Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.
Разом із тим тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який настав після винесення вироку або під час відбуття покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характер(п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру” ).
Поміщення в психіатричну лікарню завідомо психічно здорової особи є злочином, що передбачений ст. 1232 КК України . Суб’єктами цього злочину є лікарі, які прийняли рішення про поміщення в психіатричну лікарню (відділення) завідомо для них психічно здорової людини або тримання в ній людини , котра вилікувалася : лікар-психіатр, члени комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Родичі потерпілого, працівники органів внутрішніх справ, інші особи, які сприяли поміщенню в психіатричну лікарню за відомо здорової для них психічно здорової людини, є співучасниками злочину. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони -є прямий умисел .[359-360;7]
Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення їх застосування суд може передати його на піклування родичам чи опікунам при обов’язковому лікарському нагляді (ч. 7 ст. 13 КК ) .
Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру можливе лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або коли в результаті змін у стані її здоров’я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.
Розгляд судом цього питання провадиться в такому ж порядку , як і про застосування примусових заходів медичного характеру ( ст..419 КПК ) за поданням головного психіатричного органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів ( ст. 422 КПК).
За наявності сумніву в правильності висновку комісії, суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Повідомлення адміністрації психіатричної лікарні і головного психіатра, який вніс подання до суду , про час розгляду справи є обов’язковим .
Особи, до яких судом застосоване примусове лікування, комісійному переосвідуванню не рідше як один раз за шість місяців.
Одночасно із скасуванням примусового заходу медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. Пори цьому у випадках закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявність акта про амністію та з інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальна справа закривається. Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальна справа відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, надсилається відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках – прокуророві для проведення досудового розслідування.
Час перебування в медичній установі, якщо ця особа, засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання ( ст.. 423 КПК).
На ухвалу суду і постанову судді про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку (ст. 424 КПК). Суд касаційної чи наглядової інстанції може скасувати чи змінити ухвалу суду першої інстанції, в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру.
Якщо особа, засуджена до позбавлення волі або направлення до виховно-трудового профілакторію, під час відбування покарання захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи або виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання і застосувати до неї примусовий захід медичного характеру або передати на піклування органам охорони здоров’я .
Якщо душевною хворобою захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення йог від подальшого відбування покарання (ст. 408 КПК ).
Тимчасовий розлад душевної діяльності засудженого, який настав після винесення вироку або під час відбування покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характеру.
Питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів примусового характеру, щодо засуджених, які захворіли на душевну хворобу під час відбування покарання, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того , який суд виніс вирок (ч. 4 ст. 409 КПК). У судовому засіданні бере участь прокурор; як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник . Присутність представника лікарської комісії, яка дала висновок про стан здоров’я засудженого, є обов’язковою.
Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого суд заслуховує пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання, і думку прокурора.
Потім суд виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови (ст. 411 КПК ).
Висновок
В даній роботі була дана спроба висвітлити тему “Особливості провадження в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину” і розглянуті такі питання: провадження досудового розслідування в справах неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину з точки зору кримінально – процесуального права; особливості призначення судово – психіатричної і судово – психологічної експертизи; значення висновків судово– психіатричної і судово – психологічної експертизи для провадження в кримінально–процесуальному праві України; розгляд кримінальних справ неосудних осіб і осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину в судах України .
В процесі розкриття даної теми було з’ясовано наступне :
Відповідно до статті 111 КПК України у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадження досудового розслідування є обов’язковим .
Кримінальні справи про діяння душевнохворих порушуються на загальних підставах і розслідуються в звичайному порядку
Після закінчення досудового розслідування справи душевнохворого слідчий виносить постанову про закриття справи за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК чи при недоведеності участі душевнохворого у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в подальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру .
Слідчий або прокурор не вправі закрити кримінальну справу на тій підставі, що немає необхідності в застосуванні до душевнохворого примусових заходів медичного характеру. Прийняти таке рішення може тільки суд .
Для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності призначення експертизи є обов’язковим.
Розгляд зазначених справ проводиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами передбаченими главами 25і 26 КПК України .
Завдяки розгляду даної теми, я отримав важливі теоретичні знання , які знадобляться у моїй майбутній професії слідчого .
Література :
1. Конституція України 1996 року. //Юрист-плюс , версія від 25.04.2001 р.,№853.
2. Кримінально – процесуальний Кодекс України //Юрист-плюс, версія від 25.04.2001 р.,№853.
3. Закон України “ Про судову експертизу ” від 25.02.1994 р. № 4038-12.
4. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000р.№1489-3.
5. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 року “Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру”
6. Інструкція про проведення судово-психіатричної експертизи в СРСР .- Міністерство охорони здоров’я СРСР, 1970.
7. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України .-К .:Юрінком, 1997.
8.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України .-К.: Юрінком, 1994.
9. Анікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці : Навчальний посібник .-К.: Українська академія внутрішніх справ , 1993 .
10. Колесник В.А.Судова психіатрія: курс лекцій .-К.: Юрінком Інтер . 2000 .
11. Найдьонов В.В., Олейник П.А.Керівництво для слідчих (Частина перша).- М.: Юридична література , 1981.