Реферат на тему:
Марс
Ми зупинимось на сучасному стані наших знань про Марс, користуючись, Матеріалами нарад Робочої групи по вивченню цієї планети в СРСР, що відбулися в червні 1964 року в місті Києві та в квітні 1965 року в Кримській астрономічній обсерваторії.
За сприятливих атмосферних умов у період зближення Землі і Марса на його видимій поверхні можна побачити групу темних плям – марсіанські „моря”, розміщених переважно в південній півкулі планети. „ Моря” приблизно у два рази темніші, ніж загальний фон – марсіанські „пустелі”.
При візуальних спостереженнях Марс має вигляд рожевого диска. Вчені відмічали, що марсіанські моря мають зеленуватий відтінок, але дальші фотометричні спостереження показали, що ці кольорові відмінності невеликі і пояснюються головним чином впливом марсіанської атмосфери, а це в свою чергу приводить до вирівнювання відбивної здатності морів і материків Марса фіолетових променях. Через вплив марсіанської атмосфери ми не знаємо, який же насправді колір марсіанської поверхні.
Як правило, спостерігач добре бачить білі плями в полярних областях Марса, так звані полярні шапки. Полярні шапки спостерігаються не завжди, все залежить від того, в який час марсіанського року проводять спостереження. Полярні шапки великі і білі тільки в зимовий для даної півкулі Марса період. З наближенням марсіанського літа колір полярних шапок змінюється, вони зменшуються за розмірами, а інколи зникають зовсім.
Через те, що Марс має атмосферу, його вигляд істотно залежить від того в яких променях ведуться спостереження. Якщо в червоних променях на Марсі видно світлі материки, моря і полярні шапки, то в фіолетових – ці деталі поверхні зникають, і замість них бачимо світлі утворення хмарового походження.
Крім згаданих атмосферних утворень, розміщених над полярними ділянками, подібні хмари можна побачити на східному і західному краях диска Марса. Ці хмари являть собою скупчення тих же частинок, з яких складаються полярні хмари; з’являються вони на ранковому і вечірньому краях, як паморозь, що спостерігається на Землі при низьких температурах. На нічній півкулі Марса, де панують сильні морози, подібні хмари займають більший простір.
Трапляються періоди, коли в синіх променях крім полярних шапок на Марсі не видно жодної хмари (наприклад, 1956р. Під час великого протистояння). Причина цього полягає, у зміні температурного режиму марсіанської атмосфери, що в свою чергу, пов’язана з сезонними коливаннями температури на планеті.
Марсіанські „ канали”
Марсіанські „канали” не мають нічого спільного з штучними спорудженнями, звичайними для нас, мешканців Землі. Що ж до каналів як природних утворень, то слід мати на увазі таке. За допомогою найбільш потужних сучасних телескопів можна помітити на Марсі смужку 50-70 км завширшки.
За останній час було висунуто ряд гіпотез про походження марсіанських „ каналів”. В одному варіанті – це розломи і тріщини в марсіанській корі, в другому – піщані дюни.
Світлі і темні плями
Ми вже говорили про те, що видима поверхня Марса має насичене рожеве забарвлення, але колір самої поверхні планети визначити досить важко. Щодо цього існують дві точки зору. Перша з них припускає, що вплив розрідженої атмосфери Марса на колір планети дуже малий. В цьому випадку поверхню Марса за кольором можна порівняти з червоними пісковиками, що зустрічаються на Землі. Численні фотометричні та поляризаційні спостереження показують, що матеріал, який покриває поверхні Марса, повинен бути дуже здрібнений. В усякому разі більша частина поверхні повинна бути покрита дрібним порошком, який завдяки вітрам протягом довгого часу у величезній кількості „плаває” в розрідженій атмосфері, добре видні з Землі пилові хмари. Це підтверджує і закон відбивання світла від поверхні Марса, який свідчить про те, що вона досить рівною. Серед природних ландшафтів на Землі такі поверхні майже не зустрічаються.
Згідно з другою точкою зору видимий колір Марса визначається його атмосферою і, отже тверда поверхня не рожева, а скоріше біла. Вплив атмосфери, що веде до почервоніння планети, матиме місце тільки в тому випадку, коли марсіанські атмосфері надати в основному поглинаючих властивостей, принаймні, в фіолетових променях.
Відзначимо лише, що першої з них дотримується більшість дослідників Марса, бо вона побудована на більш природних припущеннях. Видимий колір Марса визначається в основному кольором його поверхні, і спробуємо вказати мінерал, наявність якого на Марсі найбільш імовірна. За спектральною відбивною здатністю поверхня Марса подібна до лимоніту. Цей мінерал в порошкоподібному вигляді може легко підніматись повітряними течіями, утворюючи жовтого кольору, які часто спостерігаються на Марсі. Така „іржа” могла утворитися в результаті тривалого окислення поверхневих порід Марса, що містять залізо. Можливо, саме тому атмосфера Марса повністю позбулася кисню.
За останній час вдалось провести порівняння лимоніту з поверхнею Марса. За відбивними властивостями в інфрачервоній ділянці спектра до 4 мк. Це зробив московський астроном В.І.Мороз.
Очевидно таке порівняння є найбільш обґрунтованим, бо в інфрачервоному світлі атмосфера Марса не впливатиме на загальний хід кривої розподілу енергії в спектрі, і на цей раз ми маємо підстави вважати, що спостерігаємо безпосередньо поверхню планети. Одержаний В.І Морозом результат – разючий збіг графіків для лимоніту і поверхні Марсу.
