ВІДМОРОЖЕННЯ, ЗАМЕРЗАННЯ
У нормі температура тіла коливається у межах 36—37 °С. Головними джерелами теплоутворення є м'язи і печінка. Звідти тепло кров'ю транспортується по всьому організму. Віддача тепла на 80—90 % здійснюється шкірою. Температура тіла може змінюватися під дією на нього високих і низьких температур. У разі дії на організм дуже низької температури розвиваються в основному двапатологічні стани — відмороження і замерзання.
У разі відмороження під впливом дії холоду уражуються окремі ділянки тіла (кінцівки, ніс, вуха та ін.). У разі замерзання уражується весь організм. Щоправда, поділ цей деякою мірою умовний, бо при відмороженні у більшості випадків виникають розлади з боку всього організму.
ВІДМОРОЖЕННЯ
Відмороження (congelatio) — це по шкодження тканин, окремих частин тіла під впливом низької температури на тлі дії низки чинників, що сприяють цьому.
На війні відмороження є масовим пошкодженням.
У мирний час воно буває рідко, частіше у людей в стані алкогольного сп'яніння або під час снігових буранів і хуртовин.
За статистичними даними, частота відморожень окремих ділянок тіла має таку послідовність: нижні кінцівки — 90,6 %, верхні кінцівки — 6,2 %, верхні і нижні кінцівки — 2,8 %, обличчя — 0,2 %, інші ділянки тіла — 0,2 %.
Хоча кровопостачання шкіри обличчя набагато краще, ніж кінцівок, а терморегуляція цих ділянок досконаліша, частота відморожень окремих ділянок обличчя досить висока. Звичайно вони не глибокі, хоча іноді можуть бути й значними. Так, у літературі описано випадок обмороження носа IV ступеня у солдата, який у сильний мороз виходив з оточення. Через кілька діб ніс почорнів і відпав. Описано випадок відмороження всіх кінцівок, що було причиною смерті. Відмороження статевих органів у чоловіків спостерігається рідко (0,02 %).
Класифікація. В. Котельников приводить таку класифікацію ураження холодом: 1) гострі (відмороження, замерзання); 2) хронічні (обмороження, холодовий нейроваскуліт).
За силою і видом дії травмівного агента виділяють три різновиди відмороження: 1) відмороження, які виникають під дією температури повітря, що близька до нульової або помірно низька; 2) відмороження, які виникають під дією температури навколишнього середовища, що нижча за — 30°С; 3) контактне відмороження — відмороження окремих ділянок тіла за їх безпосереднього контакту з холодним агентом. Ним частіше буває металевий предмет (відмороження у льотчиків, танкістів, трактористів).
У перебігу відморожень виділяють два періоди: І — дореактивний, або період гіпотермії (починається з моменту дії низької температури до початку відігрівання); II — реактивний (починається після відігрівання).
Місцеві зміни в тканинах у разі відмороження залежать від глибини пошкодження тканин. З урахуванням цього чинника сьогодні користуються чотириступінчастою класифікацією відморожень (про неї йдеться далі).
Незалежно від площі і ступеня пат-анатомічно і клінічно розрізняють три фази перебігу відмороження: 1) запалення; 2) розвитку некрозу і його обмеження; 3) рубцювання і епітелізації ран.
Для кращого розуміння клініки відмороження варто зупинитися на питаннях етіології і патогенезу цього виду травми.
Етіологія. Основним і вирішальним чинником у етіології відморожень вважається низька температура. Частіше це дія на тканини і органи холодного сухого повітря. Блідість шкіри у таких випадках була підставою для висновку, що температура тканин при цьому падає нижче за нульову, а тканинна рідина замерзає. Свого часу це була головна теорія патогенезу відмороження, яка основну причину патологічних змін вбачала в загибелі клітин від обледеніння. На підтвердження цього наводили спостереження за людиною, у якої пальці в стані обледеніння переломилися від необережних рухів, немов суха паличка.
У той же час деякі вчені категорично заперечують можливість обледеніння тканин у разі відмороження.
У літературі немає точних даних про нижню межу температури, за якої гинуть живі тканини, але, без сумніву, що дуже низькі температури у разі контактних відморожень зумовлюють швидше пошкодження тканин.
Низька температура — важливий, але не єдиний чинник у виникненні відморожень. У цьому процесі не меншу роль відіграють інші моменти, що сприяють цьому. Вони зв'язані насамперед з метеорологічними умовами. У виникненні відморожень велику роль відіграє вологість повітря (сирість). Під час війни спостерігалися відмороження стопи навіть при плюсовій температурі за підвищеної вологості повітря ("траншейна стопа"). Роль вологості у виникненні відморожень полягає в тому, що мокра шкіра в 4 рази більше віддає тепла, ніж суха.
Не менше значення, ніж вологість повітря, мають вітер і заметіль. Під час транспортування поранених на відкритих машинах, платформах відмороження виникають навіть при плюсовій температурі.
Відмороження може настати і за різкого коливання температури.
