7 Архів Михайла Драгоманова. – Том І. Листування Київської старої громади з М. Драгомановим (1870–1895). – Варшава, 1938. (Праці Українського наукового інституту, T. XXXVІІ). – C. 414.
8 Назаревський О. До історії київської громади 1870-х років. – У зб.: За сто літ. – Кн. 5. – Харків-Київ, 1930. – С. 208–212; Рябінін-Скляревський О. Вказ. праці.
9 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – У кн.: Антонович В. Твори. – Том І. – C. XLVІІ; Антонович В. Погляди українофілів. – У зб.: Там само. – С. 238–250.
10 Ющенко Г. Записка П. І. Житецького // Архівна справа. – 1927. – Кн. 4. – С. 13–22 додатку «Червоний архів».
11 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLVІІ. Олександр II дійсно збирався перетворити імперію на конституційну монархію. За дві години до своєї смерті він підписав відповідний указ. Див.: Леонтович В. История либерализма в России. 1762–1914. – Париж, 1980. – С. 322. О. Половцов у 1883–1892 pp. займав посаду державного секретаря Російської імперії. За переконаннями – скоріше консерватор, ніж ліберал, хоча й не толерував політики російщення поляків, українців та інших національних меншин. Свій родовід виводив, між іншим, від білоцерківського полковника Семена Половця, сподвижника Богдана Хмельницького. Один з найзаможніших російських чиновників свого часу. Див.: Зайончковский П. А. А. Половцов (Биографический очерк). – В кн.: Дневник государственного секретаря A. A. Половцова. – Том І. 1883–1886. – М., 1966. – C. 5–18.
12 Листування І. Франка і M. Драгоманова. – К., 1928. – C. 83.
13 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 111.
14 Драгоманов М. Австро-руські спомини. Частина третя й четверта. – Львів, 1890. – С. 258.
15 Грушевський М. Пам’яти Олександра Кониського // Записки НТШ. – Т. ХХХІХ. – Львів, 1901. – С. 3.
16 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 61–62. Вільям Беренштам – єврей-вихрест, родом з Прибалтики. Близько 1876–1878 рр. відав фінансовими справами «Старої Громади», наприкінці 70-х через активну участь в українофільському русі влада змусила його покинути Київ. Осів у Санкт-Петербурзі, де відігравав помітну роль у житті місцевої «громади» (див.: там само. – С. 342).
17 Там само. – C. 241. Від надій на Закарпатську Україну М. Драгоманову довелося відмовитися. Як писав він киянам у лютому 1887 р., «народовці так і не змогли придбати там жодного прихильника й де, як я допевнивсь двохкратним побитом там, й не можна нічого придбати з тісно українофільського становища» (там само. – С. 307).
18 Про цю поїздку див.: Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLIII–XLVI; Антонович В. Щоденні нотатки закордонної подорожі 1880 р. – У кн.: Антонович В. Твори. – Т. 1. – С. 285–301.
19 Дорошенко Д. Володимир Антонович. Його життя й наукова та громадська діяльність. – Прага, 1942. – С. 75–76.
20 Возняк М. Журнальні плани Франка в pp. 1884–1886 // Україна. – 1927. – Кн. 3. – С. 17–88; його ж. Тринадцять листів Ів. Франка до Ол. Кониського // Життя й революція. – 1927. – № 4. – С. 84–98; № 5. – С. 233–242; його ж. Ів. Белей і Ол. Кониський. До зв’язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80 pp. ХІХ в. – Львів, 1928; його ж. Драгоманов у відновленій «Правді». З додатком його листів до Ол. Кониського й Ол. Барвінського та й останнього до нього. – У зб.: За сто літ. – 1930. – Кн. 5. – С. 229–329.
21 Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. – Том IV. (1882–1885). – Чернівці, 1911. – С. 431.
22 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 29.
