На відміну від невротичних розладів під психопатіями, як природженими, так і набутими, слід розуміти постійний для особи патохарактерологічний стан, який має свою динаміку. Коли ж говорять про невротичний розвиток, то мають на увазі формування характерологічних змін особистості в період рорзладу або після нього, які можуть поступово переходити в ту або іншу форму психопатії. На відміну від психопатій при невротичних розладах страждає лише частина особистості; зберігається критичне ставлення до хвороби, відсутнє при психопатіях; при невротичних розладах визначальне значення набувають соціальні чинники.
Якщо у минулому вельми поширеною була точка зору, що “постачальниками” невротичних розладів, як правило, є психопати, а основні форми невротичних розладів є декомпенсаціями відповідних їм типів психопатій або акцентуації (дисоціативні розлади - істероїдна психопатія, неврастенія - астенічна психопатія, обсесивно-компульсивний розлад – психопатія психастенічного характеру), то в даний час в психіатрії переважає думка, що невротичні розлади можуть виникати у осіб, які не страждають акцентуаціями, а також без певних проявів психопатії. Якщо йти по шляху зближення психогенних декомпенсацій психопатій з невротичними розладами у вузькому значенні, то, природньо, у разі психопатій невротичний розлад виступає як рецидивуюче захворювання, оскільки психогенні зриви можуть виникати в звичайних життєвих умовах, стаючи як би переважаючим типом реагування. У людини ж без психопатичних особливостей невротичний розлад може бути і єдиним епізодом в житті, виникаючим, проте, під впливом дійсної патогенної психотравмуючої ситуації.
Можна вважати, якщо при вираженому психофізичному стресі невротичний стрес можливий у будь-якої людини, то його характер і форма залежать не стільки від патогенного чинника, скільки від індивідуальної схильності і особливостей даного соціального середовища [3]
Невротичний зрив може бути у будь-якої людини, проте у деяких людей є схильність до виникнення невротичних розладів. Це частіше всього люди, що страждають психопатіями або акцентуаціями. [2]
Важливим є також питання про роль в невротичному генезисі, крайніх варіантів норми - акцентуації характеру. Як і у разі психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може стати сприятливим грунтом для виникнення невротичних розладів. За даними А. Е. Лічко, певним типам акцентуації характеру властиві певні форми невротичних розладів. Астено-невротичні і лабільні типи акцентуації призводять у відповідних умовах до виникнення неврастенії, сенситивний, психоастенічний і рідше астеноневротичний являються сприятливим грунтом для розвитку обсессивно-компульсивного чи тривожно-фобічного розладу. Дисоціативний розлад виникаєна фоні істероїдної акцентуації або рідше при деяких змішаних з істероїдною типах - лабільно-істероїдному, істероїдно-епілептоїдному, рідше шизоїдно-эпілептоідному. Від типу акцентуації залежать не тільки особливості клінічної картини невротичного розладу, але і вибірковачутливість до певного роду психогенних чинників, оскільки очевидно, що невротична декомпенсація може бути полегшеною психотравматизацією, пред'являючої надмірні вимоги до “точки найменшого опору” даного типу акцентуації.
Проте, навряд чи можна погодитися з точкою зору, що невротичні розлади завжди або як правило виникають за наявності патологічних або акцентуйованих рис характеру. У разі надання переваги їхгенетичній обумовленості, чітко прослідковується тенденція до біологізації природи невротичних розладів.
Проте клінічний досвід переконливо свідчить про величезне значення життєвих впливів на формування передневротичної і невротичної особи з появою в певних умовах акцентуйованих або навіть патологічних рис в характері індивіда.
Порівняльна характеристика акцетуйованих рис особистості за А.Е. Лічко та К. Леонгардом (див. таб)
| По А.Е Лічко | По К. Леонгард |
| Гіпертимний тип (Г) | Гіпертимный тип (Г) |
| Циклоїдний тип (Ц) | Циклоїдний тип (Ц) |
| Лабільний тип (Л) | Лабільний тип (Л) |
| Астено-невротичний тип (А) | Астено-невротичний тип (А) |
| Сензитивний тип (С) | Сензитивный тип (С) |
| Психастенічний тип (П) | Тривожно-педантичний тип (Т) |
| Шизоїдний тип (Ш) | Інтровертований тип (И) |
| Эпілептоидний тип (О) | Збудливий тип (В) |
| Істероїдний тип (И) | Демонстративний тип (Д) |
| Нестійкий тип (Н) | Нестійкий тип (Н) |
* Класифікація акцентуацій характеру по А.Е. Лічко передбачена спеціально для підліткового віку.
При психогенних захворюваннях не виникають нові риси характеру, але проявляється поведінка, яка була властива цій людині в більш ранньому віці, і втрачаються деякі риси, які були властиві їй до хвороби. При цьому свідомість реагує у вигляді своєрідної захисної перебудови, переробляє переживання і нейтралізує їх негативний вплив.