До механічних чинників, які сприяють відмороженню, можна зарахувати всі ті, що порушують кровообіг у кінцівках (тісні одяг, взуття).
Важливу роль у відмороженні відіграє зниження загальної опірності організму. Причиною цього частіше бувають поранення і крововтрата. Шок, який супроводжує поранення, теж часто призводить до замерзання. Крововтрата, спричинюючи спазм периферичних судин, погіршує кровопостачання кінцівок. На тлі ішемії тканин відмороження настає частіше.
Опірність організму знижують хвороби, втома, виснаження, голод.
Деякі автори у виникненні відморожень надають певного значення гострим інфекційним захворюванням (ентерит, коліт, дизентерія).
Сприяє відмороженню і куріння. Нікотин, зумовлюючи спазм судин, призводить до ішемії тканин, що в свою чергу сприяє відмороженню.
Патогенез відморожень. Попри велику кількість праць, присвячених патогенезу відморожень, питання це й сьогодні повністю не висвітлене. Причиною цього може бун те, що хворі з відмороженнями звертаються до лікарів на різних етапих відігрівання, а тому патогенез вивчається після відновлення температури тканин.
Серед теорій патогенезу відморожень можна назвати такі.
1. Теорія безпосередньої дії низької температури на тканини. Автори цієї теорії вважають, що судинні зміни при відмороженні настають вторинно, а в основі патогенезу лежить безпосередня згубна дія холоду на тканини, особливо м'язову.
2. Нервово-рефлекторна теорія. В патогенезі відморожень важливу роль відводять збудженню симпатоадреналової системи. При цьому в загальний кровообіг викидаються пре-сорні речовини, які, підвищуючи тонус судин, призводять до гемодина-мічних розладів.
3. Теорія місцевого порушення кровообігу в тканинах. Основне значення в патогенезі відморожень надається спазмові судин, ішемії. Деякі автори, навпаки, основну роль відводять паралічеві судин, а тому гангрену при відмороженні вони назвали нейропаралітичною. Некроз, який виникає в тканинах при відмороженні, вважається вторинним.
Із усіх наведених вище теорій найменш реалістичною є теорія безпосередньої дії низьких температур на тканини. Відмороження в таких випадках настає частіше за безпосереднього контакту холодного предмета з тканинами. Між нервово-рефлекторною і судинною теоріями є багато спільного: нервово-рефлекторні впливи реалізуються зрештою через судинну систему.
Як же пояснюють сьогодні патогенез відморожень? Які зміни виникають у тканинах за цього виду травми?
У літературі описано випадок, який стався багато років тому. В полі під Ленінградом було знайдено труп селянина, що замерз. Було розпочато слідство. Слідчий поставив перед прозектором запитання: які зміни виявлено в трупі? Яка причина смерті? Розтин проводив досвідчений патана-том. Все, що він виявив ненормального у тілі покійника, — це відсутність одного ока. Але небіжчик був однооким з дитинства. Всі інші внутрішні органи були не зміненими. Прозектор так і не зміг відповісти на запитання, від чого помер селянин.
Подібну картину завжди спостерігають лікарі, які роблять розтини:
жодних хворобливих змін і патологічних явищ у разі замерзання не виявляється (і не лише при замерзанні, але й у тих випадках, коли відморожена та чи та частина тіла).
Подальші спостереження засвідчили, що зміни в організмі і окремих органах виникають лише тоді, колиприпиняється дія холоду і починає діяти тепло.
Зараз більшість авторів вважає, що вирішальну роль у виникненні місцевих проявів відмороження відіграють реакції судинної та нервової систем у переохолоджених тканинах. Холод зумовлює ангіоспазм, прояви якого наростають у напрямку від периферії до серця. Через це у переохолоджених гальмується обмін речовин і погіршується постачання кисню. Розвивається місцева гіпоксія тканин. У цей же час мінімальний обмін речовин, який зберігається ще в них, здатний забезпечити існування на певному рівні.
Небезпека з'являється тоді, коли відморожені ділянки тіла починають відігрівати. Це призводить до підвищення обміну речовин у тканинах. У цей же час спазмовані артеріоли і артерії не можуть забезпечити доступу в тканини необхідної кількості крові. Це все спричинює виражену гіпоксію і некроз тканин. Тривалість спазму судин впливає на подальшу долю тканин.
Лише після зігрівання відморожених ділянок і відновлення в них кровообігу можна визначити глибину ураження тканин.
Через деякий час після зігрівання в ділянці відмороження судини розширюються, що супроводжується сповільненням руху крові судинами. Це, поряд із підвищенням коагуля-ційної здатності крові, змінами її реологічних властивостей, сприяє внут-рішньосудинному згортанню крові.
Під впливом гіпоксії, а також безпосередньої дії' термічного чинника в тканинах нагромаджуються токсичні продукти (гістамін, серотонін, кініни та ін.), що веде до ацидозу. Через деякий час токсичні продукти надходять у кров, зумовлюючи токсемію. Вона виникає одразу після відігрівання тканин. Токсемія є причиною загальних клінічних проявів: адинамії, безсоння, блювання, гарячки.