Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років.
До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша.
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.
Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються У дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.
Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів
Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів,
потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи.
Рекомендовані тести:
1. Для молодших школярів: кистьова динамометрія; кидок набивного м'яча (1кг) двома руками з-за голови з положення сидячи; згинання та розгинання рук в упорі, лежачи на гімнастичній лаві; підтягування у висі стоячи під кутом 45°? на низькій перекладині; стрибок у довжину з місця; підйом тулуба з положення лежачи в сід.
2. У середньому шкільному віці до вищевказаних тестів можна внести доповнення та ускладнення: підтягування у висі на високій перекладині; лазіння по канату; станова динамометрія.
3. Для старшокласників тестування може бути пов'язане з орієнтуванням на майбутню професію. При цьому деякі вправи можуть бути ускладнені: лазіння по канату за допомогою лише рук у положенні "кут"; підйом ніг в положенні лежачи на кількість повторень за 1-2 хвилини.
Якщо результати тестування будуть усвідомлені учнями, то воно може відіграти неабияку роль в активному виконанні домашніх завдань та вироблені звички до самостійних занять фізичними вправами.
Основними засобами виховання сили у дітей шкільного віку є фізичні вправи: без предметів; з предметами, використовуючи їх вагу або пружні властивості; з подоланням власної ваги; з подоланням опору партнера.
Для молодших школярів найхарактерніші вправи з основної гімнастики, елементи акробатики, вправи з набивними м'ячами.
Для підлітків (середній шкільний вік) до вищезгаданого арсеналу потрібно додати вправи з подоланням власної ваги, вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату тощо.
У старших класах загальноосвітньої та професійної школи, окрім названих вправ, можливе застосування вправ з гирями, гантелями, штангою, елементи боротьби. Засоби виховання сили у старшокласників мають бути більш диференційовані. Потрібно врахувати стать, фізичний розвиток, майбутню професію та індивідуальні захоплення юнаків.
Основою методичного підходу до силової підготовки молодших школярів є комплексне виховання фізичних якостей. Така рекомендація випливає з концепції, що в цьому віці в найбільшій мірі виражено позитивний вплив розвитку однієї якості на розвиток інших фізичних якостей.
При використанні будь-яких методів силової підготовки дітей середнього та старшого шкільного віку варто починати з формування у них мотивації-Надбання сили супроводжується достатньо великими навантаженнями, що викликає втому, біль у м'язах. Для подолання цих негативних відчуттів потрібен сильний поштовх, мотив, потреба.
В наш час підлітки та юнаки часто захоплюються атлетичною гімнастикою. Ці захоплення цілком можна використати для формування Інтересу до занять фізичними вправами взагалі та справи виховання сили м'язів зокрема.
Для всіх вікових груп школярів (у плані силової підготовки) потрібно передбачити зміцнення якомога більшої кількості м'язових груп. Особливої уваги заслуговують ті групи, що формують поставу.
У фізичному вихованні дітей шкільного віку при виборі методів силової підготовки перевагу необхідно надавати методу повторних зусиль, що супроводжується збільшенням м'язової маси.
Крім уроків фізичної культури, силові вправи повинні включатися в заняття спортивних секцій, груп загальної фізичної підготовки, атлетичної гімнастики, а також під час самостійних занять, особливо при виконанні домашніх завдань, що розробляються вчителями.
На уроках фізичної культури спеціальні вправи на силу повинні розумно поєднуватись з програмовим матеріалом, що вивчається в даний час. Так, в більшості шкіл в першій чверті навчального року вивчається переважно програмовий матеріал зі спортивних ігор та легкої атлетики. За допомогою цих вправ впливають на розвиток сили м'язів ніг, тому допоміжні вправи повинні бути спрямовані на розвиток сили рук, черевного пресу, спини та ін. Це доцільніше ще й тому, що дітей потрібно готувати заздалегідь до оволодіння матеріалом, передбаченим планом у наступній чверті. Там переважають гімнастика та елементи акробатики, де якраз навантаження припадає на м'язи рук, плечового пояса, спини тощо.
У другій чверті навчального року під час уроків фізичної культури допоміжні вправи на розвиток сили повинні бути на м'язи ніг. По-перше, це дозволить підтримати рівень сили, що був досягнутий у першій чверті. По-друге, це дасть можливість підготувати учнів до успішного оволодіння програмовим матеріалом третьої чверті — техніки лижних ходів.
При правильно організованих заняттях уроки лижної підготовки дають рівномірне навантаження на всі основні групи м'язів і сприяють силовій підготовці учнів.
У заключній чверті силові вправи (з арсеналу допоміжних, на "розвиток якості") повинні доповнювати матеріал шкільної програми та служити засобом активного відпочинку і підготовки до державного тестування.
Такий принцип планування силових вправ протягом року дозволяє вирішувати завдання гармонійного розвитку, рівномірно розподіляти навантаження на всі групи м'язів, забезпечити активний відпочинок та зробити доступнішими для учнів вправи шкільної програми.
В домашніх завданнях з фізичної культури силовим вправам належить одне з провідних місць. По-перше, тому, що сила лежить в основі фізичної підготовки, по-друге, вправи на силу можуть виконуватись у будь-яких умовах
(кімната, коридор, двір, парк) та, по-третє, вимірювання силових показників — справа зовсім нескладна, і перевірка якості виконання домашніх завдань з боку вчителя цілком ймовірна.
Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини
Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:
• швидкість рухових реакцій;
• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;
• частоту (темп) необтяжених рухів;
• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.
У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад, наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції. Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть між ходьбою і бігом. Прямий зв'язок відзначається лише в тих вправах, які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).
Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.
Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості.
Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.
Рухова реакція включає:
• сприйняття подразника певними рецепторами;
• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;
• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;
• передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів;
• збудження м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією.
Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)
Розрізняють різні реакції (Рис. 1.).
Проста рухова реакція людини — це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал).
Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.
Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а в добре тренованих — коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений генотипом, мало піддається тренуванню. Проста реакція має широкий діапазон переносу. Люди, які швидше реагують в одних ситуаціях, виявляються прудкішими і в інших. Тренування у різних швидкісних вправах позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції. У зворотньому напрямку перенос відсутній.