Київський державний лінгвістичний університет
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
СЛОВ’ЯНСЬКА МІФОЛОГІЯ
Масюков Павло
206 група(м)
Київ-1999
Витокислов'янської міфології
Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)
По мірі расселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської мифології і обособлення місцевих варіантів, довго що зберігали основні характеристики загальнославянскої мифологиї.
Власне слов'янські мифологічні тексти не збереглися: релігійно-мифологична цілісність язицтва була зруйнована в період христианізації слов’ян. Можлива лише реконструкція основних елементів слов'янської мифології на базі вторинних письмових, фольклорних і речовинних джерел. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі мифології — средньовікові хроники, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами (мифології польських і чеських племен), повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників (починаючи з Прокопія, 6 в.) і географічних описах средньовікових арабських і європейських авторів. Просторий матеріал по слов'янській мифології дадуть пізніші фольклорні і етнографічні зібрання, а також мовні дані (окремі мотиви, мифологічні персонажі і предмети). Всі ці дані відносяться в основному до епох, що слідували за праславянскої, і містять лише окремі фрагменти общеславянскої мифології. Хронологічні співпадають з праслав’янським періодом дані археології по ритуалам, святилищам (храми балтійських слав’ян в Арконе, Перине під Новгородом і ін.), окремі зображення (Збручский ідол ід. Р.).
Особливого роду джерело для реконструкції слов'янських мифів — порівняно-історичне зіставлення з іншими індоевропейськими мифологічними системами, в першу чергу з мифологіею балтійських племен, що відрізняються особливою архаїчністю. Це зіставлення дозволяє виявити індоевропейські витоки слов'янської мифологии і цілого ряду її персонажів з їхніми іменами і атрибутами, в тому числі основного мифа слов'янської мифології про двобій бога грози з його демонічним супротивником. Індоевропейські паралелі дозволяють відділити архайчні елементи від позніших іноваций, вплив іранськой, германської і інших євразійських мифологій, пізнє — христианства, помітно що змінили слов'янську мифологію.
Ранньослов'янські мифології
По функціям мифологічних персонажів, по характеру їхніх зв'язків з колективом, по ступеню втілення ,що індивідуалізувалося, по особливостям їхніх тимчасових характеристик і по ступеню їхньої актуальності для людини всередині слов'янської мифології можна виділити декілька рівнів.
Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їхнім зв'язком з офіційним культом (аж до ранньодержавних пантеонов). До вищого рівня слов'янської мифології відносилися два праславянских божества, чі імена вірогідно реконструюються як Perunъ (Перун) і Velesъ (Велес), а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вони зв'язані між собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, існуючий на небі, на вершині гор, переслідує свого зміеевидного ворога, проживаючого внизу, на землі. Причина распри — викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах — дружини громовержца. Що переслідується Велес ховається послідовно під деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під Час двобою з Велесом Перун розщіплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемога завершується дощем, що приносять плодороддя. Не виключене, що деякі з цих мотивів повторюються в зв'язку з іншими божествами, що виступають в інших, більш пізніх пантеонах і під іншими іменами (наприклад, Свантовит). Знання про повний склад праславянских богів вищого рівня надто обмежені, хоча є підстави вважати, що вони складали вже пантеон. Окрім названих богів в нього могли входити ті божества, чі імена відомі хоча б в двох різних слов'янських традиціях. Такі давньоруський Сварог (вогню — Сварожич, т. Е. Син Сварога), Zuarasiz у балтійських славян. Інший приклад — давньоруський Даждьбог іпівденнонославянский Дабог. Декілька сложніше діло з назвами типу давньоруських Ярила і Яровит у балтійських славян, так в основі цих імен — старі епитети відповідних божеств. Подібні епитообразні найменування, по-видимому, співвідносились також з богами праславянского пантеона (наприклад, Мати сиру земля і інші жіночі божества).
До більш низького рівня могли відноситис божества, зв'язані з господарськими циклами і сезонними обрядами, а також боги, що втілювали цілісність замкнутих невеликих колективів: Рід, Чур у східних славян і т. П. Можливо, що до цього рівня відносилася і більшість жіночих божеств, що виявляють близькі зв'язки з колективом, інколи менш уподібленних людині, ніж боги вищого рівня.