Невротичні розлади є наслідкомневдач, фрустрацій і міжособистісних сутичок і в той же час служить їх причиною, так що виходить замкнуте коло: конфлікти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти.
При невротичних розладах відбуваються порушення в психічній сфері людей, які мають певну схильність, а травматизуючі зовнішні чинники провокують виникнення психічного захворювання.
Крім спадкового чинника, істотний вплив на стан психіки маєнавколишнє середовище. Зовнішні чинники, у тому числі і ті, які безпосередньо не впливають на розвиток патологічних процесів, можуть формувати схильність до хвороби, сприяти її виникненню під впливом провокуючої дії, якою може бути і гостра хронічна травма, і хронічних стрес. Ситуація постійного або часто повторюваної эмоційної і розумової напруги, психологічного стресу провокує різні відхилення в психічній діяльності і фізіологічних функціях організму, які умовно можна розділити на 2 групи - субклінічні і клінічні. Субклінічні - це психічні порушення, з якими людина звичайно справляється сама, без допомоги психіатра, психотерапевта чи клінічного психолога. Клінічні – цебільш виражені розлади, де вже потрібна допомога вище зазначених спеціалістів.
При субклінічному реагуванні на психологічну травму відбувається своєрідна захисна психологічна перебудова, яка називається психологічним захистом.
Психологічний захист має на увазі зміну в системі психічних цінностей, спрямовану на нейтралізацію і усунення негативної дії психологічної травми, запобігання розвитку хворобливих відхилень в психічній і фізіологічній діяльності організму. І цим людина як би сама себе лікує.
Варіанти психологічного захисту можуть бутиє різнимзалежно від виду психологічної травми і характеру самої людини. Але здатність до психологічного захисту у різних людей різна. Одні володіють психічною опірністю і здатні переробити в своїй свідомості ступінь важливості негативної дії, створити нові установки. Вони можуть подолати психологічні травми незвичної сили і у них не виникають важкі розлади настрою, або ж такі з'являються лише на короткий час. Таких людей називають психологічно добре захищеними (або конкордантно-нормальними).
А інші пасують навіть перед незначною перешкодою на їх шляху, щонайменша неприємність викликає у них зміну настрою і відчуття неповноцінності, вони погано пристосовуються до швидких змін життя, а при значній психологічній травмі їх механізми захисту і компенсації виявляються слабкими, відбувається дезинтеграція психічної діяльності і може відбутись невротизація. У таких людей можливості субклінічного реагування обмежені, і їх називають психологічно погано захищеними (або дискордантно-нормальними).
При затяжному перебігу невротичних розладів вельми помітна динаміка механізмів психічної адаптації. Спочатку нестійкі захисні психологічні механізми зміняються все більш стійкими, набуваючими ригідного характеру, патологічними захисними механізмами, тісно пов'язаними з переважно пасивною позицією хворих, їх особистісними особливостями і симптоматикою.
При невротичній реакції в картині особистісних порушень на першому місці виявляються розлади, пов'язані переважно з особливостями темпераменту. До таких первинних особистісних особливостей можуть бути віднесені підвищена афективність хворого дисоціативнимим розладами, тривожність і ригідність обсессивного хворого, підвищена виснажуваність хворого на неврастенію. Проте самі по собі ці особливості можуть бути причиною лише короткочасної невротичної реакції, що розвинулася у важкій, психотравмуючій ситуації. В даному випадку можна говорити не стільки про психогенну, скільки про емоційногеннуситуацію.
Друга стадія невротичного розвитку - стадія власне невротичного розладу, в основі якого лежить порушення значущих частин особистості. Невпевненість в собі, пошуки визнання як риси невротичної особистості, фіксоване і стійке ставленнядо себе.
На третій стадії невротичного розвитку - при затяжній течії невротичного розладу - відзначається посиленням цих рис до ступеня характерологічних акцентуації і психопатичних особливостей, які багато в чому визначають поведінку людини і її дезадаптацію.
Важливою особливістю невротичних розладів є те, що людина усвідомлює свою хворобу і прагне її подолати. Дані розлади мають, як правило, яскраво виражений характер і підлягають лікуванню. У разі запущеної хвороби говорять про затяжний невротичний стан або навіть про невротичний розвиток особистості.
При невротичних розладах первинні особистісні риси, пов'язані з особливостями темпераменту, проявляються перш за все в афективній сфері; вторинні риси виявляються у порушенні системи відносин і є глибинними особовими порушеннями, які мають внутрішньоособистий характер; третинніособові риси виявляються вже на поведінковому рівні і можуть проявлятися в труднощах і проблемах “з іншими і для інших”. Третинні особистісні утворення у хворих невротичним розлодом виконують певним чином захисні функції, функцію збереження існуючої системи відносин, збереження хоча б зовнішньої позитивної самооцінки і упевненості в собі.