Загалом офіційні документи ОУН чим далі, тим більшою мірою орієнтувалися на конституційно-демократичний устрій. Показовою щодо цього є постанова III Собору ОУН(Б) (серпень 1943 p.), яка відстоювала свободу друку, слова, думки, віри і світогляду, виступала проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм, за повне право національних меншостей плекати власну за формою і змістом національну культуру, за рівність усіх громадян України, незалежно від їхньої національності, в державних та громадських правах і обов'язках.
В УРСР у повоєнний період конституційні вимоги до комуністичної влади виставляли дисиденти: представники інтелігенції, що не мирилися із псевдодемократичним лицемірством КПУ-КПРС, захищали людську й національну гідність українців і вимагали від влади дотримання законів та Конституції, а також формально проголошеного права на самовизначення народів.
У Меморандумі Української Гельсінської групи, створеної 1976 p., зазначалося, що конституція є вищою від урядової влади, бо головним суб'єктом конституційного права є не партія чи держава, а громадянин. Оскільки ж комуністична бюрократія ліквідувала цю класичну правову норму, Українська Гельсінська група закликала до відновлення в Україні справжнього конституціоналізму, до перетворення політичних прав і свобод з декларованих на реальні.
Український конституціоналізм радянського періоду не був самостійним правовим явищем. Конституційні акти радянської України були або копією більшовицьких російських, або одним із варіантів конституційної моделі, спеціально розробленої політичним центром для республік у складі СРСР.
5. Сучасна Конституція України.
Конституцію України 28 червня 1996 р. як джерело права можна віднести до конституцій постійного, демократичного, республіканського, унітарного, жорсткого, писаного типу. Вона характеризує Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну, правову державу (ст. 1). В Основному Законі Україна здійснила значний крок до визнання цивілізаційної ролі міжнародного права. Відтепер міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, вважаються частиною її національного законодавства і мають пріоритет перед власними законами України.
Конституція закріпила принцип верховенства права (ст. 8), зазначивши, що конституційним нормам належить найвища юридична сила. Всі інші закони й нормативні акти в державі повинні прийматися на основі Конституції. Як зазначається в ст. 6, державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову.
Як і багато інших конституцій у Східній та Центральній Європі, Конституція України декларує розвиток громадянського суспільства і правової держави. Однак вона досі не стала дійсно вищим законом громадянського суспільства, залишаючись модернізованим знаряддям впливу держави на суспільство. Зрештою, як стверджував Б. Кістяківський, «правильне і нормальне справляння державних функцій у правовій державі залежить од самодіяльності суспільності і народних мас. А це означає, що реальність конституційних норм залежить не тільки (а може й не стільки) від того, як вони сформульовані, а й від здатності суспільства вимагати їх
Література.
1. Державне управління: теорія і практика / В.Б.Авер'янов, В.В.Цветков, В.М.Шаповал тайн. — Київ, 1998.
2. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навчальний посібник. — Київ, 2001.
3. Конституційне право України. / За ред. В.Ф. Погорілка. — Київ, 2000.
4. Конституція України. — Київ, 1996.
5. Конституція України: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібн. — Київ, 1999.
6. Кривенко Л. Український парламентаризм. До питання конституційних гарантій // Віче. — 1996. — № 11.