Внаслідок своєї відплатності договір ренти наближається до договорів типу купівля-продаж, у якому рента розглядається в якості нееквівалентної
ціни, за яку відчужується у власність майно. Підведення ренти під ціну майна обумовлює застосування до договору ренти правил про договір купівлі-продажу ч.2 ст. 734 ЦК України. Передбачене ст. 734 ЦК застосування до договору ренти договір дарування на практиці не допускається в силу не врегулювання укладення безвідплатного договору ренти в чинному ЦК України. За ст. 731 ЦК договір ренти завжди відплатний, а отже відповідна частина ст. 734 ЦК суперечить суті договору ренти[1].
Договір ренти може бути як строковим, так і безстроковим, оскільки згідно з п. 2 ст. 731 ЦК допускається встановлення обов’язку виплачування ренти безстроково або протягом певного строку. Строковим також вважається договір, у якому встановлюються виплати ренти на час життя однієї зі сторін договору або третьої особи, яка не є стороною договору. Адже відомо, що життя людини має певні межі й тому є строковим[1].
В договір ренти під виглядом ренти періодично виплачуються відсотки, звичайно доти, поки майно, відчужене під їх виплату, перебуває у власності платника ренти. Ця специфічна особливість договору ренти дозволяє охарактеризувати його лихварським договором[17;7].
Для договору ренти характерним є: відсутність еквівалентної ціни, фідуціарність, тривалість і алеаторність відносин.
Відсутність еквівалентної ціни в договорі ренти виявляється в тому, що загальна сума виплат ренти не прив’язується до вартості відчуженого майна.
Фідуціарність відносин, що випливають з договору ренти, полягає в тому, що особи, які бажають його укласти, мають завбачливо віднестися до вибору контрагента. Тривалий характер договору ренти залежить від властивостей зобов’язання ренти й строку, на який він укладається. Оскільки мінімального строку для договору ренти законодавством не встановлюється, такий договір може укладатися й на короткий строк з урахуванням збереження суті договору ренти. Алеаторним (ризиковим) з усіх видів договору ренти вважається лише строковий договір довічної ренти, у якому його строк залежить від тривалості життя людини. Ризиковість даного договору виявляється в тому, що його сторони не застраховані від можливості понести збитки внаслідок його укладення. У таких відносинах жодна зі сторін наперед не знає - буде вона у виграші чи програші на момент припинення договору.
1.3 Види договору ренти
Загальні положення про договір ренти, що містяться в главі 56 ЦК України прямо не передбачають виділення його різновидів, однак їх можливо виділити, наприклад, за видом ренти або ознакою алеаторності. Крім того, в світовій практиці відомими різновидами договору ренти є договори постійної та довічної ренти. Так, у п. 2 ст. 731 ЦК України передбачається, що договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента), на підставі чого випливає, що за своїм строком договір ренти може бути безстроковим або строковим[1].
Безстроковим договором ренти встановлюється невизначене за тривалістю рентне правовідношення, від виконання якого сторони можуть відмовитись у будь-який час. Не вказується, у чинному цивільному законодавстві, який може бути мінімальний термін тривалості безстрокового договору ренти.
У безстроковому договорі ренти розміри виплачуваної ренти можуть вільно встановлюватись сторонами і в тому ж порядку змінюватись за винятком випадку передачі під виплату ренти грошової суми. Якщо під виплату безстрокової ренти передається грошова сума, розмір ренти не може бути нижчим за розмір облікової ставки Національного банку України п. 2 ст. 737 ЦК України. У випадку, якщо інше не передбачено договором, розмір виплачуваної ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України ч. 2 п. 2 ст. 737 ЦК України[1].
Права і обов’язки сторін безстрокового договору ренти можуть переходити в спадщину в порядку правонаступництва. За умови прийняття спадщини спадкоємці несуть повну відповідальність одне перед одним за набутими правами та обов’язками в тому ж обсягові, в якому вони були у їх попередників. Це єдиний договір де між сторонами виникають відносини які не притаманні іншим договорам, оскільки вони розраховані на довгий період, потребують довіри сторін, оскільки вони несуть певну алеаторність.
За умовами укладення строкового договору ренти встановлюється строкове рентне правовідношення, у якому період часу, протягом якого воно триватиме, визначається конкретною датою чи подією. Мінімального строку для строкового договору ренти законодавством також не встановлюється.
