У практиці зустрічаються випадки, які можна назвати непередбаченими впізнаннями, наприклад, коли впізнаючий вкаже як на особу ним впізнану, на кого-небудь з громадян, в числі яких находиться впізнаваний, або на понятого. Однак слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і не дивлячись на те, упевнений він чи ні, що вийшла помилка, проводити слідчі дії, спрямовані на перевірку показань впізнаючого.
Можливо і інше, коли особа, яка підлягає впізнанню, незалежно від пояснень впізнаючого робить заяву про те, що впізнає його, то в цьому випадку, як і при звичайних умовах, необхідно з’ясувати, за якими прикметами впізнаний громадянин, для впізнання треба допитати особу, яка підлягає впізнанню і яка опинилась випадково впізнаючою.
Непередбачене впізнання може статися і тоді, коли свідок або потерпілий при випадковій зустрічі в місці проведення розслідування впізнає особу, підлягаючу впізнанню. У такому випадку пред’явлення для впізнання втрачає сенс, а пояснення про впізнання фіксується при допиті.
Бувають випадки, коли через деякий час після пред’явлення для впізнання і фіксації отриманих результатів впізнаючий звертається із заявою, що він припустився помилки. Така заява стосується помилкового висновку про впізнання або невпізнання. Нове судження впізнаючого завжди потребує перевірки. У тому і іншому випадку бувший впізнаючий повинен бути допитаний. У ході допиту необхідно з’ясувати, коли і на основі чого. Він прийшов до таких висновків. Якщо допитаний наново громадянин заявив, що серед пред’являючихся був той чоловік, якого він запам’ятав, але внаслідок певних причин ( які він пояснює на новому допиті) він заявляє про невпізнання, необхідно буде провести повторне пред’явлення для впізнання в присутності і з участю тих самих осіб.
Якщо ж знову допитаний громадянин в зв’язку з наданою ним заявою повідомить, що він помилково вказав на персону як невпізнану,то, по перше, в процесі розслідування результати такого впізнання не можуть використовуватись як викриваючий матеріал, і , по друге, особа, помилково впізнана (якщо це не обвинувачений або підозрюваний), повинно бути відразу ж повідомлене про подібну помилку.
Особу можливо впізнати і по індивідуальних функціональних ознаках, а саме: по голосу і мові, по ході. У таких випадках, коли впізнаючий запам’ятав особливості голосу і мови злочинця (характерний національний
акцент, тембр, дефекти мови, гаркавість, заїкання, неправильна вимова окремих слів, розташування наголосу і інше) і може його впізнати по цих ознаках, треба надати їх зовнішнього вигляду, а особливостей голосу і мови. Підібрати таких осіб дуже важко, але зробити це треба обов’язково . Пред’являємі особи розміщуються таким чином , щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив пред’явлених, з тим, щоб поведінка пред’явлених не впливала на його висновки. Впізнаючий сам почергово вибирає прослуховування його голосу і мови.
Пред’явлення для впізнання проводиться в кабінеті, де впізнаючий відділений від предявляємих легкою прозорою завісою , оскільки впізнання проводиться тільки по слуховій пам’яті. При цьому кількість понятих збільшується, оскільки вони повинні бути присутні і з того і з іншого боку. Слідчому необхідний кваліфікований помічник, який би постійно був з однією із сторін впізнаючим або пред’являємим.
По команді слідчого пройти прослуховування усної мови предявляємих. Тривалість мови і вимовлені фрази зараннє передбачаються слідчим, який проводить пред’явлення для впізнання. Його задум реалізується або шляхом постановки відповідних запитань предявляємих, або залучання їх в діалог, або вказівкою вимовити певні фрази. Якщо впізнаючий заявив що впізнав голос і мову кого небуть із предявляємих, він повинен пояснити, за якими характерними ознаками це відбулося. Рекомендується в процесі впізнання проводити відео і звукозапис. У випадку необхідності може бути проведена відеофоноскопічна експертиза [27С.19].
Хода кожної людини індивідуальна, але впізнання по ходу можливе у випадках коли людина кульгава, клишонога, або має інші характерні особливості ходи. Впізнаючому треба продемонструвати ходу не лише впізнаваного але і інших осіб які повинні проходити повз пізнаючого не разом а кожен окремо. Слід зарання домовитись про сигнал який він буде подавати з метою зміни напрямку і швидкості руху, повз предявляємих і повз
номери, під якими вони будуть фігурувати. Називати предявляємих по прізвищам не дозволяється. Потім слідчий пропонує впізнаючому встановити, яким по черзі з числа предявляємих він бажає іти і визначає маршрут.
