ПЛАН
1. Особистісні дисгармонії як деформації рольової поведінки
2. Особистісні дисгармонії як деформації рольової поведінки
3. Стратегії рольової психотерапії
4. "Терапія роллю" (психодрама)
5. "Терапія ролі" (трансакційний аналіз)
6. Використана література
Рольові конфлікти набагато частіше трапляються в міжособистісній взаємодії людей, ніж це здається на перший погляд. Вони являють собою досить серйозну соціально-психологічну проблему, яку слід розв'язувати засобами практичної психології. Нерозв'язані або неадекватно розв'язані рольові конфлікти можуть мати серйозні наслідки: ускладнення стосунків, труднощі самоактуалізації, розвиток особистісних дисгармоній тощо. Тому вивчення особливостей виникнення, розвитку, структури рольових конфліктів, а також їх типів і різновидів є одним із важливих завдань психологічної теорії та практики.
Крім того, як уже не раз зазначалося, рольовий конфлікт є суттєвою складовою життєвої кризи. Криза може супроводжуватися рольовим конфліктом будь-якого типу (одним із чотирьох типів за класифікацією теорії психодрами чи виділеним нами видом). Криза може супроводжуватися як внутрішнім, так і зовнішнім рольовим конфліктом, наприклад, підліткова криза переростає у відкритий конфлікт, якщо нові ролі підлітка суперечать рольовим очікуванням оточуючих його дорослих.
Одним з небажаних наслідків негармонійного переживання життєвої кризи та неадекватного розв'язання рольового конфлікту, що її супроводжує, є особистісні дисгармонії. З точки зору рольової концепції можна розглядати такі особистісні дисгармонії: а) особистісний інфантилізм (нерозвинутість чи запізнення в розвитку життєвих ролей); б) девіантна поведінка як засвоєння таких моделей поведінки (ролей), які не сприяють адаптованості особистості і ведуть до соціальної дезадаптації або до сурогатних форм адаптації; в) дисгармонійність життєвого сценарію людини, тобто схильність до поведінки, що є причиною всіляких життєвих невдач; окремим видом дисгармонійного життєвого сценарію є такий, що призводить до випадків віктимної поведінки (в широкому розумінні цього слова), тобто не лише до поведінки, що провокує агресивну поведінку з боку потенційного агресора, а й до провокування ставлення до себе, як до уособлення ролі "жертви" всіляких обставин та інших людей.
До особистісних дисгармоній призводять психологічні проблеми, які неадекватно вирішуються людиною, або інші патогенні події чи фактори: рольові конфлікти, несприятливі поведінкові комплекси, негативний досвід рольової поведінки, неадекватні уявлення про рольові очікування, неприйняття ролей та інші.
Безперечно, всі ці випадки потребують психологічної допомоги. Одним з варіантів такої допомоги може бути проблемно-орієнтоване психологічне консультування, що орієнтоване на визначення психологічної проблеми людини, пошук причин, що призвели до цієї проблеми, та систему психотерапевтичних дій, спрямованих на допомогу особистості в розв'язанні її проблем. Детальніше про цей метод психологічної допомоги та конкретні випадки проблемно-орієнтованого консультування можна прочитати в літературі (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995; Васьковская С.В., Горностай П.П., 1996).
Всі випадки порушення рольової поведінки ми об'єднуємо під узагальнюючою назвою "рольова дезадаптація". Ми розглянемо причини рольової дезадаптації:
1. Рольовий дефіцит чи незасвоєння особистісних ролей. Пояснюється особливостями соціалізації, у зв'язку з якими особистості не вдається сформувати деякі важливі життєві ролі. Наприклад, складності прийняття ролі чоловіка юнаком, який виріс у неповній сім'ї. Інколи в таких випадках складаються негармонійні міжособистісніі стосунки в шлюбі, що може стати причиною особистісної дезадаптації і привести до різноманітних особистісних дисгармоній. Поняття рольового дефіциту описане Дж..Морено, який вважав, що він може викликатися як психологічними, так і клінічними причинами. До подібних наслідків може приводити і явище, яке Дж.Морено назвав "атрофія ролі", чи вторинний рольовий дефіцит.
2. Рольовий інфантилізм, чи фіксація на інфантильних ролях і таких, що віджили, труднощі звільнення від них. Багато які ролі хронологічно передують іншим, таким, що приходять їм на зміну. Наприклад, роль сина в зрілому віці повинна доповнитися роллю батька. Якщо цього не станеться, доросла людина не зможе виправдати звернені до неї рольові очікування як до покровителя, захисника, а сама буде шукати покровительства і захисту в інших членів своєї сім'ї (у дружини, а інколи навіть у дітей), грати роль дитини. Про особистісний інфантилізм у перехідному підлітковому періоді, про причини його формування та методи корекції можна прочитати у главі 9.
