Міністерство освіти України
Коломийський педагогічний коледж
Прикарпатського університету
імені Василя Стефаника
Особливості спілкування
молодших школярів.
Курсова робота студентки
ІV курсу групи Б
Боєчко Мирослави Іванівни
Керівник: Микитюк Г. Ю.
Коломия 2000 р.
План.
І. Вступ.
а) “Поняття про спілкування”.
ІІ. Основна частина.
1. Рівні спілкування.
2. Темперамент і його значення при спілкуванні.
а) особливості спілкування екстравертів та інтравертів.
3. Слухання – одне з важливих компонентів спілкування.
а) визначення вміння слухати;
б) роль статі;
в) соціальне і експресивне спілкування;
г) теорія Е. Бьорна.
4. Характерні риси спілкування молодших школярів.
а) інтуїція;
б) соціонічні функції;
в) адаптації і дезадаптація;
г) ознаки спілкування молодших школярів;
д) співробітництво і спілкування.
5. Конфліктні ситуації спілкування.
а) конфлікт;
б) методика ведення суперечки;
в) відокремлення і спілкування.
6. Вплив дорослих на особливості спілкування дітей.
а) сім’я.
ІІІ. Практична частина. Вчимо дітей спілкуванню.
IV. Висновок.
1. Значення спілкування.
а) розвиток соціально-комунікативної активності;
б) основні ознаки соціально-комунікативної активності.
І. Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.
Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина – найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.
2.1. Американський психолог Е. Т. Шостором вважає, що існує 2 основних рівні (типи) спілкування – маніпуляція і актуалізація.
Маніпуляція – це відношення і поводження з людьми, як з речами.
Актуалізація – це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування.
Російський дослідник В. М. Сагатовський визначає чотири таких рівні:
1) маніпуляція;
2) “рефлексивна гра” – взаємовідносини, коли людина прагне “обіграти” партнера, показати неспроможність його планів;
3) правове спілкування. Тут головним є узгодження “проектів поведінки”, визнання норм і правил на основі справедливості;
4) моральне спілкування на основі єдності внутрішніх, духовних начал.
Американський психолог Е. Ю. Бьорн вважає, що є шість основних рівнів (або способів) спілкування.
Перший – це так би мовити “нуль спілкування” – “заглиблення в себе” (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і “нуль”, то не “абсолютний”. За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одного, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається “орієнтовна основа” спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги чи вагону.
Другий рівень – це ритуали – формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).
Третій рівень – робота. Тут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.
Четвертий – розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.
П’ятий рівень – “ігри” в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання так і називається: “Ігри, в які грають люди”. Що ж таке гра? Це – спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти. Результат “гри” завжди обопільний і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну “роль”, попадаючи в неї, людина зв’язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці… Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень, що надалі вона “старатиметься”, або “добре вчитиметься”. Нарешті запевнення в цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього для цього потрібно – лишається за рамками, “гра закінчена”. Для мами її можна було назвати “я так для неї стараюся!”, а для дитини – “Не засмучуй маму!”. Наступного разу гра почнеться з дебюту “Тобі не можна вірити!”, а відповідь буде “Я забув…” або “До мене чіпляються!”. У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження, гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: “Це безнадійна дитина…” і “Я ні на що не здатний…”
І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта, щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.
Співставляючи ці й інші існуючі класифікації, можна все звести до трьох основних рівнів спілкування, або “ліній спілкування”:
1) маніпулювання;
2) конкуренція, змагання, суперництво;
3) співробітництво.
1 а). Соціально-комунікативна активність дитини як фактор розвитку її індивідуальності.
Вивчення взаємин дітей у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.
Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.
Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підгрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.
Проте, спілкування не існує без відособлення – якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення – до індивідуалізму.
1 б). Таким чином, соціально-комунікативна активність, як цілісне утворення є складною категорією, що містить у собі певну систему якостей властивостей індивіда.
а) емоційне ставлення до ровесників навколишніх людей, уміння епатувати, співпереживати, співчувати, відчувати чужий біль і чужу радість, уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ його очима, уміння володіти своїм емоційно-почуттєвим станом;
б) знання норм і правил спілкування з навколишніми і здатність осмислювати процес спілкування (спостерігати і розуміти), прогнозувати ситуації спілкування і вміння інтуїтивно визначати стан іншого, здатність до рефлексії, заглиблення у свій внутрішній світ, зіставлення індивідуальних особливостей за вимогами довкілля;
в) ціннісні орієнтації особистості в сфері спілкування, що виступають критеріальною основою емоційного ставлення до навколишніх (симпатія чи антипатія); здатність до об’єктивної оцінки поведінки і вчинків навколишніх та своїх власних, уміння оцінювати ситуації спілкування;
г) вияв турботи про навколишніх, самостійність та ініціатива у наданні допомоги творче ставлення до спілкування.
Таким чином у структурному плані соціально-комунікативної активності містить чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Така структура дає змогу зрозуміти суть його, але й динаміку протягом навчання.
У життєдіяльності молодших школярів є три проблеми пов’язані з адаптацією в навчальному колективі:
а) пр. адап. навч. – пізнавальної д-сті опанування прийомів, методів.
б) пр. соц. психологічної адап. входження в стосунки з іншими.
в) проби до формальної орг-ї, що пов’язані в систему безособових формалізованих зв’язків – норм, стосунків, які регул. його поведінку в таких “Правил для учнів”23
4. У світі людських взаємин відносини, як правило, розвиваються не виключно за однією з цих ліній, а реалізуються у системі взаємодій. Так, у сім’ї є й управління дітьми, і спроби дорослих керувати маж братами і сестрами, між дорослими за домінування.
Отже, всюди переплітаються ці 3 начала спілкування, але моральна ціна їх, звичайно, нерівнозначна. Можливості і першого і другого шляху обмежені. Більше того в якийсь момент вони виявляються гальмом навіть у тих ситуаціях, до яких здавалося, були і передбачені. Найчіткіша програма і чіткі вказівки губляться у пасивному опорі тих, чиєю поведінкою намагаються маніпулювати. Зрозуміло, що тільки справжнє співробітництво і спілкування, в яких, за словами Е. Канта, до іншої людини ставляться як до мети і ніколи, як до засобу, може зробити людські взаємини і стабільними, і здатними до розвитку.