Виконавши вказану перевірку, чекотримач відділяє чек від чекової книжки, проставляє на обороті і корінці штамп (календарний), підписує чек і робить відмітку у відповідності про дані паспорта чекотримача. Після цього чекотримач здає в банк чек разом з трьома екземплярами реєстрів.
Коли чеки не оплачуються у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку, то вони викреслюються з реєстру і повертаються чекотримачу.
У випадку непоступлення коштів, банк чекотримача через 10 днів після інкасації чека електронною поштою робить запит в банк-емітент про причини неоплати чека. Відповідь повинна бути дана не пізніше наступного дня.
У випадку, коли відповідь не прийде, то банк чекотримача має повідомити про це своєму клієнту і після закінчення 20 днів з дати інкасації чеку списує його суму на позабалансовий рахунок, як суму, нереальну для отримання платежу, а сам чек підлягає поверненню в банк-емітент, де його погашають.
У випадках, коли при повному використанні чеків ліміт книжки не буде вичерпаний, чекодавцю може бути видана нова чекова книжка, на суму невикористаного кредиту. Для цього клієнтом пред'являється банку книжка з корінцями використаних чеків, разом з заявою на отримання нової книжки.
Чекодавець повинен періодично перевіряти правильність використання чеків уповноваженими ним особами. Про таку перевірку повинна бути зроблена відмітка з підписом головного бухгалтера, чи його заступника на звороті корінця останнього виданого чека. Чекодавець має звіряти суми в корінцях чеків з отриманими від банку виписками з особистого рахунку чекової книжки.
У випадку втрати чекової книжки в банк-емітент подається заява з вказанням номерів невикористаних чеків.
Банк-емітент може відмовитися від оплати чека в трьох випадках:
1. Чек заповнений неправильно;
2. Реєстр заповнений неправильно;
3. Сума зазначена в чеку перевищує ліміт коштів на розрахунковому рахунку.
Відповідальність за неправильне використання чеків і пов'язані з цим збитки несе чекодавець.
У випадку порушення клієнтом правил розрахунків чеками банк може заборонити йому користуватися цією формою розрахунків, коли це не передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.
Розрахунки при здійсненні взаємозаліку заборгованості (кліринг).
До таких розрахунків відносять взаєморозрахунки платників, по котрих взаємозобов'язання боржників та кредиторів один до одного погашаються у рівних сумах і тільки по різниці здійснюється платіж на загальних підставах.
Такі розрахунки можуть здійснюватися між двома і більше платниками усіх форм власності.
Підприємства, які мають постійні зв'язки по поставках товару можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.
У договорі передбачається періодичність звірки взаємозаборгованості із складанням відповідного акту, строків та форм оплати.
Після складання акту звірки взаємної заборгованості, той, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань виписує розрахунковий документ чи оформляє вексель.
Дебітор має право повністю, чи частково відмовитися від оплати платіжної вимоги. Це він може зробити протягом трьох днів з дня отримання повідомлення.
Відповідальність за причини відмови несе дебітор.
Розрахунки акредитивами
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент по дорученню свого клієнта (заявника) зобов'язаний:
1. Виконати платіж третій особі (бенефіціарові) за відвантажені товари, надані послуги;
2. Надати повноваження іншому банку (виконуючому) здійснити цей платіж.
Виконуючий банк – банк бенефіціара, чи інший банк, котрий по дорученню банка-емітента виконує акредитив.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків зазначаються в договорі між беніфіціаром та заявником.
Банк може відкривати такі види акредитиву як покритий та непокритий. Ще акредитиви бувають відзивні і безвідзивні. На кожному акредитиві повинно бути вказано, який він; коли позначки немає, то акредитив є безвідзивним.
При відзивному акредитиві всі розпорядження про зміну умов заявник може видати бенефіціару тільки через банк-емітент; той повідомляє виконуючий банк, аж після цього повідомляється бенефіціару.
Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром. Умови акредитиву мають задовольняти обидві сторони. Акредитив має бути так складений, щоб банки могли його проконтролювати документально.
Для відкриття акредитиву платник подає заяву у 4-х екземплярах (один – повертається як розписка банку про відкриття акредитиву, два – залишається в банку, один – інформується виконуючий банк про умови акредитива). Про відкриття акредитиву бенефіціара повідомляє виконуючий банк.
