Геоботанічну індикацію грунтів застосовують в усіх зонах, але ступінь вивченості індикаційних властивостей рослин залежить від потреб сільського господарства. Найбільш детально індикаторні властивості рослинності вивчені у лісовій зоні.
КЛАСИФІКАЦІЯ РОСЛИННИХ УГРУПОВАНЬ
Рослинний покрив дуже різноманітний і тому, щоб його правильно враховувати та використовувати, необхідна класифікація. Слід розрізняти класифікацію флори і класифікацію рослинного покриву.
Основи класифікації флори закладені шведським вченим Карлом Лінеєм. Для видів він запропонував подвійну назву (бінарну номенклатуру на латинській мові). Перше слово позначує рід, а друге вид. Наприклад, конюшина лучна (TrifoliumpratanseL.).
Основна одиниця рослинного покриву - асоціація є рослинне угруповання певного флористичного складу з особливими умовами існування, іншими словами асоціація - це тип фітоценозу.
Прийняті наступні таксономічні категорії рослинності: асоціація, група асоціацій, формація, група формацій, клас формацій, тип рослинності.
Назва асоціації подається па українській та латинській мовах за димінальними видами ярусів рослинності в угрупованні. Наприклад, якщо в лісі переважає сосна, в трав'яно-кущовому покриві - верес, а в мохово-лишайниковому - лишайники, то ця асоціація буде називатися сосняк верес-лишайниковий.
Назви асоціацій на латинській мові можна подавати з двох слів.
На підставі аналізу сполученості рослинних угруповань з типами місцерозташування (екотопів) виявляють еколого-фітоценотичні ряди лісових, лучних та інших груп за ступенем екологічних чинників: зволоження, трофності та ін.
Найвагоміший вклад в класифікацію місцеположення вніс Л.Г.Ременський. За ним, екологічна шкала будується на підставі зміни умов життя при сумісному існуванні у фітоценозі.
Едафічна сітка П.С. Погребняка. Вчений вивчав ліси України та Білорусії, побудував сітку за двома координатами: зміна ґрунтового багатства (трофності), зміна ґрунтової вологості. За вологістю він виділяє 6 ступенів: ксерофільні (дуже сухі), мезоксерофільні (сухі), мезофільні (свіжі), мезогігрофільні (вологі), гігрофільні (сирі), ультра-гігрофільні (болота). За родючістю він виділяє ступені: бори, суббори, складні суббори, діброви. Бори — це ліси на дуже бідних ґрунтах, суббори — ліси на відносно бідних ґрунтах, складні суббори — на відносно багатих ґрунтах, діброви - ліси на родючих ґрунтах.
Едафічна сітка має практичне значення при вирощуванні лісів та лісосмуг у лісостепових районах.
За шкалами для кожної рослини можна скласти екологічну формулу. Використання екологічних шкал дозволяє проводити екологічний аналіз умов місцезнаходження, складати еколого-фітоценотичні ряди рослинних угруповань.
Едафо-фітоценотичні ряди В.М.Сукачова. Крім субординаційних класифікацій рослинності, існують координаційні класифікації, в яких співставляються категорії приблизно одного й того ж рангу за відношенням до чинників середовища. До координаційних класифікацій відноситься схема едафо-фітоценотичних рядів типів лісу, розроблена В.М.Сукачовим. Лісові асоціації у лісівництві отримали назву типів лісу. Кожний тип лісу характеризує певні умови середовища у вузьких межах, а декілька близьких типів лісу характеризують середовище у ширших межах. Еколого-генетично близькі типи лісу утворюють едафо-фітоценотичний ряд, який показує, як асоціації (типи лісу) і групи асоціацій послідовно розташовуються залежно від зміни якого-небудь екологічного чинника, У природі асоціації і групи асоціацій, що утворюють едафо-фітоценотичний ряд, можуть зустрічатись на різних ділянках території.
Існують різноманітні трактування поняття "луки". Агрономи та землевпорядники розглядають луки як сільськогосподарські угіддя, які використовуються під сіножаті, на відміну від пасовищ, де випасають худобу. Геоботаніки це визначення не визнають, тому що сіно косять і в степах, і на трав'яних болотах, у лісі тощо. Існує визначення А.П.Шапошникова, який пише, що луки - це асоціація трав'янистих багаторічних мезофітів.