Вказавши впізнаючому найбільш зручне місце для спостереження за пред’являємим, слідчий починає давати їм відповідні сигнали для пересування, називає їх номери а не прізвища. У випадку впізнання слідчий з’ясовує по яким прикметам ходи впізнана людина, і уточнює у впізнаючогочи вважає він, що це та сама людина, яку упізнаючий бачив раніше, чи тільки схожа з нею. Процес ходи важливо зафіксувати за допомогою відео зйомки. У подальшому демонстрація відеозапису буде сприяти правильній оцінці доказового значення впізнання.
Неповнолітні, особливо молодшого віку, здатні надовго запам'ятовувати осіб, що з ними контактували, але не завжди можуть чітко пояснити, по яких прикметах і ознакам пізнають цих осіб. Останні можуть скористатися цим, ставлячи під сумнів результати впізнання по мотивах невпевненості неповнолітнього що пізнає або впливу навідних запитань. Для нейтралізації таких моментів пред'явлення для впізнання доцільно проводити в умовах, що виключають безпосередній близький контакт особи що пізнається з особою що пізнає. У цих випадках для впізнання пред’являються фотографічні або відео зображення об’єктів. Аналіз кримінально - процесуального законодавства, слідчої і судової практики приводить до висновку про те, що пред’явлення відео, або фотографічного зображення об’єктів буває необхідним:
1. Коли особа яка підлягає впізнанню, переховується від органів слідства.
2. Коли особа, яка підлягає впізнанню, перешкоджає цьому.
3. При встановленні особистості невідомого громадянина, труп якого виявлений.
4. Якщо обвинувачений (підозрюваний) може впізнати потерпілого, але той помер або знаходиться у важкому стані.
5. Якщо з часу сприйняття впізнаючий впізнає особу, яка зазнала істотних змін внаслідок калітства, пластичної операції, та інших причин.
6. Якщо впізнаючий або впізнаваний знаходилися далеко від місця, де ведеться розслідування, а гаяння часу не можливе.
7. Коли у слідчого є різні фотокартки, або відеозапис із зображенням осіб (вилучені при обшуку, виїмці, огляді), серед яких може виявитися особа, яка встановлюється, але вона ще не відома самому слідчому.
8. Коли на фотознімку або відео записі є зображення предмета, який підлягає впізнанню, і іншим шляхом встановити його приналежність неможливо [22С.67].
Готуючись для пред’явлення для впізнання громадянина по фотографії, слідчий повинен насамперед поцікавитись, чи не має сигналетичних знімків цього громадянина, оскільки на них найбільш повно зображені впізнавальні ознаки обличчя людини. Якщо таких немає слідчий вибирає найбільш вдалі. По можливості треба вибрати знімки без ретуші, де впізнаваний зображений у віці, близько до того, в якому його бачив впізнаючий. Одну з них слідчий вміщує серед знімків інших осіб, які не повинні мати різких відмінностей між собою. Фотографії, ті, що пред’являються для впізнання, наклеюються відповідно по розмірах на лист паперу і скріпляються печатками утворюючи фотографічну таблицю. Під кожним зображенням ставиться порядковий номер, а в окремій довідці, складеній слідчим і залученої потім до справи, вказують відповідно необхідні анкетні дані, осіб що пред’являються.
Відсутність достовірних даних про приналежність фотознімків, що пред’являються певній особі, може підставити під сумнів доказове значення впізнання.
У присутності понятих впізнаючому пред’являється для розгляду фото таблиця, на якій він розписується внизу. Тим самим особа засвідчує, що саме
ці фотознімки пред’являлись йому для впізнання.
Якщо впізнаючих декілька, а особа що підлягає впізнанню одна, можна користуватись однією фото таблицею, але показують її кожному окремо. Пояснення кожного впізнаючого викладаються в окремому протоколі, до якого додається фото таблиця.
Пред’явленню сюжету відеозапису повинно передувати вивчення цього відеозапису. Метою вивчення є встановлення ряду технічних характеристик, що мають значення для якісного відтворення відеозапису. Тим більше, що це може бути аудіо, відеозаписи. Одночасно з впізнанням по зовнішнього вигляду буде проводитися впізнання по голосу і мові. Виходячи з вимог кримінально-процесуального закону об’єкт впізнання, зображений на відео плівці, пред’являється серед інших, без різких відмінностей між ними. Тому слідчому належить підготувати ще два-три відео зображення аналогічних об’єктів. В той же час якщо відеосюжет містить декількох осіб. Серед яких міститься впізнаваний і він буде впізнаний, немає необхідності в демонстрації додаткових відео зображень. Доцільно зробити знімок зі стоп-кадру де зображений впізнаваний. Такий фотознімок, вміщений в таблиці, залучений до протоколу пред’явлення для впізнання, полегшує ознайомлення з матеріалами впізнання.