Після відвантаження продукції бенефіціар надає передбачені умовами акредитиву документи виконуючому банкові в 4-х екземплярах. Виконуючий банк детально перевіряє ці документи і у випадку порушення хоча б однієї з умов акредитиву, виплата по акредитиву не здійснюється, про що повідомляється бенефіціара. До банку-емітента направляється повідомлення про отримання згоди на виконання акредитиву.
У випадку отримання негативної відповіді чи її непоступлення, банк-виконавець повертає бенефіціару реєстр документів з надписом на першому екземплярі про причини їх повернення за підписом головного бухгалтера та виконавця, завіреного відбитком печатки банку.
У випадку виконання акредитиву банк-емітент компенсує виконуючому банку затрати пов'язані з даним розрахунком.
Банки повинні слідкувати за терміном дії акредитивів. Строк дії акредитиву відкритого в банку – 15 днів з дня його відкриття. Керівник банку–емітента має право продовжити термін дії акредитиву на 10 днів, коли це викликано зміною умов постачання.
1.4. Порядок безспірного стягнення грошових коштів з рахунків
Після прийняття Інструкції №7, у пункти, котрі стосуються безспірного стягнення, було внесено чимало поправок. Кінцевий варіант врегулювання цієї проблеми вдалося визначити після прийняття змін до Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 28.01.98 р. №26.
За цією Постановою при безспірному стягненні коштів з рахунку має зазначатися відповідна стаття закону, за котрою здійснюється дана операція.
Згідно із ст. 38 Цивільного кодексу України, без згоди юридичних осіб – суб'єктів господарської діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках в банку не допускається, за винятком випадків, встановлених законами України, та рішеннями суду, арбітражного суду та виконавчими написами нотаріусів.
Залежно від конкретного випадку безспірного списання коштів, у рядку "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач має зазначити назву і статтю закону, якою передбачені стягнення; у разі необхідності – вид платежу і період часу за який здійснюється стягнення; акт ненормативного характеру, на підставі якого здійснюється стягнення (постанова, рішення, наказ). Коли із Закону випливає необхідність послання на інші документи (договір, митну декларацію, вексель, тощо), то у платіжній вимозі мають вказуватися реквізити відповідного документа.
Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками негайно після отримання ухвали суду чи постанови прокурора, слідчого про накладення арешту на рахунок. У випадку, коли ця постанова поступила після закінчення операційного дня в банку, то вона підлягає виконанню на початку наступного операційного дня.
Слід сказати, що дану Постанову НБУ готував орієнтуючись на Закон України "Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках" від 18 листопада 1997 року, прийнятий і підписаний Президентом України.
Цей закон прийнятий з метою обмеження застосування органами державної влади права безспірного списання коштів з рахунків юридичних і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності в банках, а також у зв'язку із внесенням змін до статті 24 Закону України "Про підприємства в Україні".
Дана стаття Закону України "Про підприємства" визначає право підприємства самостійно встановлювати черговість платежів, крім випадків, встановлених Законами України.
Прийнятий закон скасовує право більшості уповноважених органів державної влади на позасудове списання коштів з банківських рахунків. Внесено зміни до 13 законів. Позбавилися права безспірного стягнення коштів інспекції по цінах, НБУ, Антимонопольний комітет, підприємства житлово-комунального господарства, підприємства транспорту, Державний комітет захисту прав споживачів, Державна комісія по цінних паперах і фондового ринку, Державний комітет по матеріальних резервах. Тепер стягнення за порушення будуть проводитися тільки на підставі рішень суду за позовами цих органів.
В статті 381 Цивільного Кодексу зазначається, що виняткове право стягнення коштів мають:
· податкова адміністрація;
· митна служба;
· учасники торгового мореплавства.
Найбільші повноваження по безспірному списанню має ДПА. Відповідно до Закону України "Про Державну Податкову службу в Україні" ДПА має право стягувати з підприємств до держбюджету і державних цільових фондів донараховані за результатами перевірки суми податків, інших платежів, суми недоїмок, суми штрафів та інших санкцій (п. 8 статті 11).
Статтею 55 вищезазначеного кодексу передбачено, що у разі, якщо судновласник не може організувати репатріації членів екіпажу і витрати, пов’язані з нею, ці обов’язки виконують органи уповноважені КМУ, з наступним стягненням ними із судновласника понесених витрат.