Щодо марсіанських морів, то оскільки їх колір порівняно з кольором марсіанських пустель дещо менш насичений, вкриваючи їх речовина також може бути зв’язана з лимонітом, але його процентний вміст як забарвлюючого пігменту в деякому відносно темному основному матеріалі повинен тут бути меншим. У зв’язку з спостережуваними коливаннями кольору і яскравості марсіанських морів за сезонним ритмом на планеті можна припускати, що ці райони поверхні марса вкриті острівцями бідної марсіанської рослинності. Численні фотометричні вимірювання окремих темних областей Марса, виконані в 1954 і 1956 рр. у Харкові, показали, що закон відбивання світла для морів дещо відмінний від закону для пустель.
Атмосферний тиск
Вже ранні визначення оптичної товщини марсіанської атмосфери показали, що вона за своєю загальною щільністю значно відрізняється від атмосфери Землі. Для атмосфери Землі середнє значення оптичної товщини в видимій ділянці спектра дорівнює 0,30.
Декілька астрономів – Н.М.Ситинська, В.В Шаронов, М.П. Барабашов та ін. В різний час дійшли висновку відносно значення оптичної товщини атмосфери Марса. Вона виявилась рівною в середньому 0,06 для 5000 Ǻ, що відповідає атмосферному тиску біля поверхні Марса (60 мм рт. ст.). До останнього часу ця цифра залишилась загальноприйнятою і в дискусії про можливість існування на Марсі живих організмів біла однією з основних величин, що характеризують такі непривабливі умови на нашому рожевому сусіді.
Отже, тиск біля поверхні Марса не перевищує 15 мм рт. ст.
Хімічний та аерозольний склад атмосфери
Дослідження хімічного складу атмосфери Марса показали, що кисень в ній становить, близько 0, 1 %, вуглекислий газ – 2,2 % загального об’єму. Інших газів, які можна було б виявити шляхом спостереження з поверхні Землі, в атмосфері Марса не знайдено.
При вивченні хімічного складу атмосфери планети ми завжди виходимо з припущення про первісний склад газової хмари, з якої потім утворилися планети. Хімічний склад цієї хмари повинен відповідати поширеності хімічних елементів у космічному просторі.
Через те, що швидкість звітрювання на Марсі дорівнює 5,1 км/сек, тобто приблизно вдвічі менша, ніж на Землі, можна твердити, що легкі гази, такі, як водень, гелій і деякі інші, утриматись в атмосфері Марса не здатні і повинні зникнути.
Насправді з кінетичної теорії газу випливає, що, коли вік Марса такий же, як і Землі (4,5 млрд. Років), то в його атмосфері могли утриматись тільки ті гази, для яких швидкість теплового руху не перевищує 1 км/сек. Температура атмосфери Марса становить близько - 70°С. При такій температурі всі гази, у яких молекулярна вага менша за 6, не могли утриматись в його атмосфері.
Атмосфера Марса повинна складатися переважно з важких, хімічно нейтральних газів, таких, як азот, аргон тощо.
Отже, тиск біля поверхні Марса не перевищує 15 мм рт. ст.
Хімічний та аерозольний склад атмосфери
Дослідження хімічного складу атмосфери Марса показали, що кисень в ній становить, імовірно, близько 0,1 %, вуглекислий газ—2,2% загального об'єму. Інших газів, які можна було б виявити шляхом спостережень з поверхні Землі, в атмосфері Марса не знайдено.
При вивченні хімічного складу атмосфери планети ми завжди виходимо з припущення про первісний склад газової хмари, з якої потім утворились планети. Хімічний склад цієї хмари повинен відповідати поширеності хімічних елементів у космічному просторі.
Через те що швидкість звітрювання на Марсі дорівнює 5,1 км/сек, тобто приблизно вдвічі менша, ніж на Землі, можна твердити, що легкі гази, такі, як водень, гелій і деякі інші, утриматись в атмосфері Марса не здатні і повинні зникнути.
Насправді з кінетичної теорії, газу випливає, що, коли вік Марса такий же, як і Землі (4,5 млрд. років), в його атмосфері могли утриматись тільки ті гази, для яких швидкість теплового руху не перевищує 1 км/сек. Температура атмосфери Марса становить близько — 70° С. При такій температурі всі гази, у яких молекулярна вага менша за 6, не могли утриматись в його атмосфері. Атмосфера Марса повинна складатися переважно з важких, хімічно нейтральних газів, таких, як азот, аргон тощо.
Знаючи хімічний склад і температуру атмосфери, можна підрахувати, як змінюється атмосферний тиск з висотою. Обчислення показують, що на кожний кілометр атмосферний тиск на Марсі зменшується швидше, ніж на Землі, майже вдвічі. Це означає, що на висоті близько 30 км від поверхні Землі атмосферний тиск такий же, як І біля поверхні Марса, а на більших висотах перевищує земний тиск. Те ж саме можна сказати і про зміни щільності марсіанської атмосфери з висотою. На висоті близько 40 км значення щільності атмосфери Марса і Землі зрівнюються. Можливо, що метеорні явища, або так звані падаючі зірки, в атмосфері Марса спостерігаються на висотах трохи більших, ніж в атмосфері Землі.