Водночас зі змісту інших пунктів ст. 49 СК можна зробити висновок, щоправо на материнство - це, перш за все, сімейно-правовий інститут. Саме втакому вузькому розумінні право на материнство як суб'єктивне сімейне правожінки може здійснитись тільки в сімейних правовідносинах. Зміст цьогоособистого немайнового права подружжя становлять правомочності дружини зприводу прийняття рішення про те, мати чи не мати дитину. Якщо дружиназабажає мати дитину, а чоловік буде проти цього або виявиться нездатним дозачаття дитини - це може бути причиною розірвання шлюбу.Право на материнство як сімейне право включає в себе також певніобов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'їумови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднанняматеринства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як фактпоходження дитини від певного чоловіка, юридичне посвідчений записом вдержавних органах РАЦСу про народження.Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правомлюдини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюютьсярізними статтями СК, але фактично виступають єдиним правом подружжя.Стаття 50 СК, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст.49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічнимиособливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті немають. Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то узв'язку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу,судова практика щодо таких спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50надмірно акцентують увагу на особистих немайнових правах подружжя наматеринство і батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав вУкраїні не було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самимподружжям. Той із подружжя, хто за станом здоров'я неспроможний мати дітей,як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу.Необхідно врахувати й те, що в СК є правові варіанти вирішенняпроблеми бездітності. Одним із таких прикладів є ст. 123 СК, яка встановилапорядок визначення походження дитини від батька, матері при штучномузаплідненні та імплантації зародка.
Вирішенню проблем бездітності також сприяє інститут усиновлення (ст.ст. 207-242 СК). Є й інші можливості виховувати дітей у сім'ях, що не можутьмати власних дітей.Варто врахувати й те, що історії відомо багато прикладів, коли подружжяне мало власних дітей, але стосунки між чоловіком та дружиною непогіршувались, а з роками теплішали і продовжувались до кінця їх життя.Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини. Індивідуальність є невід'ємною частиною її фізичного буття. Вона робить людину неабстрактною особою, а окремим, неповторним, своєрідним членом суспільства.Індивідуальність чоловіка і жінки є запорукою їх любові і лежить в основі створення сім'ї. Якщо шлюб заснований на любові, то початковим моментомтакого шлюбу є вільна згода подружжя на певні самообмеження. В такомушлюбі, на що звертав увагу Гегель, з одного боку, є небажання особи бутисамостійною тільки для себе, бо індивідуалізм створює почуття недостатності інеповноти, а з другого, є те, що одна особа знаходить себе в особі іншій інавпаки. Об'єднуючись у сім'ю, кожен з подружжя передає частку своєїіндивідуальності іншому, одержуючи взамін його частку. Через те в щасливихсім'ях не виникає питань щодо поваги до індивідуальності одного з подружжя збоку іншого. Така повага вважається природною і не потребує повсякденногонагадування. Стаття 51 СК, в якій зазначено, що дружина та чоловік маютьрівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, посвоїй суті затверджує стан сім'ї, в якій відсутня любов між подружжям.Включивши цю статтю до СК, законодавець, не бажаючи цього, змішав моральні й духовні цінності, що лежать в основі стосунків між подружжям, з правами громадян як суб'єктів конституційного чи цивільного права. У тих сім'ях, де немає взаєморозуміння, де кожен із подружжя живе своїм індивідуальним життям, виникає потреба в праві на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Але народна мудрість говорить,що милим бути не присилуєш.Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток. Фізичнийрозвиток - це процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійнеудосконалення форм і функцій організму людини. Такий розвиток можевідбуватись завдяки заняттям фізичними вправами, гігієні праці та побутутощо.Здійснюючи закріплене в ст. 52 СК рівне право на фізичний розвиток,подружжя має створювати в сім'ї належні умови для такого розвитку. Це – нетільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення знарядьпраці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних звичок,здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кожного зподружжя.Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану напізнання духовних багатств, накопичених людством. Можуть бути різнінапрямки такого пізнання - це і здобуття загальної та спеціальної освіти,удосконалення природних здібностей, поглиблення релігійного світоглядутощо.Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ціпитання вирішувати на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного.
