Патанатомічні зміни при відмороженні характеризуються ушкодженням нервових закінчень і порушенням кровообігу, аж до повного його припинення. Спочатку шкіра гіперемійова-на, іноді стає багряно-синьою, трохи набряклою. Внаслідок виходу плазми з пошкоджених судин піднімається епітеліальний шар клітин і утворюються пухирі, наповнені кров'янисто-серозним вмістом. Шкіра набуває синьо-червоного відтінку, стає набряклою.
За тривалої дії низької температури на тканини патологічний процес поширюється на підшкірну основу, сухожилки, м'язи, кістки, суглоби. У них відбуваються дегенеративні та некротичні процеси.
Судини кінцівки в дореактивний період перебувають у спастичному стані, ступінь якого залежить від больової реакції. Після відігрівання вони дуже розширюються. Лише внаслідок тривалої дії холоду після зігрівання спазм артеріол і артерій зберігається довше. У артеріях кінцівок після відмороження розвиваються такі самі явища, як у разі ендартеріїту: розростання внутрішньої оболонки, гіпертрофія середньої і склероз зовнішньої. Цей процес захоплює лише артерії в зоні відмороження і не поширюється про-ксимально. Вени уражуються рідше.
Клінічна картина. Відмороження може проявлятися місцевими та загальними ознаками.
Основні місцеві клінічні прояви з'являються у хворих з відмороженням у реактивний період. Дореактивний період лікарі спостерігають рідко, бо у більшості випадків хворих госпіталізують у лікарню вже в другому періоді.
Раннім симптомом дореактивного періоду є нерізко виражений біль, який іноді поєднується з онімінням ураженої ділянки. У цей час у хворих спостерігаються розлади чутливості, збліднення шкіри, похолодання і відсутність пульсу на периферичних судинах, відчуття "повзання мурашок". Об'єктивно шкіра бліда з ціанотичним відтінком. Кінцівки холодні на дотик, виражений їх набряк. Больова і тактильна чутливість в уражених тканинах зникає. Дуже рідко спостерігається обледеніння тканин.
У реактивний період у зоні відмороження патанатомічно і клшічно простежуються три фази перебігу.
Фаза запалення характеризується всіма класичними ознаками: біль, набряк, почервоніння, місцеве підвищення температури шкіри і зниження функції ураженої ділянки. Зміни ці з'являються після відігрівання. Інтенсивність болю залежить від глибини ураження і ступеня його поширення. Біль іноді настільки сильний, що може спричинити шок.
Набряк тканин є наслідком порушення мікроциркуляції під дією гіста-міно-серотоніноподібних речовин.
Підвищення місцевої температури і гіперемія шкіри пов'язані з асептичним запаленням.
Функція органа порушується лише через 3—4 доби. В перші доби після відмороження хворий може ще рухати пальцями. Це пов'язане з тим, що сухожилки менш чутливі до дії холоду.
Фаза некрозу, особливо за відсутності оперативного втручання, триває довго, іноді кілька місяців. Глибина і. масивність некрозу залежать від інтенсивності холодового агента, а також від ступеня порушення регіонального кровообігу. Спочатку глибину некрозу визначити тяжко (як і у разі опіків). У ослаблених людей із зниженою реактивністю приєднання вірулентної інфекції сприяє розвитку в тканинах гнійно-інфекційного процесу, який може призвести до сепсису.
Після відокремлення некротичних мас (самостійно або за допомогою оперативного лікування) настає фаза рубцювання і епітелізації ран.
Залежно від глибини ураження тканин в клініці відморожень розрізняють чотири ступені:
Іступінь (congelatio erythematosa). Зміни в тканинах виражені незначною мірою. Болю хворі можуть не відчувати. Відморожене місце втрачає чутливість. Шкіра стає блідою, а пізніше набуває гіперемічного відтінку з ціанозом. Відзначається незначний набряк м'яких тканин. Якщо відмороження обмежується І ступенем, то всі ці явища через 4—6 діб минають;
II ступінь (congelatio bullosa). Поверхнявідмороженнянабуваєціано-тичноговідтінку, нашкіріпіслякількохдібутворюютьсяпухирі, наповненісерозно-кров'янистоюрідиною, щовказуєнаглибокеураженнясудин. Шкірна чутливість знижена. За відсутності інфекції через 2—3 тиж ці явища поступово минають, набряк і почервоніння зникають, рідина розсмоктується або виділяється через розірвану стінку пухиря, епідерміс відновлюється;
III ступінь (congelatio phlegmonosa) характеризується змертвінням шкіри і розташованих глибше м'яких тканин. Некроз відбувається в три стадії:
1) змертвіння шкіри з утворенням на ній пухирів, що наповнені геморагічним вмістом; 2) відокремлення некротичних ділянок (5-та — 7-ма доба);
3) рубцювання і епітелізація (9— 10-та доба). Після загоєння на місці відмороження утворюється рубець. Середній строк лікування — ЗО—45 діб;
IV ступінь (congelatio escharotica). Некротичний процес охоплює всі тканини, з кісткою включно. Цей ступінь має чотири стадії. Перша і друга стадії такі самі, як і при відмороженнях III ступеня. Через деякий час у ділянці переходу здорових тканин у змертвілі утворюється демаркаційна лінія, змертвіла частина відпадає або видаляється оперативним шляхом, а процес завершується утворенням кукси. Для III стадії характерний розвиток грануляції, для IV — рубцювання і епітелізація. При IV ступені відмороження на рентгенограмах можна побачити ознаки остеопорозу, асептичного некрозу. Тривалість лікування при відмороженнях IV ступеня різна.
