3. Надійшла інформація про безвісну відсутність особи. У цій ситуації необхідно конкретизувати дані про особу, рід занять, професію безвісно відсутнього, час, передбачувані причини відсутності, можливе місце перебування, взаємини з родичами, товаришами по службі, знайомими, риси характеру, захворювання, інтереси, про речі, які узяв відсутній чи, навпаки, не взяв. Вивчення цих обставин дозволяє будувати ряд версій про причини безвісної відсутності (хвороба, смерть, небажання повертатися до родини, випадкова загибель при невстановлених обставинах і, нарешті, убивство). Підставами для виникнення версії про убивство можуть бути: неприязні відносини потерпілого з родичами; наявність речей, які людина в звичайних умовах при від'їзді зобов'язана взяти із собою; наявність слідів крові в приміщенні, де жив відсутній; пряма зацікавленість родичів, знайомих у смерті особи, неправдоподібні, суперечливі пояснення їх щодо обставин і причин безвісної відсутності.
4. Наявні дані, що навмисне убивство замасковане інсценуванням з метою приховати факт і обставини убивства. Типовими інсценуваннями бувають створення видимості: самогубства, нещасного випадку на залізничному транспорті, шосейній дорозі, на воді, виробничого травматизму, загибелі у вогні, падіння з висоти, необережного поводження зі зброєю, самоотруєння, природна смерть від переохолодження, захворювання, алкогольного сп'яніння, а також інсценування необхідної оборони, вчинення убивства іншими особами й інші види інсценувань.
1.4. Організована злочинність
Після досить тривалого періоду замовчування (з 40-х років), вітчизняні кримінологи вперше змогли відкрито заявити про існування в нашій країні організованої злочинності. Дослідження в частині організованої злочинності проводилися нині доктором юридичних наук, професором О.Гуровим, у ВНДІ МВС СРСР. Усім відомі голосні публікації в журналах «Родина», «Огонек» і книга «Імперія страху». Реакція на них, як у фахівців, так і в «обивателя» звичайно не однакова. У підручниках повна «Кримінологічна характеристика професійної (організованої) злочинності» з'явилася лише в 1994 році (під ред. Кузнецової і Міньковського[43] . В одному з останніх (під ред. Кудрявцева і Емінова /с.з. 233-256/) вона іменується «Професійна злочинність та її попередження». Обидва, вищевказані, розділи написані одним автором - А.Гуровим. Але було б невірно стверджувати, що вона не вивчалася. Про неї згадувалося або як про пережиток, або як про частину рецидиву. Звичайно ж про її існування не писалося і не говорилося вголос. Але кожен «обиватель» знав і знає, що гаманець при вході в суспільний транспорт треба забрати подалі.
Отже, із книг, художніх фільмів, історії кримінології нам відомо, що ще наприкінці 19-го століття Паризька таємна поліція виділяла професійних злочинців (особи, що систематично роблять крадіжки, шахрайства й інші злочини проти власності, досягаючи при цьому великої спритності і майстерності); тип «професійного злочинця» був виділений у класифікації правопорушників на Гейдельбергскому з'їзді міжнародного союзу криміналістів у 1897 році (основною його рисою називалася - завзятість, небажання відмовлятися від свого поводження з використанням визначених навичок); Ч.Ломброзо виділяв цей тип злочинця; у Росії ряд правознавців, у т.ч. С.Познишев і І.Фойницький) виступали проти вживання терміна «професійний»; його ще називали «звичний, завзятий, хронічний, непоправний» і т.д.[44]
Офіційно боротьба з цим небезпечним соціальним недугом почалася з прийняттям 23 грудня 1989 року постанови З'їзду народних депутатів колишнього СРСР "Про посилення боротьби з організованою злочинністю", однак фактично вона була розчпочата в загальних проблемах боротьби зі злочинністю в цілому і, отже, втратила бажану гостроту й ефективність і звелася на нівець. Потім були прийняті ще ряд нормативних актів, присвячених цим питанням, проте і вони вирішити проблему організованої злочинності не змогли. Скоріше відбулося зворотне: тенденції розвитку цього відразливого явища прийняли масового, загрозливого життя суспільства характер.
Напрямок основних видів промислу організованої злочинності:
-незаконний обіг наркотиків;
-незаконний обіг озброєнь;
-розкрадання радіоактивних матеріалів;
-фальшивомонетництво;
-відмивання злочинних доходів;
-викрадення автомобілів;
-розкрадання і контрабанда предметів мистецтва;
-рекет і шантаж з метою вимагання коштів та ін.
