11 ступеня зрізують пухирі і накладають пов'язку з одним із антисептичних розчинів або їх комбінацією. Для цієї мети запропоновано безліч препаратів: слабкий розчин калію перманганату, розчин аміаку, мазь Виш-невського, сульфідинову, ксерофор-мову мазі, вітамінізовану мазь з ланоліном, риб'ячим жиром і ін.
Для хірургічного лікування застосовують фасціо-, некро-, некрек-томію.
Фасціотомію проводять звичайно в кінці першої або на другу добу після відмороження. Операція полягає в тому, що в ділянці найбільшого набряку по ходу кінцівки роблять розрізи шкіри, підшкірної основи й фасції. Це зменшує напруження тканин і поліпшує в них кровообіг.
З 3—6-ї доби вже з'являються ознаки некрозу тканин. У цей час проводять некротомію. Розрізи роблять на всю глибину некротизованих тканин. Оскільки тканини, що розташовані глибше, можуть виявитися життєздатними, некротомію треба проводити обережно. Розрізування змертвілих тканин сприяє виділенню назовні токсичної тканинної рідини, зменшує токсемію.
Наступним видом оперативного втручання є некректомія (мал. 60, б). Час її проведення визначається індивідуально (від 5-ї до 14-ї доби). Операція полягає у повному видаленні змертвілих ділянок, відступаючи на 1—1,5 см дистальніше від демаркаційної лінії. Розріз проводять у межах змертвілих тканин так, щоб залишилася смужка некротизованої тканини, яка пізніше муміфікується. Некректомія сприяє стиханню запальних явищ, зменшує інтоксикацію, запобігає виникненню в уражених тканинах гнійнозапального процесу. Після відокремлення залишків змертвілих тканин і розвитку грануляцій проводять таке саме лікування, як у разі звичайних гнійних ран.
Крайнім заходом при лікуванні відморожень є ампутація чи екзарти-куляція кінцівки.
Ампутації бувають первинні, вторинні і пізні. Первинні ампутації рідко виконуються лише за наявності відморожень. Частіше до них вдаються при комбінованій травмі (відмороження і розтрощення кісток). Виконують на4—5-ту добу, коли стає зрозумілим стан травмованих тканин.
Вторинні ампутації проводять у зв'язку із ускладненнями, які загрожують життю (сепсис).
ОБМОРОЖЕННЯ
Причинами пізньої ампутації є остеомієліт у ділянці відмороження, виражена деформація кінцівки.
За умови дії на тканини частих, повторних (хронічних) помірно низьких температур у них розвивається патологічний стан — обмороження (ретіо, pemiones). У поверхневому шарі епідермісу і нервових закінченнях виникають дистрофічні зміни. Найчастіше обмороження спостерігається на пальцях рук, але може бути і на пальцях ніг, вушних раковинах, носі.
Спостерігається холодної пори року і характеризується болем, ціанотич-ним забарвленням шкіри, набряком і сильним свербінням. У рідкісних випадках з'являються тріщини, а іноді осередки некрозу. На дорсальній поверхні кисті можуть з'являтися дрібні інфільтрати у вигляді вузликів у центрі, які з часом виразкуються, а пізніше рубцюються. Обмороження частіше буває у людей, які довго працюють в неопалюваних вогких приміщеннях.
Захворювання триває довго і має хронічний перебіг. Загострюється під час роботи на холоді, у вологому приміщенні, а також при високих температурах. У періоди ремісії обмороження нічим себе не проявляє.
Лікування хворих з обмороженнями полягає у застосуванні зігріваючих компресів, фізіотерапевтичних процедур (теплі ванни, струм д'Арсонваля, промені УВЧ), користуванні теплими рукавичками і шкарпетками. Не можна допускати переохолодження кінцівок. Показані новокаїнові блокади.