Платниками ренти серед юридичних осіб можуть бути ті організації, які вправі від свого імені й на умовах самостійної майнової відповідальності набувати майно за договором ренти взамін на виплату ренти. Перш за все- це комерційні юридичні особи й, разом із тим, це некомерційні юридичні особи.
Платником ренти також може бути юридична особа, єдиним власником якої є держава або одна фізична особа. У всіх випадках юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки за договором ренти через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів, якщо іншого не встановлено законом[17;11].
Фізичні та юридичні особи вправі вільно обирати різновид договору ренти, у якому вони бажають взяти участь, за умови, що особливості їх індивідуального й правового статусу дозволяють це робити. Так, наприклад, у строковому договорі довічної ренти одержувачем ренти може бути тільки фізична особа. Участь юридичних осіб у тому чи іншому різновиді договору ренти залежить від їх праводієздатності.
Розділ 2. Сутність договору ренти
2.1 Зміст договору ренти
Домовленість сторін договору ренти втілюється в наділенні його сторін суб’єктивними правами і обов’язками, що виникають після укладення договору ренти. Ці права й обов’язки носять суб’єктивний характер, оскільки вони виникають тільки у сторін договору ренти.
Платник ренти зобов’язаний:
· виплачувати періодично ренту на умовах, передбачених договором.
· застрахувати ризик невиконання виконання своїх обов’язків у випадку, якщо така умова зазначається в договорі ренти .
· нести ризик випадкової загибелі або випадкового псування майна переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти п. 1 ст. 742 ЦК України.
· продовжувати виплачувати ренту до закінчення строку договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно передане під її виплату ст. 743 ЦК України.
· якщо договором ренти передбачені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти, він зобов’язаний виконати їх;
· розрахуватися з одержувачем ренти в разі пред’явлення останнім вимоги про розірвання договору ренти з приводу невиконання чи неналежного виконання умов договору ст. 741 ЦК України.
Права платника ренти:
Так, він згідно з п. 1 ст. 739 ЦК вправі відмовитися від договору безстрокової ренти. Платник ренти має право вимагати припинення зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни умов її виплати у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти[1].
Обмеження розпорядження правом власності. Платник ренти не має права без згоди одержувача ренти відчужувати нерухоме майно, передане йому під виплату ренти, іншій особі. За законом у разі відчуження нерухомого майна, обтяженого рентою, іншій особі, до неї переходять обов’язки платника ренти.
Обов’язок одержувача безстрокової ренти полягає в тому, що він не може відмовитися від прийняття умов відмови від договору безстрокової ренти.
Права одержувача ренти:
· вимагати від платника ренти періодичних виплат ренти на умовах і в строки, передбачені договором;
· у випадку, коли договором ренти передбачається оплатне відчуження майна у власність платника ренти під виплату ренти , одержувач ренти вправі вимагати здійснення оплати цього майна;
· вимагати надання забезпечення виплат ренти шляхом страхування ризику невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків платником ренти, у випадку, якщо така умова вимовляється в договорі ренти;
· вимагати виплат ренти до закінчення дії строкового договору ренти незалежно від того, загинуло чи зіпсоване майно, передане під її виплату ;
· одержувачу ренти належить право на розірвання укладеного безстрокового договору ренти у випадках, передбачених, зокрема, тоді, коли:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплат ренти;
3) платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ренти в розмірі та в строки, що встановлені договором;
4) одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.
2.2 Укладення договору ренти
Порядок укладення договору ренти насамперед підпорядковується загальним правилам про оферту й акцепт. Оферентом у договорі ренти виступає особа, що перша запропонувала укласти його на певних умовах, а акцептантом - особа, що дала позитивну відповідь на оферту. Оферта повинна містити в собі всі істотні умови договору ренти, які погоджуються між контрагентами в процесі спільного волевиявлення.
Істотними умовами договору ренти є:
Предмет - ним може бути будь-яке індивідуально визначене майно, не вилучене з цивільного обігу, якому властиві як родові, так і індивідуально визначені ознаки, використання якого у підприємницькій діяльності або для задоволення власних потреб платника ренти сприяє утворенню майнового доходу. Зокрема, таким майном можуть бути: земельні ділянки, будинки, будівлі, споруди, машини, судна, літальні апарати, гроші й інше рухоме або нерухоме майно.
