Цивільно-правова відповідальність настає у разі, коли відповідні неправомірні діяння завдають матеріальної або моральної шкоди особі, але не мають ознак діянь, що переслідуються у кримінальному порядку (ст. 440, 4401 Цивільного кодексу України).
Необхідно підкреслити і наявність певних не вирішених на сьогодні проблем стосовно визначення “комп’ютерні злочини”, їх класифікації у чинному законодавстві.
Аналіз складів злочинів, що визначаються зазначеними статтями КК України, а також порівняння їх з відповідними рекомендаціями Ради Європи*, метою яких є гармонізація європейського законодавства у сфері протидії “комп’ютерним” злочинам, дає змогу дійти до висновку стосовно неповного врахування останніх.
Так, у чинному КК України чітко не виписано такі правопорушення:
а) виробництво, продаж, постачання, імпорт, розповсюдження або оприлюднення у будь-який інший спосіб:
пристроїв, включаючи комп’ютерні програми, що розроблені або адаптовані (повністю, переважно або частково) з метою здійснення неправомірного доступу до комп’ютерних систем, неправомірного перехоплення та модифікації даних або втручання в роботу комп’ютерних систем;
комп’ютерних паролів, кодів доступу або аналогічних даних, які надають можливість неправомірного доступу до всієї комп’ютерної системи або будь-якої її частини з наміром використання їх для скоєння правопорушень;
б) володіння зазначеними у п. “а” атрибутами з наміром використання їх у подальшому для неправомірного доступу до комп’ютерних систем або неправомірного перехоплення даних.
З огляду на перелічене вище, необхідно зауважити, що класифікація зазначених правопорушень згідно зі ст. 359 КК України – Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації – утруднена, тому що комп’ютерні програми не є технічними засобами.
Інше проблемне питання випливає з формулювання складу злочину, передбаченого ст. 361 КК України – Незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж. Наведене формулювання передбачає відповідальність за розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в електронно-обчислювальні машини, системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації. Тобто, фактично комп’ютерний вірус виступає знаряддям злочину. На нашу думку, формулювання не охоплює дуже важливої складової протиправної діяльності у сфері використання електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), систем та комп’ютерних мереж, а саме – створення комп’ютерних вірусів, призначених для незаконного проникнення в ЕОМ, їх системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації, у разі, коли творцю заздалегідь відомо їх призначення. Вважаємо, що існуюча ситуація з постійним підвищенням ролі комп’ютерної техніки у суспільному житті робить комп’ютерні віруси за характером їх дії подібними до певних видів зброї, незаконне виготовлення якої переслідується чинним законодавством (наприклад, ст. 263 КК України передбачено відповідальність за виготовлення вогнепальної чи холодної зброї, яке визначено знаряддям злочину рядом інших статей КК).
З урахуванням викладеного можна запропонувати внести такі зміни до ч. 1 ст. 361 КК України**: “1. Незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також створення комп’ютерного вірусу та його розповсюдження шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи носіїв такої інформації”.
Потребує удосконалення чинне кримінально-процесуальне законодавство України. Комітетом Міністрів Ради Європи було прийнято Рекомендацію країнам-членам щодо вирішення проблем, пов’язаних з кримінально-процесуальними діями у сфері інформаційних технологій*** (далі – Рекомендація), положення якої практично не враховано Кримінально-процесуальним кодексом України. Про нагальну потребу врахування зазначених положень свідчить, що Рекомендація вимагає законодавчого закріплення обов’язку операторів телекомунікаційних мереж загального користування, які надають їх користувачам відповідні послуги доступу, впроваджувати необхідні технічні засоби для надання правоохоронним органам можливості перехоплювати інформацію з цих мереж з метою припинення, попередження та розслідування “комп’ютерних” злочинів. Оператори згідно з Рекомендацією зобов’язані також надавати правоохоронним органам за відповідними запитами інформацію, що уможливлює ідентифікацію користувачів даних мереж.
Залишаються невирішеними питання щодо встановлення адміністративної відповідальності за деякі види “комп’ютерних” правопорушень, що зумовлено, насамперед, появою нових технологій реалізації протиправних дій, відповідальність за які вже передбачено КУпАП. Так, зокрема, ст. 181 – Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях – не передбачає відповідальності за організацію та проведення азартних ігор через глобальну комп’ютерну мережу Інтернет, хоча останнім часом саме такий спосіб створення різноманітних тоталізаторів, лотерей виявився дуже розповсюдженим.
З іншого боку, до Кодексу України про адміністративні правопорушення доцільно внести зміни, що стосуються притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які скоїли правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, що не спричинили настання суспільно небезпечних наслідків, а також тих осіб (суб’єктів підприємницької діяльності у сфері технічного та криптографічного захисту інформації), які порушують встановлені правила зазначеної діяльності.
Безумовно, важко охопити весь спектр проблем, пов’язаних із встановленням відповідальності за правопорушення, що можуть бути віднесені до “комп’ютерних”. На нашу думку, введення в юридичну практику інституту “комп’ютерних” правопорушень дає підстави для ведення широкої наукової дискусії стосовно вивчення зазначеного феномена та визначення організаційних засад протидії.