Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) —
негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Він виникає е, ситуаціях, що перешкоджають реалізації лінії життя індивіда. Тому фрустрація сигналізує про інтенсивність його негативного ставлення до причин, які породили таку ситуацію. Іноді фрустрація буває тривалою, що призводить до різкого звуження кола життєвих зв'язків індивіда. Тоді все, що відбувається, він розглядає під кутом зору події, яка спричиняє фрустрацію. Остання може стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього, а й минулого. Залежно від цього розрізняють характер емоції: у першому разі це буде страх, у другому — гнів, у третьому — сум.
Почуття, що характеризують розмаїття емоційного життя індивіда, залежно від їх предмета поділяються на моральні, інтелектуальні та естетичні.
Моральні почуття відбивають ставлення індивіда до інших людей, суспільства та самого себе. Вони ґрунтуються на освоєних ним соціальних нормах і сигналізують про ступінь відповідності цим нормам найрізноманітніших явищ життя. Прикладами таких почуттів є: патріотизм, почуття обов'язку, товариськості, співчуття, емпатії та симпатії. Особливу роль серед них відіграє кохання — мірило морального ставлення однієї людини до іншої. Рівень розвитку моральних почуттів може бути досить повною характеристикою особистості.
Інтелектуальні (пізнавальні) почуття виникають у зв'язку з пізнавальною діяльністю, спрямованою на теоретичне освоєння дійсності. Вони базуються на пізнавальній потребі індивіда, а тому оцінюють успішність відповідної діяльності і сигналізують про ступінь задоволення цієї потреби. Передусім, це інтерес — суб'єктивна форма існування пізнавальної потреби, та ціла гама таких почуттів, як допитливість, цікавість, здивування, прикрість, розчарування тощо. Вони пронизують усі пізнавальні процеси, де виконують виразну регулятивну функцію
Естетичні почуття переживає індивід, який сприймає оточення з погляду його уявлення про прекрасне або огидне. Як і почуття взагалі, естетичні почуття ґрунтуються на соціальних нормах, які у цьому разі є критерієм естетичного ставлення до дійсності. Найчастіше вони виникають під час сприймання творів мистецтва і мають широкий спектр проявів: від легкого хвилювання до глибокої схвильованості.
Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов'язкова компонентом цього процесу є контроль знань, умінь Ті навичок, тобто перевірка його результативності.
Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням — забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.
Контроль знань складається з: перевірки — ви явлення рівня знань, умінь та навичок; оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і навичок; обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі щоденнику учня, відомостях. За допомогою контролю ї процесі навчання розв'язують низку завдань: виявленню готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші зав дання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.
Контроль виконує такі функції:
а) освітню
б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки.
в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам'ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;
ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;
д) оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;
е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її.
За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю.
Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, чверті для з'ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчально-пізнавальної діяльності,
Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці. Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.
Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного е тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.
Підсумковий контроль має на меті перевірку рівня засвоєння знань і вмінь учнів за триваліший період навчання: чверть, півріччя, рік або завершення курсу навчання (заключний контроль). Він спрямований на виявлення системи і структури знань учнів. Основна форма підсумкового контролю — заліки та іспити.
Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання.
Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких:
-Індивідуальний характер контролю успішності
-Систематичність контролю:
-Достатня кількість даних для оцінки:
-Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань:
-Єдність вимог до оцінювання знань
-Оптимізація контролю успішності
-Гласність контролю
-.Всебічність контролю
-Тематична спрямованість контролю
-Дотримання етичних норм.
-.М¢ясоїдП.А “Загальна психологія” – К.,2001
-Основи педагогіки та психології - К., 1999
-Вилонос В.К. Психология эмоциональных явлений – М.,1976
-Никифоров А. Эмоции в нашей жизни – М., 1981
-Фіцула М. Педагогіка.-К., 2000