V разі приєднання інфекції демаркаційна лінія не утворюється, некроз відбувається за вологим типом, а запалення поширюється на проксималь-ніше розташовані ділянки тіла. У таких випадках піднімається температура тіла, наростає набряк, посилюється біль, погіршується загальне самопочуття, з'являються диспептичні явища, іноді пронос.
Загальні клінічні прояви відмороження у дореактивний період виражені незначно. Біль у відмороженій ділянці незначний. Хворий відчуває місцеве оніміння, поколювання, холод.
Загальна симптоматологія з'являється в реактивний період. Набряк тканин сприяє нагромадженню в тканинах токсичних продуктів, які через деякий час надходять у кров і зумовлюють синдром токсемії. Токсемія розвивається відразу після зігрівання тканин і припиняється з утворенням демаркаційної лінії. Лише у разі приєднання інфекції і розвитку вологої гангрени вона прогресивно наростає. Стан хворого погіршується, підвищується температура тіла, пульс стає частим, дещо знижується артеріальний тиск.
Що глибше ураження тканин і що більша поверхня відмороження, то сильніше виражена токсемія. Інтоксикація призводить до значних функціональних і морфологічних розладів з боку серцево-судинної системи, печінки, нирок. Треба зазначити, що із зони абсолютного некрозу токсини не надходять. Вони надходять лише з тих тканин, де кровообіг повністю не припинився і де в кров проникають токсини. Токсемія виражена особливо при відмороженнях III—IV ступенів і при значних відмороженнях II ступеня.
У разі приєднання інфекції в уражених ділянках розвивається гнійно-за-пальний процес, який може захоплювати не лише поверхневі шари, але й глибокі тканинні простори. За зниженої реактивності захворювання ускладнюється сепсисом і септикопіємією.
Диференціювати ступені відмороження у дореактивний період дуже тяжко. Певну допомогу щодо цього може надати метод інфрачервоної дер-мографії, який дозволяє одержати чітку інформацію у всі періоди холодової травми, на ранніх етапах виявити зони з порушеною циркуляцією.
Ускладнення відморожень. Відмороження І ступеня не супроводжуються особливими ускладненнями. Вонинастають у разі глибоких уражень тканин, які охоплюють велику площу (відмороження двох, трьох, чотирьох кінцівок). Такі відмороження у доре-активний і ранній реактивний періоди зумовлюють шок. У пізній реактивний період процес може ускладнюватися лімфангіїтом і лімфаденітом, тромбофлебітом, флегмоною, остеомієлітом, невритом, сепсисом. Місцеві зміни виникають проксимальніше від демаркаційної лінії. Рідкісним ускладненням відмороження є приєднання гострої специфічної інфекції — правця. У період регенерації і одужання залишається атрофія шкіри і кісток, розвиваються трофічні виразки, артеріїт, артроз, контрактура суглобів, гіперестезія, ціаноз, пітливість шкіри.
Профілактика відморожень. Вона може бути індивідуальною і колективною. До індивідуальних засобів запобігання відмороженням належать індивідуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна, загартування організму, раціональне харчування і зігрівання, своєчасне звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним, вільним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше просушувати.
Взуття повинно бути ціле, не тісне, але й не широке, без шнурків. Надто просторе взуття зумовлює потертості і тим самим сприяє відмороженню. Не рекомендується гріти взуття на вогні: воно псується й пропускає воду. Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути сухими, без складок. Щоб запобігти застою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відмороження, ніж вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною водою і розтирати їх до почервоніння шкіри. Добре присипати стопи борною або саліциловою кислотою, таніном, тальком тощо.
У профілактиці відморожень належне місце відводиться фізичнимвправам, тренуванням, обтиранню холодною водою.
Колективна профілактика в мирний час (під час екскурсій, турпоходів) полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у наметах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному харчуванні. Холодна їжа погано засвоюється і вимагає для перетравлення підвищених затрат енергії. У холодну пору року в харчовий раціон рекомендують вводити більше вуглеводів і жирів тваринного походження. Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує температуру шкіри пальців рук.