Контрольна робота
на тему:
“Характеристика СДП(о)У.
Її роль в політичних процесах України”
План
вступ
1. Історія Соціал-демократичної партії України (об'єднаної)
2. Витоки соціал-демократичних ідей в Україні. Перші соціал-демократи та соціал-демократичні партії.
3. СДПУ(О) В ЦИФРАХ І ФАКТАХ
4. ПАРТІЯ НА ВИБОРАХ
5. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІДЕЙ СОЦІАЛ - ДЕМОКРАТІЇ
6. ПІДГОТОВКА КАДРІВ ТА ПАРТІЙНЕ НАВЧАННЯ
7. МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА СДПУ(О)
8. РОБОТА З ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ, ПРОФСПІЛКАМИ ТА ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
9. ДЕПУТАТСЬКА ФРАКЦІЯ СДПУ(О)
У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ
висновки
список використаної літератури
вступ
Українська політична система на сьогоднішній день складається з великої кількості партій, але по-справжньому сильних і спроможних реально впливати на ситуацію в нашій країні не так багато.
Не буде перебільшенням сказати, що СДП(о)У партія, яка може і повинна позитивно впливати на розбудову нашої країни в різних напрямках, як політичних, культурних, так і соціально-економічних, згідно своїх положень вона має відстоювати сучасні демократичні тенденції розвитку суспільства, орієнтувати життя України на найкращі міжнародні взірці.
У даній роботі планую дати детальну характеристику СДП(о)У, розглянути її роль в політичних процесах України.
1. Історія Соціал-демократичної партії
України (об'єднаної)
Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(О)) заснована у травні 1990 року під назвою Соціал-демократична партія України (СДПУ) як правонаступниця українських соціал-демократичних партій - УСДРП, УСДП, УСРП та УСП, які послідовно представляли інтереси України в Соцінтерні аж до 1976 року.
Реєстрація СДПУ відбулася 1 листопада 1991 року. В 1996 році на Х з'їзді вона змінила назву і була зареєстрована як Соціал-демократична партія України (об'єднана).
Структура партії визначена Статутом СДПУ(О), остання редакція якого була ухвалена XIII з`їздом у грудні 1998 року, із змінами і доповненнями, внесеними XV з'їздом партії у червні 2000 року.
Членство в СДПУ(О) є фіксованим. На 1 квітня 2002 року в її лавах налічувалось 376297 членів партії. Вона будується за територіальним принципом. Сьогодні парторганізації діють у всіх адміністративно-територіальних одиницях України.
На XIII з'їзді у жовтні 1998 року Головою Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) обрано Віктора Медведчука.
Партія має фракцію у Верховній Раді України.
Центральний друкований орган СДПУ(О) "Наша газета +". Її наклад сьогодні - 650 тис. примірників, та 12 регіональних партійних видань, загальний наклад яких у І кварталі 2002 році склав 1,5 млн. примірників.
Міжнародні зв'язки і найбільш сталі відносини партія має з соціал-демократичними партіями Білорусі, Молдови, Польщі, Словаччини, Росії, Румунії, Угорщини та Чехії.
СДПУ(О) здійснює свою молодіжну політику через громадську організацію "Українська соціал-демократична молодь" (УСДМ), організації якої представлені в усіх регіонах України. Станом на 1 квітня 2002 року чисельність спілки складає близько шістдесяти тисяч членів. УСДМ налагодила плідну співпрацю з багатьма студентськими, молодіжними організаціями.
2. Витоки соціал-демократичних ідей в Україні.
Перші соціал-демократи
та соціал-демократичні партії
Ідеї свободи, солідарності та соціальної справедливості, які обстоює сучасна Соціал-демократична партія України (об'єднана), мають давню історію. Вони беруть початок у ХІХ столітті. Першими українськими соціал-демократами вважаються відомі громадські діячі 70-80 років ХІХ століття - О. Терлецький і С. Подолинський. Їхню справу продовжив і розвинув славнозвісний український історик і публіцист, професор Київського і Софійського університетів М. Драгоманов.
Саме перу М. Драгоманова належить перша програма української соціал-демократії, написана ним у 1888 році. У 80-х роках XIX століття виникають перші соціал-демократичні гуртки на заході України, які діють у структурах однієї з найстаріших в Європі Соціал-демократичної робітничої партії Австрії, що була утворена ще в 1868 році. Зокрема, під історичним рішенням Паризького конгресу про утворення Соціалістичного Інтернаціоналу в 1889 році поруч з підписами А. Бебеля, В. Лібкнехта, Г. Плеханова стоїть і підпис делегата цієї партії, львівського друкаря Й. Данилюка.
Під впливом М. Драгоманова у 1890 році І. Франком та М. Павликом на засадах соціал-демократії була утворена радикальна партія. Партія була утворена під назвою "Русько-українська радикальна партія", та згодом за нею "закріпилась" назва Українська радикальна партія (УРП). Серед її засновників були також Є. Левицький, В. Охримович, Т. Окуневський, О. Терлецький, Р. Яросевич та інші.
