За своїми поглядами він усе життя був ліберальним демократом, який найвище ставив свободу творчої особистості та універсальні цінності громадянського суспільства (використовуючи сучасну термінологію). Відстоюючи свої ідеали, геніальний мислитель був абсолютно безстрашним. Він бачив невимовні жахи громадянської війни, і свавілля новоявлених творців «Нового Світу» оцінив із належною жорсткістю (як і В.Г.Короленко, до речі, його далекий родич). У статті під промовистою назвою «Досить крові та страждань» (9 вересня 1919 року) Вернадський гнівно писав: «Жахом віє від нещодавно пережитого минулого. Люди, які шляхом повстання захопили владу, проводили новий лад, ідеальний лад, як вони казали, вироблений кращими мудрецями людства. Ми пройшли хресний шлях цього ладу. Ґрунтуючись на нерівності людей, він відновив нам найгірше минуле. У ХХ столітті ми пережили і стан неповноправних громадян старих часів, і жахи відродженої інквізиції». До цих слів додати нема чого. Тільки ось кров стигне в жилах: як би майбутній великий вчений нового століття не повторив би у точності характеристику, дану Володимиром Івановичем, тільки додавши до порядкового номеру сторіччя римську одиницю...
У можливості вільної особистості великий мислитель вірив до кінця. У 1924 році, незважаючи на беззаперечне панування більшовиків, Вернадський у записці, офіційно направленій (!) до АН СРСР, писав: «Примат особистості та її вільного рішення, що ні з чим не рахується, уявляється мені необхідним в умовах життя, де цінність окремої людської особи не усвідомлюється достатньою мірою. Я бачу в цьому піднесенні окремої особи та в побудові діяльності тільки згідно з її свідомістю основну умову відродження нашої Батьківщини». Це – слова бездоганного гуманіста, наймудрішої людини, яка вірила, що «розум є сила життя», і що хоча «нерозривний та кровний зв’язок усього людства з іншим живим світом забувається, а людина намагається розглядати себе окремо від живого світу буття цивілізованого людства – але всі такі спроби є штучними і неминуче розсипаються, якщо ми підходимо до вивчення людини у загальному зв’язку її зі всією природою». То ж, можливо, почуємо нарешті Вернадського і почнемо жити за законами розуму та гуманної свідомості?
Використана література
Газета „День” – 2002. - №26.
Історія України. Субтельний. – К., 1995.
Прохоровський Д.І. Вернадський і Україна. – Харків, 1997.