Аферентна функція. Цю функцію найчастіше виконують тексти так званого інформаційного жанру. Основне завдання цих текстів -- дати інформацію читачеві, яку він використає для прийняття певних рішень у межах задоволення власних або суспільних потреб. Етап прийняття рішення - це мислительна аналітично-синтетична діяльність людини, спрямована на пошук потрібного у даній ситуації рішення. Людина для прийняття рішення може звертатися й до письмових джерел із метою пошуку необхідних фактів. Структури текстів, що покликані виконувати дану функцію, можуть бути без спеціальних реалізаторів контактної функції, оскільки читач у будь-якому випадку прочитає матеріал, бо йому це потрібно. Єдине, що у структурі видання мають бути спеціальні рубрики чи заголовки, які допомагають читачеві відшукати необхідний для нього текст. Ці рубрики та заголовки й можуть бути мінімальними реалізаторами контактної функції.
Особливу роль відіграють у подібних текстах реалізатори організуючої функції, яка допомагає читачеві швидко схопити потрібну для нього інформацію. До цих реалізаторів можна віднести табличну форму подання статистичних звітів, подання цифрових даних, газетно-журнальні рубрикації тощо.
Заклична функція. Цю функцію виконують тексти переважно агітаційного характеру. Структури тексту для здійснення цієї функції мають бути розраховані на дії читача в певному напрямку і з певною метою. Дану функцію можуть виконувати будь-які тексти, але в текстах теоретичного характеру відсутні спеціальні реалізатори для вираження закличної функції. До реалізаторів даної функції можна віднести не тільки прямі заклики типу "Усі на вибори!", а й підбір певних фактів, які в конкретній ситуації змушують діяти адекватним чином; певні судження автора, що стимулюють читача діяти тощо. Структура тексту, що виконує закличну функцію, найчастіше являє собою поєднання відомих для читача фактів, висновків, які переконують читача в необхідності діяти, або має форму безпосереднього предметного заклику.
Психологічна авторська й перцептивна структури. Не завжди те, що говорить автор, буде адекватно сприйняте адресатом. Особливості породження і сприймання тексту зумовлені психологією співбесідників. Існують об’єктивні умови, які ускладнюють процес сприймання тексту. Відсутність безпосередньої комунікації обмежує автора та адресата у формах вираження й отримання змісту тексту. Поряд із діалогічним спілкуванням є "віяльне", під час якого дані про реакції аудиторії на текст можуть бути отримані лиш опосередковано і через деякий час. Об’єкт впливу при цьому спілкуванні - свідомість людей, розділених часом і простором, що передбачає особливу літературну обробку текстів.
Труднощі мовного спілкування сягають максимуму, оскільки адресат є невизначеною множиною. Це означає, що мовлення автора повинне триматися на особливому ставленні автора до свого мовлення, а саме на підвищено усвідомленому ставленні.
Авторська психологічна структура тексту (тобто його зміст) повинна бути орієнтована на адресата з урахуванням психології його сприймання й розуміння. Авторська психологічна структура ніколи не може бути тотожною перцептивній психологічній структурі, але вона повинна наближатися до неї. Для цього автор повинен добре знати психологію сприймання тієї категорії читачів, якій адресується текст.
Увага до психологічної структури тексту проявляється ще з давніх часів. Так, професіональних мовців давно цікавило питання, як перебороти психологічний бар’єр слухача, пов’язаний з небажанням сприймати й розуміти висловлювання або нездатністю вловити -авторську думку через довгу канву повідомлення.
"Якщо ми маємо навіть найточніші знання писав Арістотель, - все-таки нелегко переконувати деяких людей, говорячи на основі цих знань, тому що оцінити мову, в основі якої знання, - це справа освіти, а тут перед натовпом вона неможлива річ. Тут ми обов’язково повинні вести докази і умовиводи доступним чином"[7]. Важливим засобом, вважав Арістотель, утримати увагу слухача є дати йому самому здогадатися про думку автора.
Поширеною помилкою багатьох авторів є нерозуміння того факту, що автор, який більше знає про предмет мовлення, ніж говорить, не завжди в змозі зрозуміти, що в його тексті для співбесідника буде неповним або незв’язаним. Точніше, автор не завжди може у зовнішньому мовленні відтворити те, що є в його внутрішньому мовленні. Автор повинен чітко розмежовувати структури "для себе" і "для читача". Якщо у тексті фіксуються змістові "прогалини", що ускладнюють розуміння, то обов’язково треба логічно відновити це "провалля" змісту.