23 Мельник-Антонович К. До видання І тoмy творів В. Антоновича. – C. XLI. Антон Мєжинський – видатний польський філолог, у 1878–1881рр. – декан історико-філологічного факультету у Варшаві (див.: Polski slownik biograficzny. – Tom XXI/1. – Zeszyt 88. – C. 27–28); Адольф Павінський – видатний історик, професор Варшавського університету з 1871 р., з 1875 р. – директор Варшавського архіву. Близький співробітник О. Яблоновського у науковій і видавничій діяльності (див.: там само. – T. XXV/2. – Zeszyt 105. – C. 407–412). Ґотфрид Оссовський – видатний польський археолог, геолог, палеонтолог. Студії розпочав у Київському університеті – в час, коли там навчався й В. Антонович. Був членом польських патріотичних гуртків, за що йому загрожували репресії. Щоб уникнути їх, подався до війська. У 1862–1866 рр. працював у Волинському статистичному комітеті, зібрав багатий матеріал в галузі статистики Волині. Автор оперет українською мовою. З 1874 р. – у Торуні, з 1879 р. – у Кракові, де заклав антропологічний музей (див.: там само. – T. XXIV/3. – Zeszyt 102. – С. 436–438). Про О. Яблоновського див.: Киян О. Олександр Яблоновський як дослідник історії України // УІЖ. – 1994. – № 4. – C. 61–74.
24 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі – ЦДІАУК). – Ф. 832. – Оп. 1. – Спр. 118. – Арк. 1–2. Це чернетки вступу К. Мельник-Антонович до І тому творів В. Антоновича. Чимало вміщеної у них інформації до публікації не потрапило.
25 Мельник-Антонович К. До видання І тому творів В. Антоновича. – C. XLI. Авторка називає також інших поляків – колег В. Антоновича, проте ці особи не могли мати вагомого впливу на хід угодових контактів і з цих міркувань у даній статті про них не йдеться. 26 Центральний державний історичний архів України у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 35. – Арк. 8–9. Т. Мерунович був греко-католик, лист написаний чудовою українською мовою.
27 Листування Київської старої громади з М. Драгомановим. – С. 43–44.
28 Kienewіcz S. Adam Sapieha (1828–1903). – Lwow, 1939. – C. 347–397; Чорновол І. Неопублікована частина мемуарів Олександра Барвінського // Україна в минулому. – Вип. IV. – Київ–Львів, 1993. – С. 149–164; його ж. Поляки й українці у політиці Австро-Угорщини в другій половині 80-х років ХІХ ст. («Українська інтрига» гр. Г. Кальнокі) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 2. – Львів, 1995. – C. 71–81; його ж. Українсько-польські стосунки у 80-х роках ХІХ століття. Початки «нової ери» // Україна в минулому. – Вип. IX. – Київ–Львів, 1996. – С. 103–117.
29 Hornowa E. Ukrainski oboz postepowy i jego wspolpraca z polska lewica spoleczna w Galicji. 1876–1895. – Wroclaw–Warszawa–Krakow, 1968. – C. 97–102. Про роль О. Гіршберґа в організації «Ліги польської» див.: Kozicki E. Historia Ligi Narodowej (okres 1887–1907). – Londyn, 1964. – C. 52.
30 Offenberg J. Stan umyslow wsrod mlodziezy akademickiej Uniwersytetu Warszawskiego w latach 1885–1890 (ze wspomnien kresowca). – Warszawa, 1929. – C. 27, 32–33. Я. Оффенберґ не датує цю подію, що вона мала місце в 1888 р. – це моє припущення.
31 Surzycki S. Z dziejow pamietnego «Zetu». – Krakow, 1930. Це спогади члена дублянського осередку «Союзу польської молоді «Зет»».
32 Чорновол І., Чорновол П. І. Франко, М. Павлик та «Союз польської молоді «Зет»» у Дублянах // Іван Франко – письменник, політик, громадянин. Матеріали Міжнар. наук. конф. (Львів, 25–27 грудня 1996 р.). – Львів, 1998. – С. 78–83.