3. Рольова дисгармонія, чи формування неконструктивних і неадаптивних ролей. Такі ролі можуть бути пов'язані з формуванням негармонійних життєвих сценаріїв, віктимною поведінкою чи з різноманітними поведінковими девіаціями людини, наприклад, алкоголізмом асоціальною поведінкою, сексуальними девіаціиями та ін. Проблемам девіантної поведінки, зокрема девіаціям статево-рольової сфери присвячено кілька наступних глав .
Стратегії рольової психотерапії
Рольові конфлікти є однім із загальних механізмів рольової дезадаптації людини.
У тому випадку, коли рольові конфлікти не розв'язуються адекватно і призводять до негативних емоційних переживань, людина, прагнучи до редукції емоційних наслідків рольової дезадаптації, вдається до більш-менш адекватних форм адаптивної активності.
Далеко не найлегшим способом розв'язання рольового конфлікту є спроба вирішити його "в лоб": змінити (переломити) рольові очікування групи, нав'язати їй свою нову рольову поведінку. Зробити це дуже непросто, особливо якщо особистість залишається в старому офіційному статусі, бо рольові очікування мають інерцію, і група буде намагатися "заштовхнути" людину у стару роль.
Найбільш ефективний засіб корекції рольового конфлікту - "зруйнувати ситуацію": піти з групи, змінити соціальне оточення і т.д. Саме тому тим хто хоче розпочати нове життя", належало б не лише прийняти на себе нові ролі, але й по можливості змінити групу спілкування, де сформувати нові очікування відносно себе (зарекомендувати себе).
Однім із варіантів такого "руйнування ситуації" є ізоляція від соціуму, що нав'язує особистості небажані ролі, пошук "екологічної ніші" для своєї діяльності. Можлива й повна ізоляція, фактично "втеча з ролі": самітництво, видхід у монастир і т.п. Ще один спосіб такої втечі - занурення в себе, у свій внутрішній світ за допомогою творчості, захоплення (від хобі до езотеричної філософії і віри в Бога) і навіть шляхом алкоголізму, наркоманії. Фактично тут діє механізм захисної функції ролі, про який вже говорилося. Ізоляція від соціуму здійснюється за допомогою нових "захисних" ролей "футбольного фаната", "віруючого в Бога", "алкоголіка" тощо.
Інколи рольові очікування є спотвореним відображенням істинних експектацій соціуму, тобто ті вимоги, що група ніби висовує щодо рольової поведінки людини, виявляються "вигаданими" нею самою. При такій гіперсоціалізації (якщо це, зрозуміло, не клінічний випадок параної) потрібна психокорекція уявлень суб'єкта про рольові очікування.
Якщо уявлення все ж адекватні, і людина не може ні поміняти групу, ні вплинути на її рольові очікування, а постійне придушення своїх поведінкових проявів веде до невротизації особистості, можна спробувати скоригувати рольові переживання, тобто поступово прийняти власну роль, що до цього активно відкидалася.
Для подолання рольових конфліктів часто потрібна взаємна корекція рольових очікувань індивіда і групи чи партнерів зі спілкування. Така допомога актуальна, наприклад, у сімейних стосунках, коли виникає рольова несумісність подружжя чи батьків і дітей. Це веде до взаємного прийняття ролей іншої людини, тобто прийняттю людини такою, якою вона є. Остання умова особливо важлива, бо неприйняття людини і її ролей - це одна із основних причин виникнення всіх рольових конфліктів. Взаємну корекцію рольових очікувань можна здійснити використовуючи психодраматичну техніку "обмін ролями". Партнери у спілкуванні по черзі грають роль себе і свого партнера, маючи можливість "подивитись" на себе зоку і побути "у шкірі іншої людини.
Механізми гармонізації особистісного розвитку полягають у реконструкції ролей і моделей рольової поведінки та взаємодії (як реконструкція трикомпонентної структури рольової взаємодії). Для цього необхідно здійснити корекцію неконструктивних і неадаптивних компонентів рольової взаємодії. В усіх видах рольової психотерапії велике значення має рольове переживання як засіб гармонізації внутрішнього світу людини (змін і добудови життєвого світу особистості, катарсичного очищення від кризових і кризоподібних станів тощо).
Будь-якака людина, що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічними труднощами шляхом особливої внутрішньої діяльності, яку Ф.Ю.Василюк назвав переживанням, і яка, на його думку, є формою реалізації життя, наведеного в одному із типів життєвого світу. Згідно з нашими дослідженнями, творчість, яка є однією з форм адаптації людини до несприятливих життєвих обставин, завжди супроводжується особливими процесами у внутрішньому світі людини. Внутрішній світ - це частина життєвого світу людини, що утворюється завдяки взаємоперетинанню світу зовнішнього та внутрішнього (Титаренко Т.М.,1991). Внутрішній світ - це не лише відображення зовнішнього, а й створення уявних компонентів, таких, яких в реальному зовнішньому світі ніколи не було. Творчість людини - це не лише створення творчого результату, а й побудова суб'єктивного творчого світу зі своїм простором і часом, розвиток уявної внутрішньої картини світу, яка являє собою штучний світ зі своїми уявними подіями, з цілим колом уявних людей, включених у цей світ.