Програма партії, підготовлена І. Франком, М. Павликом, Є. Левицьким, Р. Яросевичем і схвалена з'їздом, стратегічною метою в економічній сфері проголошувала "зміну способу виробництва згідно зі здобутками наукового соціалізму", "колективний устрій праці і колективну власність". Серед політичних завдань висувались такі: повна свобода особистості, слова, організації, зібрань, друку, віросповідання; забезпечення кожному громадянинові найповнішого впливу на вирішення всіх питань політичного життя; автономія громад, повітів, країв, надання кожному народу можливості якнайповнішого культурного розвитку, використання надбань науки і культури на благо людини.
Автори програми проповідували доцільність еволюційного переходу трудящих до соціалізму на основі широкої демократії і вперше серед галицьких українців висунули вимогу загального та рівного виборчого права. УРП проголосила парламентаризм одним з найважливіших принципів своєї діяльності і вважала, що соціальною базою радикального руху, виходячи з аграрного характеру краю, має бути селянство, яке на 80 відсотків було безземельним.
Слід зазначити, що партія брала активну участь у парламентських виборах в Австро-Угорщині. Так, на виборах 1897 р., від УРП було обрано Т. Окуневського, Р. Яросевича та незалежного кандидата Д. Танячкевича. В 1907 р. партія здобула також 3 місця, а після виборів 1911 р. мала вже 5 послів у Відні (Л. Бачинський, В. Стефаник, К. Трильовський, М. Лагодинський, П. Лаврук) та в Галицькому сеймі - шість.
У вересні 1899 року, також у Галичині, ті радикали, що вважали за необхідне працювати і серед робітників, утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП). УРП та УСДП працювали в постійному контакті, координуючи свої дії. УСДП очолили М. Ганкевич, С. Вітик, В. Охримович. УСДП стала автономною секцією Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА). Тому за політичну платформу партії було прийнято програму австрійської соціал-демократії. Партія обстоювала соціалістичні позиції і ставила за мету підтримку робітничого руху, соціальних реформ, видавала свій центральний орган - газету "Воля".
УСДП визнавала метою робітничого руху побудову соціалізму, але відкидала найрадикальніші, неправові засоби його досягнення. Ідея захоплення політичної влади через збройне повстання відкидалась. Українські соціал-демократи перебували під впливом ідей СДРПА, яка обстоювала поступову соціалізацію засобів виробництва, здобуття влади парламентським шляхом, збереження і використання існуючої держави як інструменту суспільної трансформації.
У 1907 році на виборах до австрійського парламенту УСДП здобула 2 місця (Я. Остапчук та С. Вітик). Партія входила до ІІ Інтернаціоналу, мала постійне представництво на його конгресах.
У лютому 1900 р. на конференції студентських громад i політичних гуртків у Харкові була заснованаРеволюційна Українська партія (РУП) - перша політична партія Наддніпрянської України. Серед її засновників були Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. Метою цієї першої у Східній Україні політичної організації було об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права і соціальну революцію. Новостворена партія виступала не тільки проти неполітичного українофільства, а й проти примирення з російськими революційними групами в Україні. Деякий час програмним документом партії була брошура "Самостійна Україна" (автор М. Міхновський).
У 1900 році незалежно від РУП було створено іншу організацію соціалістичного спрямування. Це була Українська соціалістична партія (УСП), засновником і ідеологом якої був українець польського походження журналіст Б. Ярошинський. Програмним документом УСП був "Нарис програми Української партії соціалістичної", надрукований улітку 1900 року.
Програма УСП і її прагнення до союзу з соціал-демократами і соціалістами Росії та Польщі викликали критичну реакцію з боку найстарішої української соціал-демократичної організації - групи І. Стешенка і Лесі Українки, яка випустила в 1901 р. у Львові "Оцінку "Нарису програми Української партії соціалістичної"". Леся Українка, добре знаючи про централізаторські і великодержавні погляди російських і польських соціал-демократів, висловлювала сумнів щодо можливості безперешкодного створення незалежної Української держави після повалення самодержавства. Вже 1901 року УСП погодилась у певній мірі з висловленими критичними зауваженнями, але продовжувала зберігати власну думку щодо більшості політичних процесів в Україні.
У червні 1903 - січні 1904 років УСП входила до складу РУП, а у 1905 році - припинила своє існування. Більша частина колишніх членів партії увійшла до лав ППС (Польської партії соціалістичної). Разом з тим, партія залишила помітний слід у суспільно-політичному русі, насамперед через те, що її програма наголошувала на існуванні національного і соціального гніту і вимагала утворення незалежної Української республіки.
Створена в результаті розколу РУП Українська соціал-демократична спілка ("Спілка") одразу ж після створення приєдналась до РСДРП. На женевській конференції РСДРП (квітень 1905 року) "Спілка" була визнана автономною складовою частиною партії на основі окремого статуту.