Допит обвинуваченого — це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому. У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності обвинуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, визначається з питанням про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, піддягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не суперечать проти пред'явлення справи за даною підставою).
Допит обвинуваченого по справам даної категорії має наступні особливості. Якщо обвинувачений визнає свою вину або факт вчиненого діяння (коли він з якихось причин (наприклад, у випадку неправильної оцінки вчиненого) заперечує свою юридичну винуватість), не приховує обставин, пов’язаних з об’єктом та об’єктивною стороною вчиненого і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, перевіряється щирість такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту, що здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину – він допитується по всім відомим йому обставинам справи, незалежно від повноти, об’єму раніше даних з цього приводу показів, але в іншому процесуальному статусі. Для цього з’ясовуються наступні обставини:
- у силу яких обставин, на якому ґрунті, заради досягнення яких цілей він вчинив злочин, чи розкаюється у вчиненому, що хотів і може зробити для пом’якшення своєї участі;
- де, коли, який, у результаті чого у нього виник умисел на вчинення цього злочину, мета. мотив, обставини протиправної діяльності;
- що було особисто чи іншими особами зроблено для готування до вчинення злочину;
- коли, яким способом розпочато злочин;
- яке він мав відношення до незаконно використовуваного знаку, відносини з його власником;
- які обставини і наслідки злочину, як довго він тривав, яким способом, з допомогою яких знарядь і засобів вчинено злочин, які конкретно діяння і у якій послідовності зроблено для вчинення злочину, чи була досягнута злочинна мета;
- як вчиняв приховання злочину, що робив до моменту притягнення до відповідальності за вчинене.
З’ясовується процес утворення слідів злочину, коло осіб, що сприяли у підготовці та вчиненні злочину, протидії розслідуванню:
- який спосіб життя вів до вчинення злочину, чим займався у господарській сфері, які мав джерела існування, які життєві плани, мета, інтереси, захоплення, відношення до алкоголю, наркотиків;
- чи притягувався раніше до відповідальності і які це мало наслідки;
- як характеризуються особи з його найближчого оточення, на якому ґрунті мав з ними зв’язки до і після вчинення злочину;
- звідки, коли дістав і як використовував знаряддя і засоби вчинення злочину і де вони знаходяться нині;
- як дійшов до сфери незаконного використання знаку для товарів і послуг чи передбачав настання шкоди і де знаходяться результати злочинної діяльності;
- як змінилася його діяльність, матеріальне становище після вчинення злочину, чи було про це відомо комусь іншому;
- що витратив на здійснення злочину, кому про це відомо;
- чи з’явилися нові або зникли у нього будь-які предмети під час і після вчинення злочину, хто знає щось з цього приводу;
- чи залишені виявлені сліди на місці події обвинуваченим;
- як опинилися у нього вилучені слідством об’єкти, чи не злочинного вони походження;
- як пояснює сліди на цих об’єктах, що свідчать про його причетність до цього злочину;
- кому, при яких обставинах і чому стало відомо, що даний злочин вчинений ним;
- чи діяв сам або у змові з іншими особами, його роль у груповому злочині.
У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.
Якщо обвинувачений частково визнає свою вину, необхідно з’ясувати, у чому конкретно він визнає себе винуватим, проти якої частини обвинувачення заперечує і чому, а потім надати йому можливість дати детальні свідчення по суті обвинувачення і по фабулі обвинувачення, кваліфікації вчиненого і займає мій позиції. Якщо при цьому показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи, необхідно:
- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;
- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;
- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;
- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.
Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних (достовірні і перевірені), отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно використовувати й інші тактичні прийоми[50].
Якщо обвинувачений не визнає себе винуватим, йому пропонується дати показання по суті обвинувачення і зайнятої ним позиції з приведенням тих доказів та аргументів, на яких воно базується, викласти свої версії думки, дати оцінку відомих йому доказів обвинувачення. При цьому він може давати неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:
- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;
- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;
- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;
- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;
- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.
Надалі, у випадку необхідності, обвинувачений незалежно від визнання чи не визнання ним своєї вини, може бути додатково допитаний (навіть неодноразово) по питанням, що виникли у слідчого під час розслідування, по результатам перевірки версій обвинуваченого, його доводів, клопотань та заяв.
Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який оформляється з додержанням вимог ст. 85, 85-1 і 145 КПК України.
3.3. Усунення причин та умов вчинення злочину та його
профілактика
Серед типових обставин, що сприяли вчиненню цього злочину, і причин неефективності боротьби з ними слід назвати:
- недостатня розробка криміналістичного аспекту даної проблеми (методики розслідування, проведення експертно-криміналістичних досліджень, проведення окремих слідчих дій);
- це є порівняно новим видом злочину – відсутня достатня практика у його розкритті;
- недостатність координації у боротьбі з порушеннями у даній сфері правоохоронних органів, державних та громадських організацій;
- небажання право власників знаків розголошувати про появу на ринку підробок їх товарів та послуг.
Боротьбою з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності покладено на відповідний відділ Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. Тільки з 2003 року реально почали працювати ст. 177 та ст. 229 КК України. Про роботу в цьому напрямі свідчить кількість виявлених злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, яка у 2003 - 1 пол. 2004 року становила 600 (у 2003 році - 374 злочини, 75 з них - стосовно незаконного використання товарних знаків та об’єктів промислової власності), порушено 155 кримінальних справ про незаконне ввезення, тиражування та розповсюдження неліцензійних компакт-дисків, по 10 винесено обвинувальні вироки [32, 2], понад 5000 адміністративних правопорушень, припинено діяльність 69 підпільних цехів з виробництва підробленої продукції з незаконним використанням знаку для товарів і послуг (вилучено такої продукції на суму понад 10 млн. грн, у тому числі в 9 підпільних виробництвах лікеро-горілчаної продукції на суму понад 5 млн. грн.). МВС запропонувало збільшити санкцію за цей злочин, щоб це мало більш профілактичне значення [31, 5], наслідком чого стало прийняття у травні 2003 року Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким внесено зміни і до ст. 229 КК України, ввівши кримінальну відповідальність за дані дії, якщо вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (200 НМДГ = 3400 гривень), та максимальну міру покарання – позбавлення волі до 5 років. Але у зв’язку із збільшенням з 2004 року НМДГ пропорційно до МЗП (нині відповідальність за цей злочин наставатає лише при завданні шкоди понад 29000 гривень), а також враховуючи проблемність визначення матеріальну шкоду, завдану незаконним використанням інтелектуальної власності, МВС подало на розгляд до ВР України пропозиції внесення змін до ст. 229 КК України, згідно з якими кримінальна відповідальність має наставати за сам факт незаконного використання знака для товарів і послуг, без прив’язування кваліфікуючих ознак у вигляді сум завданих збитків [25, 5].