33 Обзор важнейших дознаний, производившихся в жандармских управлениях России c 1-го января 1889 г. по 1-ое января 1890 г. // ЦДІАУК. – Ф. 274. – Оп. 1. – Спр. 308. – С. 92–94.
34 Синявський А. Із споминів про Б. О. Кістяківського. – У кн.: Синявський А. Вибрані праці. – Київ, 1993. – С. 110.
35 Kurjer Lwowski. – 1889. – № 267–275.
З6 Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К., 1995. – С. 33. Найдостовірнішу інформацію про арешти 1889 р. українців у Галичині подав В. Левинський (див.: Левинський В. Драгоманів і драгоманівці у світлі австрійських тайних документів. – У зб.: З минулого. – Т. І. (Праці Українського наукового інституту, Т. XLVIII). – Варшава, 1938. – С. 9–29.
37 Депенчук Л. Вказ. пр. – С. 35, 37; Surzycki S. Op. cit. Детальніше про співпрацю «Ліги польської» з українцями див.: Чорновол І. Польські та українські політичні доктрини 70-х – 90-х років ХІХ ст.: порівняльний аналіз (генеза співпраці польської націонал-демократії з українцями) // Україна модерна. – Ч. 2–3. – Львів, 1999. – C. 103–121.
38 Переписка Михайла Драгоманова з д-ром Теофілем Окуневським (1883, 1885–1891, 1893–1895). – Львів, 1905. – C. 6–7.
39 Там само. – С. 9.
40 Doroschenko D. Die Ukraine und das Reich. Neun Jahrhunderte deutsch-ukrainisch Beziehungen im Spiegel der deutschen Wissenschaft und Literatur. – Leipzig, 1941. – C. 154–157; Томашівський С. Бісмарк і Україна // Літопис політики, письменства і мистецтва. Тижневий огляд під редакцією С. Томашівського. – Берлін, 1923. – Ч. 1, 6, 8, 12.
41 Барвінський О. Спомини з мого життя. Друга часть. Образки з громадянського і письменського розвитку русинів від 1871–1888 р. з додатком споминів про М. Лисенка. – Львів, 1913. – С. 374–376. В неопублікованій частині своїх «Споминів» О. Барвінський уточнив ці відомості, написавши, що В. Антонович говорив лише про нейтральність населення України на випадок війни Росії з Австро-Угорщиною (Ін-т літ-ри ім. Т. Шевченка НАН України. – Ф. 135. – Спр. 7. – С. 213).
42 Наводжу текст цього документа повністю: «K.u.k Ministerium des Aeussern. Informations-Buro. 414/2IB, 1885. Der polnische Reichsratsabgeordnete von Wolanski hat dem k.k. Gesandten Grafen Knevenhuler unter andern uber die galizischen Ruthenen, erzahlt, dass in der letzten Zeit zwei Abgesandte der Ruthenen und zw[ar] aus Galizien beim Fursten Bismarck gewesen, um demselben uber die Aspirationen und Verhaltnisse der Ruthenen Aufklarung zu geben» (Державний архів Львівської області. – Ф. 350. – Oп. 1. – Спр. 4912. – Арк. 54).
43 Чорновол І. Українсько-польські стосунки у 80-х роках ХІХ століття. – С. 108; його ж. Неопублікована частина мемуарів Олександра Барвінського. – С. 155.
44 Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр.: генеза, перебіг подій, наслідки. Автореферат... канд. іст. наук. – Львів, 1995.
45 Першим на цей аспект політики «нової ери» звернув увагу М. Драгоманов. Див.: Драгоманов М. Новоерські овочі з усеукраїнського погляду // Народ. – 1892. – Ч. 13–14. – C. 174–177.
46 Антоневич H. Наше нынешнее положение. Часть ІІ. – Львов, 1910. – С. 76, 86–87.
47 Чорновол І. Галицька шляхта і проект «Київського королівства» канцлера Отто Бісмарка // Сучасність. – 1997. – № 3. – C. 65–71.