Право на вибір прізвища та на його зміну. До особистих немайнових правподружжя, які виникають у зв'язку зі вступом до шлюбу, закон відносить правона вибір прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, якарегулює відносини, пов'язані з вибором прізвища майбутнім подружжям,винесена за межі особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, але цесуто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстраціїшлюбу.
Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них якспільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.
Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо привиборі прізвища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівникоргану РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища.Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвищапрізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійнепрізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно будепочинатися.
Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливаєіз звичаю національної меншини, до якої належить наречена і(або) наречений.
Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже єподвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища напрізвище другого.Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягомусього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя абооголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того, на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбувони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, якийзареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхньогопроживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільногопрізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.
У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.Питання про вибір шлюбного прізвища виникає також при видачіСвідоцтва про шлюб на підставі рішення суду про встановлення фактуперебування у фактичних шлюбних відносинах (п. 5 ст. 273 Цивільногопроцесуального кодексу України). Суд розглядає справи про встановленняперебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо шлюб в органах РАЦСуне може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя. Приодержанні Свідоцтва про шлюб в органах РАЦСу особа, що має рішення судупро встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, вправівимагати або залишити своє дошлюбне прізвище, або прийняти прізвищепомерлого з подружжя, або приєднати прізвище останнього до свого прізвища.Та обставина, що одного із подружжя немає в живих, не впливає на правоіншого з подружжя обрати собі прізвище, так як і за життя померлого цей ізподружжя також мав би таке право.
Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішенняпитань життя сім'ї. До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СКвідносить право дружини та чоловіка розподіляти обов'язки та спільновирішувати питання життя сім'ї. Закон формулює зазначені в названій статтіособисті немайнові права подружжя, виходячи з принципу рівності прав таобов'язків чоловіка і жінки у шлюбі. Принцип рівності чоловіка і жінки є одниміз основних принципів регулювання сімейних відносин, він ґрунтується навизнанні рівних цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичноюстороною цього принципу є те, що кожен з подружжя має рівні правовіможливості при набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчіоргани при вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватисьрівності прав та обов'язків учасників спору.Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собоюобов'язки в сім'ї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається не врівності уже розподілених обов'язків, а в можливості на паритетних засадахвирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати своєжиття таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцемспільного проживання, а дружина в цей час буде виконувати всю домашнюроботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то примуситиїї до цього чоловік не зможе.Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазначено, щодружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в інтересахсім'ї. Цей законодавчий запис можна Розуміти по-різному.По-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю зобслуговуванням домашнього господарства (прибирання оселі, догляд задомашньою худобою, ремонт побутової техніки, обробіток землі тощо). Втакому розумінні, дійсно, неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжязалежно від його кваліфікації, хисту тощо. Саме така "будь-яка праця" маєвикликати повагу в кожного із подружжя.Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільне корисна праця. Вона тежздебільшого виконується в інтересах сім'ї, хоча відомі й інші приклади. Наліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Усі вониризикували своїм життям не стільки в інтересах своєї сім'ї, як заради спільногоблага. То хіба до такої праці не повинна утверджуватись повага?Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним іне обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї - головне, щоб воно незавдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненноюзаконом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людиніможливість зберегти свою індивідуальність (про яку дещо критично йшлосястосовно ст. 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття,спрямованого на задоволення її емоціональних чи духовних інтересів.Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловікмають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з допомогою п. 3 ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя. Тому якщо спірщодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім'ї не виник, тонеобхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено. Але необхідномати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя такепогодження оформити належним чином. Так, для укладання одним із подружжядоговорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовноцінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода наукладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і(або) державноїреєстрації, має бути нотаріально засвідчена (п. З ст. 65 СК).Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Згідно зі ст. 56 СКзмістом особистої свободи кожного з подружжя є право: