Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом, утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язанню поставленою завдання.
У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз, синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв’язній й зрозумілій формі, використовуючи математичну термінологію.
Добираючи гру необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з'являється особиста зацікавленість, виникає й активність.
Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних правил ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок розвитку пам'яті.
Діти з особливими потребами швидко стомлюються на уроці, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність, тому гра має ввійти в практику вчитель як один з найефективніших методів у розвитку математичних уявлень. Процес створення гри містить ряд етапів:
а) вибір теми гри;
б) визначення мети й завдання гри;
в) підготовка і проведення гри (повідомлення теми гир, підготовка (унаочнення) дидактичного матеріалу, проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:
а) ігри мають відповідати навчальній програмі;
б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, про те й не дуже складними;
в) відповідність гри віковим особливостями учнів;
г) різноманітність ігор;
д) залучення до ігор усього класу.
Щоб дидактична гра на уроці проходила ефективно і давала бажані наслідки, необхідно нею керувати і дотримуватись даних вимог.
Дослідження показали, що на формування математичних уявлень проходить набагато краще на основі різноманітного дидактичного матеріалу.
Особливо цінним є те, що дидактичним матеріалом служать предмети навколишнього середовища. Це різні іграшки, предмети, геометричні фігури, трафарети, палички, каштани, картинки із зображеними на них деревами, овочами, фруктами, звір’ями, птахами та іншими добре відомими дітям об’єктами, що відображають життя народу, його побут, культуру, працю. Вони знакомі дитині, близькі, активізують пізнавальну діяльність і є засобом всебічного розвитку дитин, набуття доступних для дитячого розуміння знань про навколишнє середовище.
У результаті використання наочного матеріалу дитина повинна прийти до певних узагальнень, до усвідомлення необхідних знань завдяки абстрактному мисленню. Після досягнення навчальної мети цей матеріал або зовсім не використовують, або подають у нових ситуаціях, розглядають з іншого боку, щоб сформувати нові складніші за змістом абстрактні поняття та уявлення про предмет пізнання. О.К Грагова пише: “Цей дидактичний матеріал може бути щоденними іграшками. Втративши обов’язковість уроку, вони виграють в очах дитини. Дитина разом із другом може довго гратися, возитися з ними, добираючи їх по тій вимозі, яка задавалася під час гри”. В процесі цієї діяльності дитина набуває чуттєвого досвіду, послідовно формуються її розумові дії, а відтак і початкові математичні поняття.
Методика навчання включає використання різного дидактичного матеріалу і демонстраційного, і роздавального. Щоб забезпечити дійовий вплив на розвиток дітей, учитель дотримується міри і часу застосування дидактичного матеріалу, враховує його особливості. Використовується наочний дидактичний матеріал у певній послідовності, що допомагає цілеспрямовану поступовому формуванню поняття. Особливого значення набуває засвоєння дій з роздавальними матеріалом. Наприклад, порівняти предмети, іграшки однакові і різні за формою, кольором, розміром. Широко застосовуються в навчанні математики наочні методи, до яких належать демонстрація і спостереження. Демонстрація – це активна форма чуттєвого пізнання, вона сприяє чіткості сприйняття і доказовості вивчених положень. Вчитель використовує показ об’єктів: геометричних фігур, предметів різної величини, форм, показ способів дій. Перед демонстрацією вчитель дає завдання, настанову: подивитись і порівняти геометричні фігури. Якість і чіткість сприйняття досягаються за допомогою пояснень і запитань до дітей.
Застосування демонстраційного дидактичного матеріалу і пояснення вчителя при цьому поліпшують наочно-образне і словесно-логічне запам’ятовування. Дії дитини з дидактичним роздавальним матеріалом, активізують зорову, рухову, дотикову пам'ять. Використання привабливого, красиво оформленого матеріалу збуджує емоційну пам'ять. Таким чином дидактичний матеріал активізує різні види пам'яті, а це сприяє їх розвиткові.
У повсякденному житті, діти виконують безліч математичних та логічних операцій з дидактичним матеріалом: лічать предмети та об’єкти, порівнюють їх за величиною та Фомою; згруповують, класифікують, оперують з множиною, будують умовиводи.
Важливого значення набуває дидактичний матеріал, коли треба “привести” дитину до більш складного способу діяльності. Необхідно запропонувати такий дидактичний матеріал, щоб створилася ситуація, в якій старили способами вже не можна визначити потрібне, а тому слід слухати інших способів діяльності.
Добираючи дидактичний матеріал до ігор, вчитель повинен довести дітям потребу в певній діяльності, життєву необхідність у ній. Кожна дитина має зрозуміти, для чого треба виконати дане завдання. Така робота сприяє формуванню пізнавального ставлення до своїх дій і свідомому засвоєнню знань і умінь.
Майже всі ігри вимагають наявності дидактичного матеріалу. Ячні початкових класів допоміжної школи при проведенні дидактичної гри перевагу надають ігровій дії. Вони із задоволенням виконують дії з іграшками, яскравим дидактичним матеріалом, рухами, оплесками, переміщенням.
Закріплюючи поняття “великий-малий”, “високий-низький”, “широкий-вузький”, “довгий-короткий”, “мало-багато”, “один, порівну”, “стільки ж”, я проводила дидактичні ігри, які поряд з основною навчальною метою виконували корекційно-виховне завдання. Вони розвивали зорове, слухове сприймання, дрібну мускулатуру пальців рук, увагу, спостережливість, пам'ять.
Наприклад, гра “Що в руці”?
Для проведення цієї гри використовувала природний матеріал (шишки, жолуді, яблука, горіхи). В руки учня вкладала два однакові предмети, але різні за величиною. Наприклад, дві шишки: велику і маленьку. Учень, не дивлячись, повинен був сказати, що в правій руці велика шишка, а в лівій – маленька. Сам мав перевірити, чи ін правильно сказав. Ця гра, крім закріплення поняття “більше-менше”, уточнює і просторові уявлення, розвиває моторику, тактильні відчуття.
При проведенні дидактичних ігор “багато-мало-один”, “Угадай”, “Підбери стільки ж кружечків” закріплювала вміння визначити, яких предметів більше, а яких – менше. Важливо, щоб діти усвідомлювали, що коли в одній з порівнювальних сукупностей предметів більше, то це означає, що в другій їх менше. Поступово навчаються з’ясовувати, на скільки в одній з груп предметів більше (менше), ніж у другій, що треба зробити, щоб предметів в обох групах стало порівну.
Для удосконалення просторових уявлень, таких, як “зліва-справа”, “вище-нижче”, “довше-коротше”, “ширше-вужче”, “після” проводила ігри: “Зверху-внизу”, “Вищий-нищий”, “Куди підеш і що знайдеш?”, “Літає, стрибає, пливе”. Особливе пожвавлення викликала гра “Чарівний мішечок”. Для проведення цієї гри використовувала плоскі і об’ємні іграшки, різні геометричні фігури, різні дрібні предмети. Все це складала у мішечок. Зміст гри полягає втому, що учень, не дивлячись у мішечок, дістає предмет і на дотик визначає, що саме у нього в руці, називає голосно і лише потім витягає руку з мішечка, показує всьому класу предмет. Гру повторювала декілька уроків підряд, поки учні добре не засвоїли зміст гри. Після цього знайомлю учнів із складнішим варіантом гри. Називаю предмет, а учень на дотик слухає його в мішечку, а знайшовши, виймає і показує класові. Наприклад, кажу: “Знайди маленький квадрат або знайди такий м’ячик, як лежить на столі”. Пропоную дістати правою рукою квадрат, а лівою знайти м’ячик.
Учні знають, що в грі враховується темп, правильність рухів, упевненість, безпомилковість дій, тому стають уважними, а це допомагає їм поглибити вміння орієнтуватися в просторі.
Формування просторових уявлень в 1-4 класах є основою для успішного засвоєння геометрії в наступних класах. Розвинена просторова уява, нагромаджений запас системи уявлень є однією найнеобхідніших умов для розвитку мислення, свідомого засвоєння знань. З цією метою проводжу дидактичні ігри “Кмітливе око”, “Впізнай фігуру”, “Знайди фігуру”, “Кращий колір”, “Знайди свою фігуру”, “Хто швидко і правильно складає дану фігуру”.
За допомогою цих ігор в дітей з особливими потребами розвивається уява про геометричні фігури (квадрат, круг, прямокутник, трикутник). Діти пізнають геометричні фігури за допомогою зразка, по назві, на дотик, розрізняють геометричні фігури в навколишньому середовищі. Ігри розвивають здорове, слухове сприймання, довільну увагу, спостережливість. Ці ігри в основному проводжу і кінці уроку. Дидактичним матеріалом для таких ігор є таблиці, іграшки, набори геометричних фігур, тіла, тощо.
В початкових класах закладається основа для формування поняття про число, виробляються вміння лічити, зіставляти число з об’єктами лічби, формуються уявлення про послідовність натуральних чисел. І тут, дидактичні ігри допомагають дітям усвідомити, що результат лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети, головне – не пропустити жодного предмета і не лічити його двічі.