Строковий вид договору ренти за юридичною кваліфікацією найближче походить на договір купівлі-продажу з розстрочкою, у якому рента - це дохід і водночас форма оплати, прирівняна до ціни ст. 632 ЦК України, за яку відчужується майно[1]
Прикладом строкового договору ренти є договір довічної ренти, тривалість якого визначається не конкретною датою, а подією (час настання якої невідомий жодній зі сторін). Строковість даного договору залежить від тривалості людського життя, яке має певні межі й тому є строковим.
При укладенні договору довічної ренти доцільно передбачати, щоб виплати довічної ренти здійснювались наперед, а не після закінчення кожного календарного кварталу, оскільки мета її - забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти, отже вона повинна надавати йому засоби до існування. Диспозиція ст. 738 ЦК України дозволяє включати таку умову в договір[1].
Алеаторним з усіх різновидів договору ренти є договір довічної ренти, оскільки сторони припинення його ставлять у залежність від настання смерті однієї із сторін договору від чого одна з них може понести ризик майнових втрат (або витрат), які не відповідають вартості відчуженого (або набутого) майна. І навпаки безстроковому договору ренти невластива ознака алеаторності, оскільки його сторони не ставлять припинення договору в залежність від настання якоїсь події. Вони свідомо йдуть на укладення такого договору на невизначений строк і тому в матеріальному відношенні нічим не ризикують.
Відмінною особливістю договору постійної ренти від попередніх договорів є те, що виплати ренти в ньому встановлюються раз і на завжди у фіксованому розмірі. Будь-які обставини не дають права на зміну розміру постійної ренти. Обов’язок постійної ренти повинен виконуватись платником ренти, яким би обтяжливим він для нього не був. Зобов’язання постійної ренти може передбачатися в межах строкового і безстрокового різновидів договору ренти.
1.4 Сторони договору ренти
Сторонами договору ренти є одержувач і платник ренти.Як одержувачами, так і платниками ренти можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи в межах їх цивільної праводієздатності. Платником ренти також може бути й держава в особі відповідних фінансових органів, наприклад, казни або фонду державного майна.
Одержувач ренти - це, як правило, особа, що відчужує майно у власність платника ренти взамін на виплату ренти. Одержувачем ренти також може бути й третя особа (вигодонабувач - бенефіціарій), на користь якої відчужувачем майна встановлено таке право вимоги (ст. 636 ЦК України). З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими правовими актами не можуть розірвати або змінити укладений договір ренти без згоди третьої особи.
Одержувачем ренти може бути будь-який правоздатний суб’єкт, у тому числі й громадянин іншої держави й особа без громадянства. Головне, щоб за ними національним і українським цивільним законодавством визнавалася цивільна правосуб’єктність у відповідній сфері майнового обороту. Видається, що можна навіть бути обмеженим у дієздатності й при цьому бути одержувачем ренти, оскільки для того, щоб скористатись правом на ренту, достатньо однієї правоздатності .
Одержувачем рентиможе бути будь-яка юридична особа, яка здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині. Головна вимога при цьому, щоб діяльність юридичних осіб не суперечила чинному законодавству.Одержувачем ренти може бути навіть та юридична особа, якій її уставом або положенням про неї взагалі заборонено відчужувати майно. Таку ренту на її користь може бути встановлено іншим відчужувачем майна шляхом укладення договору ренти на користь третьої особи .
Платник ренти - це особа, яка в обмін на одержане майно зобов’язана виплачувати ренту одержувачу ренти. Його особисте ставлення до переданого майна як до своєї власності покладає на нього обов’язок по виплаті ренти. Отже, платник ренти - це, як правило, власник майна, переданого під виплату ренти. Він має абсолютні правомочності власника, що обтяжені періодичним обов’язком виплати ренти.
Платником ренти не може бути фізична особа, яка в законному порядку визнана обмеженою в дієздатності або позбавлена дієздатності взагалі. У такому випадку одержувач ренти вправі вимагати припинення договору ренти шляхом його розірвання, так зазначає п. 3 ст. 740 ЦК України. Припинений договір ренти може бути відновлено тільки за умови відміни спірного рішення суду або винесення нового рішення про скасування обмеження дієздатності. Після винесення судом рішення про обмеження чи позбавлення фізичної особи в дієздатності вона знову вправі укладати договір ренти. Отже, платником ренти може бути будь-яка фізична особа, що досягла віку 14 років і не обмежена або не позбавлена дієздатності[1].