Ґрунти луків надзвичайно різноманітні. У лісовій зоні всі луки виникли на вирубках, осушених болотах; на чорноземах - при зрошенні степів. Закинуті луки заростають лісом або заболочуються. Для всіх луків характерний вплив на грунт мезофільних багаторічних трав, які утворюють дернину та сприяють проходженню дернового процесу ґрунтоутворення, який веде до нагромадження у ґрунті гумусу темного забарвлення (гуматного).
Для визначення меж луків на бідних і кислих ґрунтах, а також на солонцях чи сильно засолених ґрунтах критерієм може служити достатня зімкнутість травостою, утворення багаторічної ксерофітної рослинності.
Луки найбільш поширені в областях з помірним кліматом (лісова та лісостепова зони). Зі збільшенням бідності грунтів та зростанням рівня їх кислої реакції травостій зріджується, починає переважати кущова рослинність, мох, лишайники і луки переходять в пустище. При збільшенні сухості грунтів, в умовах нейтральної реакції ґрунтового середовища луки поступово переходять у степи.
Первинні луки (корінні) виникають за наступних умов:
Вплив гідрологічного режиму - тривале затоплення заплав, лиманів тощо;
особливості клімату - вологий холодний клімат високогір'я, океанічних островів та узбереж материків у субарктичних і субантарктичних областях;
поєднання постійного та періодичного впливу морської води сумісно з дією вологого або холодного клімату і сильних вітрів;
високий вміст в ґрунті легкорозчинних солей.
Вторинні луки утворилися в результаті діяльності людини на інших біогеоценозах, займають значно більші площі, ніж первинні.
Систематика луків зводиться до виявлення екологічних рядів.
У сільському господарстві та в землеустрої використовують класифікацію кормових угідь за О.М.Дмитрієвим, де вони діляться залежно від місця розташування. Виділяють заплавні (заливні) та материкові (водороздільні) луки. Материкові луки ділять на суходільні та низинні. Виділяють 4 класи кормових угідь: суходільні, низинні та заплавні луки, болота.
1-й клас - суходільні луки. Розташовуються на підвищених ділянках рельєфу - на підвищених горбах, вододільних масивах і на схилах. Водний режим нестійкий та недостатній. Підґрунтові води залягають глибоко і недоступні для трав. Ґрунти добре аеровані. В цьому класі виділяють наступні типи:
Абсолютні суходоли. Знаходяться на найбільш підвищених елементах рельєфу з добре дренованими переважно бідними підзолистими ґрунтами. Тут поширений поганий травостій, який представлений конюшиною гірською, лапчаткою сріблястою, біловусом стирчастим, подорожником середнім, вівсяницею овечою та ін. Врожайність сіна - 0,5-0,8т/га.
Нормальні суходоли. Займають рівнини на вододілах, середні частини схилів. Зволоження середнє. Грунти дерново-підзолисті. Рослинність злаково-різнотравна або бобово-злаково-різнотравна. Домінанти травостою: тимофіївка лучна, пахучий колосок, мятник лучний, конюшина лучна, волошки та інші.
Суходоли тимчасово надлишково зволожені розташовані на слабих зниженнях та рівнинах з похилим стоком. Ґрунти дерново-сильнопід-золисті оглеєні, кислі. Домінанти травостою: лучник дернистий, біловус стирчастий, мятлиця, повитиця собача, конюшина лучна, горошок мишачий та інші.
Суходоли долинні знаходяться в незаливаних долинах малих та середніх річок. Ґрунти делювіальні, глибокі. Рослинність бобово-злакова.
Суходоли ярів розміщені на схилах та днищах ярів, балок.
Ґрунти неглибокі, еродовані, багаті. Тут переважають: тимофіївка, вівсяниця лучна, грясиця, костриця безоста, лисохвіст лучний та ін.
2-й клас - низинні луки. Поширені в понижених елементах рельєфу. Ґрунти тут дуже багаті, родючі, темного забарвлення. Основний едифікатор та домінант цих луків - щука, а при високій вологості - різні види осок.
3-й клас - заплавні, або алювіальні, луки. Розташовані в долинах річок та озер на алювіальних відкладах. Щорічно затоплюються на термін від 2 до 45-60 днів. Ці луки діляться в залежності від типу заплав за рівнями розташування останніх.
4-й клас - болота. Цей клас представлений вільховими, осоковими болотами.
Для поліпшення природних сінокосів і пасовищ необхідна система заходів, яка передбачає гідротехнічні, культуртехнічні та агротехнічні роботи.