Молоді люди, які претендують на вступ на природничі факультети, повинні володіти в першу чергу високо розвинутим логічним і абстрактним мисленням, швидко і активно зосереджуватися на данному об’єкті, повністю відмежуючись від всього іншого. Останнє можливо лише при наявності високого ступеня концентрації уваги. Якості розуму, необхідні для оволодіння природничими професіями, повинні бути добре сформовані вже до часу вступу у ВУЗ. Студенти природничих спеціальностей відрізняються підвищенною серйозністю та незалежністю суджень.
Ведучі компоненти в структурі розумових здібностей майбутніх інженерів – високий рівень розвитку просторових уявлень та швидкість кмітливості.
На мій погляд економічні спеціальності стають на перехресті двох існуючих типів вищих навчальних закладів, а саме гуманітаних та технічних. Тобто студенти економічних вузів повинні мати як риси вербального типу інтелекту, так невербального або дійово-практичного.
Необхідною умовою навчання студента будь-якого закладу є засвоєння для нього особливостей навчання, які ліквідують відчуття внутрішнього дискомфорту. Протягом початкових курсів створюється студентський колектив, формуються навички та вміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється нахили до вибраної професії, випрацьовується оптимальний режим праці, відпочинку та побуту, встановлюється система праці по самовдосконаленню та самовихованню професійно значних якостей особистості
Виходячи із всього вище наведеного маємо таку характеристику студенства:
Пізня юність ( 18 – 25 років )
· Зрілість в розумовому і моральному відношенні
· Впевненість, стійкий світогляд
· Почуття нового
· Рішучисть
· Здатність до захоплення
· Оптимізм
· Самостійність
· Прямолінійність
· Критичність і самокритичність. Самооцінка протирічна, що викликає внутрішню невпевненість, яка супроводжується різкістю та розв’язністю.
· Скептичне, критичне, іронічне відношення до викладачів і режиму учбового закладу.
· Зберігаються максималізм і критичність, негативне відношення до думки старших
· Несприйняття ханжества, грубості, намагання впливати окриком
· Вершина інтелектуальних і пізнавальних можливостей
· Приняття відповідальних рішень: вибір і оволодіння професією, вибір стилю і свого місця у житті
· Вибір супутника життя, створення своєї власної сім’ї, активність у сексуальній сфері
В цілому розвиток особистості студента як майбутнього спеціаліста з вищою освітою відбувається в ряді напрямків:
·закріплюється ідейна переконаність, професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;
·удосконалюються психічні процеси, стани, досвід;
·підвищується почуття обов’язку, відповідальнітсть за успіх в професійній діяльності, більш чітко виступає індивідуальність студента;
·зростають критерій особистості в галузі своєї майбутньої професії;
·на основі інтенсивного передавання соціального та професійного досвіду та формування необхідних якостей зростають загальна зрілість та стійкість особистості студента;
·зростає питома вага самовиховання студента в формуванні якостей, досіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;
·закріплюються професійна смостійність та готовність до майбутньої практичної діяльності.
1.2. Особливості навчання у вищій школі.
Пiд час викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмету. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :
- свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);
- пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);
- суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;
- практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);
- легкiсть засвоення даного предмету, до якого учень вiдчувае себе бiльш здiбним;
- добре викладання даного предмету.
З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв'язок з професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi.
В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.
Таблиця 1.1.
| Форми навчання | Форми контролю | ||
| Направлені переважно на теоритичну підготовку | Направлені переважно на практичну підготовку | Традиційні | Іноваційні |
| ·Лекція·Семінар·Лабораторна робота·Екскурсія ·Самостійна робота аудиторна ·Самостійна робота внеаудиторна·Конференція·Консультація | ·Практичне заняття·курсове проектування·всі види практики·ділова гра | ·контрольна робота·індивідуальна співбесіда·колоквіум·залік·іспити·захист курсового проекту·державні іспити·захист дипломного проекту | ·тестування ·рейтинг·комплексний іспит по спеціальності |
Протягом всієї історії вищої школи з момента її заснування і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція.
Вузівська лекція – головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячею точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” – читання.
Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв.
Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв’язку.
В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення.Семінар предназначен для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.
Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.
Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.
Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.
Самостійна робота – це робота студентів яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.
Незалежно від спеціалізації і характера роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профелю, досвід творчої і досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.
Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином – методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує задачи всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації. Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.