З урахуванням особливостей людського сприймання сформувалося в науці поняття міри явища: співвідношення міри явища опису - міри жанру, його виражальних можливостей - міри людини (здатності її сприймати і розуміти). Випадки невдалого вибору жанру - це випадки порушення міри явища. Так, порушений вибір жанру для теми "дорога до храму" в однойменному тексті. Жанр замітки не може охопити запропоновану автором тему, для цієї теми мав бути обраний жанр статті. Поняттєвий обсяг теми настільки великий, що обсяг тексту неспівмірний із поняттєвим обсягом. А звідси порушення міри розуміння тексту, оскільки читач, за відсутності необхідної кількості понять, не може зрозуміти обереги духовності.
Поняття пропорційності теж пов’язане з можливостями людського сприймання. Якщо важливим питанням у тексті приділяється менше уваги, ніж другорядним, то читач або не’ зверне уваги на важливе, або відчуватиме незадоволення від стислого розкриття важливих питань. Поняття пропорційності пов’язане з законом "золотого поділу": одна частина тексту має відноситися до другої як два до трьох, тобто, наприклад, важливе у тексті має займати дві його частини, а неважливе одну.
Психологами визначені можливості оперативної пам’яті: не більше дев’яти предметів можуть одночасно сприйматися. Звідси випливає доцільність членування тексту на частини (не більше дев’яти частин); кількість нових фактів, що їх має запам’ятати читач; кількість текстів під однією рубрикою тощо.
Одна з важливих проблем психології сприймання тексту є виникнення підтекстів у ньому.
В основі підтексту лежить здатність людини до паралельного відтворення дійсності одночасно мінімум у двох площинах. Підтекст - це інший план повідомлення, який створюється не довільно, а тими ж засобами, що й основний план. До таких засобів належать:
-лексичні засоби (метафора, метонімія, перифраз, порівняння тощо);
-ситуативні засоби (факти, події, раніше згадані);
-асоціативні засоби (поняттєві, емоційні зв’язки, які виникають між тим, про що йде мова, і досвідом автора або реципієнта). Крім того, кожне слово має психологічний образ, властивий конкретному реципієнтові. Цей психологічний образ здатний викликати у свідомості реципієнта свій ланцюг асоціацій, на основі яких і створюється інший, прихований план повідомлення. Безперечно, не можна знати психологічних образів слів кожного читача, але можна прогнозувати підтексти з урахуванням оказіональних, нелітературних, розмовних, переносних значень слів.
Завдання автора - прогнозувати можливі підтексти і знімати їх через зміну структури тексту, якщо ці підтексти небажані. Так, для тексту "Хто не любить "російського"?" необхідно змінити заголовок, а також початок тексту, щоб зняти як політичний підтекст, так і вульгарно-побутовий, пов’язаний із варіаціями на тему російської горілки.
І третій постулат. Структура тексту існує винятково у графічно-знаковій формі, яка є носієм інших форм - образної, мовно-абстрактної, звукової, паралінгвістичної. Проблема сумісності цих форм із графічно-знаковою і ( здатності взаємозаміняти для вираження змісту є центральною проблемою теорії тексту.
Кожна структура передбачає елементи, між якими існують структурні зв’язки. Сукупність елементів становить відповідну систему. Таким чином, текст завжди має системно-структурний характер.
Особливістю кожного тексту є характерний тільки для нього зв’язок виділених структур. На основі повторюваних у різних творах зв’язків структур виділяються типи текстів, або текстові жанри[8].
Поняття жанр позначає стійку форму, що визначається конкретним призначенням тексту та особливим поєднанням текстових засобів.
Питання жанру тісно пов’язане з питанням стилю.
Під стилем текстотворення необхідно розуміти особливий спосіб, манеру організації змісту тексту, що традиційно використовуються як інтуїтивно і в результаті наслідування, так і свідомо, з метою досягти відповідного результату сприймання та розуміння. В основу цього визначення покладена інтенціональність, цілеспрямованість текстотворення. Стиль безперечно виражається особливою організацією тексту на різних його структурних рівнях, зокрема на рівні форми, але стильовою основою тексту є його особлива семантична організація, що репрезентує систему проміжних авторських цілей, підпорядкованих головній комунікативній меті автора.
Текстові жанри не існують поза стильовими характеристиками текстів. Кожен жанр репрезентує ту чи іншу комбінацію стилів. Стиль - це спосіб, манера цілеспрямованої організації формально-змістових типів, жанри - це власне формально-змістові типи, організовані певним способом, стилем. Отже, для творення певного жанру потрібен стиль, а для стилю - техніка як сукупність умінь та навичок, що забезпечують користування конкретним способом організації тексту.