Елементи наступного рівня характеризуються найбільшої абстрагованістью функцій, що дозволяє інколи розглядати їх як персонификацію членів основних протиставлень; наприклад, Частка, Лихо, Щоправда, Кривда, Смерть, або відповідних спеціалізованих функцій, наприклад Суд.
З позначкою частки, удачі, щастя, певно, було зв'язане і загальнословянске Бог: можна порівняти багатий (бога, що є, частку) — убогий (не бога ,що є, частку), в українській мові — небог, небога — нещасний, жебрак. Слово "Бог" входило в імена різноанітних божеств — Даждьбог, Чернобог і інші. Слов'янські дані і свідоцтва інших найбільш архаїчних індоевропейських міфологій дозволяють бачити в цих найменуваннях відбивання давнього шару міфологичні представлення праславян. Багато з цих персонажів виступають в казкових розповідях в відповідності за часом битовання казки і навіть конкретними життєвими ситуаціями (наприклад, Горе-злосчастье).
З початком мифологізації історичної традиції зв'язуються герої мифологічного епосу. Вони відомі лише по даним окремих слов'янських традицій: такі генеалогічні герої, наприклад Кий, Щек, Хорив у східних славян. Тим не менше, і для праславянской мифології правдоподобна реконструкція рівня генеалогічних героїв. Більш давні витоки в персонажів, що виступають як супротивники цих героїв, наприклад, чудовищах змієобразної природи, пізніми варіантами яких можна вважати Солов'я-розбійника, Рарога-рарашека. Можливий праславянскій характер мифологичного сюжету про князя-оборотне, від народження наділеним знаком волшебної влади (сербский епос про Вуке Вогняний Змее і східнослов'янський епос про Всеславе).
Казкові персонажі — повидимому, учасники ритуалу в їхніх мифологізованному обличчі і проводири тих класів єств, що самі належать до нижчого рівня: такі баба-яга, кощій, диво-юдо, лісний цар, водяний цар, морський цар.
До нижчої мифології відносяться різні класи неіндивидуализованної (часто і не людинообразної) нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім мифологичним простором від вдома до лісу, багна і т. П.: домові, лешие, водяні, русалки, вила, пропасниці, мари, мори, кикимори, судачки у західних славян; з тваринних — ведмедь, вовк.
Людина в його мифологізованній іпостасі співвідноситься зі всіма попередніми рівнями слов'янської мифології, особливо в ритуалах: Полазник, Праславянское поняття душі, духу виділяє людину серед інших єств і має глибокі індоевропейські корені.
Роль древа світового в слов'янській мифології.
Універсальним образом, синтезуеться всі описані вище відношення, є — древо світове. В цій функції в слов'янських фольклорних текстах звичайно виступають Вирий, райске дерево, береза, явор, дуб, сосна, горобина, яблоня. До терти основним частинам світового дерева приурочені різні тваринні: до гілок і вершини — птаство (сокіл, соловей, птаство мифологиченого характеру, наприклад Диво), а також сонце і місяць; до стовбура — бджоли, до коренів — такі тваринні, як змеї і бобри. Все дерево в цілому може зіставлятися з людиною, особливо з жінкою: часто зображалося дерево або жінка між двома структура миру — три царства: небо земля і преісподня, четверичная горизонтальна структура (північ, захід, південь, схід), життя і смерть (зелене, квітуче дерево і сухе дерево в календарних обрядах).
Система протиставлень у слов'янській мифології
Мир описувався системою основних двоїчних протиставлень, визначальних просторові, тимчасові, соціальні характеристики. Дуалістични принцип протиставлення сприятливого — несприятливого для колективу реалізовувалися інколи в мифологічних персонажів, знайдених позитивними або негативними функціями, або в уособлених членах опозиції. Такі: щастя (частка) нещастя (недоля). Праславянське позначка позитивного члена цієї опозиції мала сенс "гарна частина (частка)". Ритуал гадання — вибору між часткою і недолею у балтійських славян зв'язаний з протиставленням Белбога і Чернобога — в слов'янському фольклорі дуже часто зустрічається персонификація доброї частки і злой частки, лиха, горя, злосчасття, зустрічі і не зустрічі.
Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття — була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській мифології — жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.