У широкому змісті під організованою злочинністю варто розуміти особливу протиправну діяльність злочинних організацій, які заздалегідь планують стратегію і тактику кількаразового вчинення злочинів, що мають усередині себе чіткий розподіл ролей, свого роду спеціалізацію. Однак, не всі злочини, скоєні кількома особами, навіть найтяжчі, можна відносити до скоєних організованою злочинною групою. Лише тоді, коли злочинці попередньо об’єдналися, узгодили свої дії при підготовці замаху і скоєнні самого злочину, відпрацювали план, підпорядкували цьому плану колективні зусилля і дії, можна говорити про виникнення організованої злочинної групи. Сюди ж необхідно віднести і такі умови, як конспірація злочинного угрупування, а також забезпечення його життєдіяльності шляхом використання елементів комерції, спрямованої на легалізацію злочинних прибутків, організацію торгівлі, найпростіших виробництв, придбання нерухомості та інше, що надає можливість злочинцям мати вигляд законослухняних громадян. Світова практика свідчить, що майже у всіх розвинених країнах організована злочинність базується на традиційних видах протиправного промислу – кримінально-комерційній діяльності, де найбільш широко представлені незаконні фінансово-банківські операції, торгівля наркотиками, зброєю, організація проституції, крадіжок та контрабанди автомобілів. Особливе місце у цьому переліку відводиться фінансово-банківським злочинам, які дають можливість злочинним організаціям зосередити у своїх руках значні суми, отримані за незаконну торгівлю наркотиками, металом, енергоресурсами, зброєю, та кошти вилучені у населення шляхом створення фінансових пірамід. Останні в подальшому легалізуються і використовуються злочинцями на свій розсуд.
Загальними ознаками, за якими можна визначити, що ми маємо справу з організованою злочинною групою, є:
-стійкість, тобто об'єднання осіб для занять злочинною діяльністю на більш-менш тривалий період, а не для здійснення одного чи декількох злочинів;
-планування злочинної діяльності (загальнокарної, господарсько-посадової або інтегрованої, тобто змішаної із залученням для досягнення своїх злочинних намірів державних структур);
-наявність ієрархічної структури, як мінімум двоступеневої - організатор і виконавці.
При подальшому розвитку організована злочинна група починає ускладнюватися, у неї з'являються додаткові ознаки, такі як:
-створення всіляких "кас", тобто концентрація загальних коштів з наступним їх використанням для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових осіб, надання допомоги членам свого злочинного співтовариства;
-досить вузька спеціалізація своїх членів і диференціація їх функцій;
-розширення сфер діяльності з одночасним прагненням до їх монополізації;
-встановлення зв'язку з корумпованими посадовими особами державних установ і правоохоронних органів;
-створення власних структур "розвідки" і "контррозвідки", найчастіше під видом легальних охоронних структур, з метою активної протидії правоохоронним органам, дискредитації їх співробітників, впровадження в них "своїх людей";
-поява власної злочинної ідеології, заохочення твердої внутрішньої дисципліни і введення санкцій за її порушення;
-концентрація влади в руках керівника;
-відмінна озброєність й ін.
Звичайно, перераховані ознаки зустрічаються не у всіх організованих злочинних груп, тому що відповідно до норм карного законодавства до таких груп можна віднести злочинну групу з двох і більше осіб, що вчинили злочин у співучасті чи діяльність яких підпадає під кримінально-правовий інститут "бандитизм". По загальноприйнятій думці, боротьбу з такими групами, незважаючи на їхню небезпеку, можна успішно здійснювати і традиційним шляхом. Але коли правоохоронні органи зіштовхуються з діяльністю злочинних груп більш високого ступеня організованості (злочинних об'єднань чи злочинних організацій), то традиційні методи боротьби зі злочинністю вже не спрацьовують, що викликає необхідність адекватно удосконалювати застосовувані стосовно них форми і способи діяльності.
Що ж собою уявляють злочинні групи з високим ступенем організованості? Під злочинним об'єднанням прийнято розуміти стійке, ієрархічно структуроване об'єднання злочинних груп, що мають корумповані зв'язки з представниками державного апарату і які систематично реалізують плани вчинення організованих злочинів. Для цих співтовариств характерна корислива-насильницька спрямованість. Основною сферою їхньої діяльності є рекет і незаконний бізнес, а насильство звичайне застосовується до конкурентів, а також зрадників - членів об'єднання і рідко у відношенні сторонніх осіб, які не виконують вимоги об'єднання. У діяльності злочинних співтовариств важливе місце займає організаційна робота, тому що вони прагнуть до тривалого існування, до встановлення монополії на конкретні види злочинної діяльності на визначеній території.