять з пазух верхівкових листків. Пелюсток чотири, вони золотисто-жовті, яйцеподібні. Плід — прямостояча стручкоподібна коробочка.
Насіння численне, чорне, крапчасто-виїмчасте, з білим губчастим придатком. Росте як бур'ян повсюдно, в затінених місцях, у гаях, садах, біля огорож, хат.
Всі органи чистотілу містять алкалоїди: хелідонін, гемохелідонін, хеледитрин, метоксихелідонін, сангвінарин, протопін, алокриптохін, спартеїн, берберин, хелідамін, стилопін, дефілін, коптизин, оксисангвінарин, хелірубін, хелілутин та ін. У траві їх 0,97—1,87 %. Крім того, є ефір-
на олія (0,01 %), вітамін С (до 170 мг%), каротин (до 15 мг%), хелідонова, яблучна, лимонна та янтарна,кислоти, флавоноїди, сапоніни тощо.
У медичній практиці препарати чистотілу (настій трави, сік із свіжої трави) використовують зовнішньо для припікання бородавок і кондилом, при папіломатозі гортані та початкових формах червоного вовчаку. В невеликих дозах призначають усередину при захворюваннях печінки і жовчного міхура. З коренів чистотілу виготовляють хояелетин — комплексний препарат жовчогінної дії.
Дослідження показали, що чистотіл сприяє підвищенню вмісту гемоглобіну в крові, затримує ріст злоякісних пухлин, фунгістатично і бактеріостатичне діє щодо туберкульозної палички. Один з алкалоїдів — хелідонін — подібно до морфіну викликає пригнічення, а згодом і параліч / центральної нервової системи. Інший алкалоїд — гемохелідонін — судорожна отрута, сильний анестетик місцевої дії. Сангвінарин впливає наркотично, посилює перистальтику кишечника і секрецію слини. Протопін зменшує реактивність вегетативної нервової системи, тонізує гладку мускулатуру матки. Все це свідчить про перспективність дальшого вивчення діючих речовин чистотілу. У ветеринарії пересипану сіллю траву використовують проти тимпаніту у овець, суху — для лікування ран, корости, стригучого лишаю і гельмінтозів у свійських тварин. Траву можна також застосовувати для фарбування вовни в червонувато-жовтий колір, а корені — в жовтий. Корені призначають у гомеопатії при захворюваннях печінки, шлунка, пневмонії та ревматизмі. Найкращий час для сівби насіння чистотілу — червень. Сходи з'являються через 20—25 днів. В перший рік життя рослина утворює розетку листків. У деяких особин формуються квітконосні стебла. Багаторічні рослини відновлюють ріст у кінці березня — в квітні і вегетують до глибокої осені. Цвіте в травні — червні. В окремі роки деякі рослини цвітуть вдруге в липні — серпні. У природі залежно від місцезростання цвіте з травня по вересень.
Кореневище з коренями викопують вручну рано навесні, тільки-но почне відростати надземна частина, або восени після її відмирання. Обрізують надземну частину і зразу ж миють у холодній воді. Зібрану сировину відправляють на завод у день заготівлі.