Не можуть бути предметом договору ренти не відчужувані нематеріальні блага: особисті немайнові права, ідеї, неуречевлені результати інтелектуальної діяльності, послуги усі ті тілесні й не тілесні речі, що неможливо передати у власність в обмін на виплату ренти[17;15].
Рента - доход, що одержується за відчуження майна у власність платнику ренти. На стадії укладення договору контрагенти повинні узгодити, у якій формі буде виплачуватися рентний дохід, у формі грошової суми чи іншого надання (ст. 737 ЦК України), а також погодити розміри ренти і періодичність її виплат.
Інші умови, на погодженні й включенні в договір яких наполягає один із контрагентів. До інших істотних умов договору ренти відносяться як змінені домовленістю сторін правила диспозитивних норм, що передбачені в чинному цивільному законодавстві, так і ті, що не передбачаються в ньому, але не суперечливі йому правила, на погодженні й включенні в договір яких наполягає одна із сторін.
Безумовне й повне погодження іншого контрагента у відповідь на пропозицію оферента укласти договір ренти на запропонованих умовах відповідно до чинного законодавства розцінюється як акцепт зробленої оферти.
Згідно з п. 3 ст. 640 ЦК України моментом укладення договору, для якого є обов’язковою нотаріальна форма, вважається момент нотаріального посвідчення договору, а для договору, в якому передбачається відчуження нерухомого майна, - укладення договору збігається з часом його державної реєстрації. Згідно зі ст. 732 ЦК України договір ренти завжди підлягає нотаріальному посвідченню незалежно від того, яке майно відчужується під виплату ренти. Зважаючи на те, що нотаріальне посвідчення договору ренти спрямовується на перевірку досягнутої згоди й передачі майна, а реєстрація –на уточнення переходу права власності на нерухоме майно, договір ренти буде укладеним з моменту його оформлення й відповідної реєстрації. Таким чином, моментом укладення договору ренти є момент його нотаріального посвідчення або, відповідно, момент державної реєстрації[1].
У юридичній літературі виказували й інші думки щодо моменту укладення договору ренти. Таким моментом вважають: досягнення згоди, передання майна, момент державної реєстрації договору.
2.3 Виконання договору ренти
Мета виконання договору, як відомо, полягає в здійсненні сторонами своїх суб’єктивних прав і обов’язків, якими вони “сплітаються” у момент виникнення договору. За рахунок виконання боржником свого суб’єктивного обов’язку й прийняття предмета виконання кредитором відбувається здійснення суб’єктивного права кредитора. Таким чином, суть виконання договору ренти полягає у вчиненні боржником тих дій, яких від нього вправі очікувати кредитор.
Оскільки договір ренти реальний, під поняття його виконання не може бути підведена передача майна, оскільки вона в реальних договорах здійснюється, звичайно, у момент їх укладення. Однак, безумовно, можна говорити, що передача майна в договорі ренти також виконується. Особливістю передачі майна в даному випадку є те, що вона не може бути здійснена на вимогу іншої сторони договору ренти - платника ренти - оскільки до передачі майна договору ренти ще не існує й, відповідно, немає й обов’язку одержувача ренти по її виконанню.
Основне виконання договору ренти зосереджується на виконанні обов’язку ренти у відповідно до умов досягнутої домовленості. Обов’язок платника ренти по виплаті ренти може виконуватися як наперед, так і після спливу певного строку. Виконання обов’язку ренти наперед означає, що перша виплата ренти здійснюється в момент укладення договору або негайно після цього. Виконання обов’язку ренти після спливу певного строку означає, що воно має бути розпочате з відстрочкою, у термін, передбачений домовленістю сторін або законом ст. 738 ЦК України. Обов’язок ренти не може бути виконано одразу, ні в момент укладення договору ренти, ні після того, оскільки рента - це не одноразове, а періодичне, повторюване зобов’язання[1].
Виконання обов’язку ренти передбачає активну вольову поведінку платника ренти, яка спрямована на задоволення права вимоги одержувача ренти. Завдяки здійсненню свого обов’язку платник ренти здійснює задоволення права на ренту одержувача ренти.
Предметом виконання зобов’язання ренти є дії щодо періодичного надання рентного доходу у встановленій договором формі. Якщо рента виплачується шляхом передання речей, то вона становить періодичні надання визначених за мірою, вагою, якістю, асортиментом речей чи їх сукупностей, тобто предметом виконання договору ренти є, як правило, рухомі речі, визначені родовими ознаками, що індивідуалізуються на момент їх передачі одержувачу ренти.