Смекни!
smekni.com

Радикальні форми вільнодумства (стр. 2 из 2)

Певне місце у боротьбі проти релігії належить В. Бєлінському. Він став одним з непримиренних бо­рців за революційне майбутнє Росії, ворогом само­державства. Особливе місце у творчості В. Бєлінсь­кого належить критиці православ'я, яке, за його ви­словом, було "опорою батога і неуцтва".

В своєму листі до М. Гоголя В. Бєлінський виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи М. Го­голя, який вважав релігію корисною для народу, В. Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.

М. Чернишевський у своїх працях "Марновірство і правила логіки", "Боротьба пап з імператорами" та інших розглядав релігію як ідеологічну опору панів­ного класу. Він дійшов висновку, що тільки народна революція може відкрити масам шлях до освіти, до поширення природничо-наукових знань і звільнення людини від релігійних вірувань.

Багато уваги приділяв М. Чернишевський питан­ням походження релігії. На його думку, релігія бере свій початок від неуцтва людей; він підкреслював значення "економічного буття" в появі й еволюції ре­лігійних вірувань.

У творах М. Добролюбова поряд з критикою реа­кційної ролі релігії значне місце посідають пропа­гування свободи совісті та вимога відокремлення цер­кви від держави.

Ідеї вільнодумства в цей період в Україні предста­влені в творчості Т. Шевченка (1814—1861 рр.), І. Франка (1856-1916 рр.), Л. Українки (1871-1913 рр.), М. Драгоманова (1841—1895 рр.). Характерними для їх окремих творів були м'які форми вільнодумства, що проявилися в антирелігійному скептицизмі і ін­диферентизмі, критиці окремих релігійних догм, повчань релігійної моралі, викриття "самодержавної" сутності православної церкви та ін.

Як бачимо, новітній етап розвитку вільнодумства XVIII—XIX ст. в особі французьких атеїстів і ро­сійських революційних демократів почав набувати найрадикальнішої атеїстичної форми. Через концеп­туальну абсолютизацію соціально-класових аспектів розвитку суспільства це призвело до войовничого ате­їзму з його тезою про заборону релігії. Найбільш по­слідовно такий підхід набув розвитку в марксизмі-ле-нінізмі, у більшовицькій практиці побудови атеїс­тичного суспільства.

Розробляючи вчення визвольної боротьби проле­таріату, К. Маркс (1818—1883 рр.) і Ф. Енгельс охо­пили багато різноманітних теоретичних проблем, в тому числі й релігійних. Релігія, згідно з марксизмом, є нічим іншим, як відображенням суспільного життя, яке породжують умови матеріального буття суспільст­ва. Поряд з розкриттям матеріальної основи, на грун­ті якої виникає та існує релігія, була підкреслена й соціальна роль релігії. Марксизм постулював, що ре­лігія, будучи втечею людини з світу дійсного у світ вигадок (ілюзій), заважає практичному перетворенню природи і суспільства, є своєрідною перепоною на шляху суспільного прогресу. Тим самим вона слугує панівним класам, а саме: сприяє існуючому порядку речей. К. Маркс і Ф. Енгельс були переконані, що такий підхід надає можливість науково вирішувати проблему релігії за рахунок практичної революційної дії, що долає релігію шляхом зміни відносин класо­вого суспільства і натомість веде до згасання її ролі у духовному житті.

Практичну реалізацію положень пролетарського атеїзму намагався здійснити В. Ленін (1870—1924 рр.). На його думку, завданням атеїстичної пропаганди на­самперед є підпорядкування класовій боротьбі експ­луатованих проти експлуататорів. Лише в процесі ре­волюційної боротьби, практичної діяльності поне­волених соціальних прошарків у їхньому суспільному житті, за В. Леніним, здатні руйнуватися релігійні пе­реконання, усуватися соціальні корені релігії. Необ­хідною умовою практичної діяльності створеної ним партії щодо релігії і церкви була пропаганда наукових знань серед народу. В. Ленін вимагав дати найшир-шим масам трудящих наукове, матеріалістичне пояс­нення причин виникнення, існування і збереження релігії. На практиці це вилилося у численні арешти й розстріли духовенства, активних віруючих, а також у створення системи ідейно-виховної роботи, яка сило­міць нав'язувала всім атеїстичний світогляд. Діяль­ність численних груп "Союзу войовничих безбожни­ків", ігнорування свободи совісті, яка лише декларувалася, втручання партії і держави у внутрішні справи церкви дискредитували пролетарський атеїзм і ще раз засвідчили, що демократичне вирішення проб­леми співіснування релігійних і вільнодумних ідей можливе лише за умов їх правового регулювання в справді громадянському суспільстві.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990.

Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Анаксимен // Там само,

Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2.

Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. — М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1. Вольтер. Философские произведения. — М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. — М., 1974. — Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. — М., 1985. -1.1.

258

Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. — М., 1989. — Т. 1.

Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произ­ведения. — М., 1964.

Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Со­чинения. — М., 1953. — Т. 5.

Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. І.

Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. — М., 1991. — Т. 2.

Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 83—84.

Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. — Т. 20.

Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Со­чинения. — Т. 22.

Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Історія і теорія релігій та вільнодумства. — К., 1996.

Коллинз А. Философское исследование человеческой свобо­ди // Английские материалисти XVIII в. — М., 1967. — Т. 2.

Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. — М., 1970. — Т. 2.

Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.

Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. — М., 1983.

Ленин В. Об отношениях рабочей партии к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15.

Лукиан. Избранное. — М., 1952.

Лукреций Кар. О природе вещей. — М.; Л., 1945.

Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочи­нения. — М., 1970. — Т. 1.

Мелье Ж. Завещание. — М., 1954. " Монтень М. Опити. — М., Л.; 1960.

Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. — М., 1990.

Рассел Б. Почему я не христианин. — М., 1987.

Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. — М., 1986.

Спиноза Б. Богословско-политический трактат. — М., 1968.

Стоун Й. Происховдение. — М., 1985.

Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1980.

Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. — М.,

1989. - Ч. 1.

Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произ­ведения. — М., 1955. — Т. 2.

Флоренский П. Столп й утверждение истини. — М., 1990.

Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. — М.,

1990.

Черньаиевский Н. Суеверия й правила логики // Сочи­нения. - М., 1986. -Т. 1.

Штраус Д. Жизнь Иисуса. — М., 1992.