Геґель недооцінював індивідуальні чинники розвитку, не мав міри в конструктивних намірах, але навчив дивитись на загальні чинники в розвитку думки і цим самим надав імпульс до поглиблення філософської історіографії. Одночасно Геґель навчив поєднувати історію філософії з історією культури. Кожна
філософська система була, з його точки зору, виявом певного щабля в розвитку духовної культури — адже хоча кожна система і є твором окремої особи, водночас вона віддзеркалює загальну культуру, яка породила цю особу. Кожна ; з цих систем є істинною як вияв певного моменту розвитку, але взята як істина абсолютна, одразу перетворюється на хибу. Однак до своєї системи Геґель не застосував цього мірила.
СУТНІСТЬ ГЕГЕЛЬЯНСТВА. Гегельянство — це ідеалізм а) об'єктивний (буття є ідеальним, але не суб'єктивним) , б) логічний (природа буття є цілком логічна, в ній немає ірраціональних чинників) , в) еволюційний (в природі буття закладено те, що воно розвивається і породжує щораз вищі форми буття) . З огляду на свій метод гегельянство є чисто конструктивістською доктриною.
Найважливішою частиною філософії Геґеля була філософія культури. Вона становить грандіозну концепцію історії, права, держави, мистецтва, релігії, філософії. Цим концепціям притаманне поєднання двох способів бачення, логічного та еволюційного: тут кожна форма культури трактується як певний етап розвитку, нетривалий, але необхідний, такий, що логічно випливає з попереднього.