Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені подібні принципи передвиборчої агітації на виборах. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборчої агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України.
Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.
Громадяни України, політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів. Їхні політичні, ділові й особисті якості, а також платформи тих партій і виборчих блоків, які висунули кандидатів, вести агітацію за або проти кандидата на зборах, мітингах, у бесідах, у пресі. на радіо і телебаченні”
Кандидати у депутати, їх довірені, а також уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.
Передвиборча агітація фінансується за змішаним принципом: за рахунок коштів Державного бюджету України, причому кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборчої агітації відповідно до вимог спеціальних виборчих законів, за рахунок коштів власних виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів на виборах.
Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів виборчого процесу. Маються на увазі рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування тощо; право кандидатів на безплатний проїзд, звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії, недоторканість кандидатів, право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб, право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями.
Згідно законодавству, предвиборча агітація здійснюється на засадах гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженності до кандидатів з боку органів державної влади органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Усі друковані матеріали предвиборчої агітації повинні містити інформацію про організацію, установу та осіб, відповідальних за їх випуск, вихідні данні установи, що здійснила друк, відомості про загальний тираж відповідного друкованного матеріалу. Забороняється розміщення цих матеріалів на будівлях, що є пам`ятками архітектури, та в місцях, де вони перешкоджа ють безпеці дорожнього руху. Участь у предвиборчій агітації забороняється органам державної влади, включаючи судові органи та органи прокуратури, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, членам виборчих комісій та особам, які не є громадянами України.
Поширення анонімних агітаційних матеріалів, що дискредиту ють кандидата в Президенти України, забороняється. Перешкодження здійсненню права вести передвиборчу агітацію, а також зловживання правом на ведення такої агітації тягне за собою також відповідальність за чинним законодавством.
Розглянемо передвиборчу агітацію на виборах 2002р. Заборона на ведення виборчої агітації в період до 9 лютого 2002р.не виправдала себе, в першу чергу, через правову невизначеність поняття “агітація” як такого. Практично всі партій/блоки – суб‘єкти виборчого процесу в тій чи іншій формі порушували вказану заборону. Можливість для довільного трактування законодавства в даному випадку призвела до того, що ця заборона не лише не стала перешкодою для порушень законодавства під час проведення агітації, а швидше навпаки – створила умови до вибіркового підходу до оцінки ступені законності тих чи інших дій суб‘єктів виборчого процесу.
Що стосується періоду, коли виборча агітація була дозволена, то рівні умови для проведення агітації різними суб‘єктами виборчого процесу також не були забезпечені. Спостерігачі КВУ зафіксували численні факти використання адміністративних важелів впливу для сприяння в проведенні агітації одним суб‘єктам виборчого процесу, а також для створення перешкод іншим. Були зафіксовані численні випадки використання посадовими особами свого службового становища (в т.ч. з залученням державних коштів, службового транспорту, засобів зв‘язку і т.і.) для підтримки окремих суб‘єктіввиборчого процесу. Агітація з боку держслужбовців носила масовий і демонстративний характер.
Оскільки органи місцевої влади в більшості випадків не визначили місця для розміщення матеріалів передвиборчої агітації, як правило було важко встановити ступінь законності того чи іншого розміщення агітаційних матеріалів. Це створило передумови для довільного трактування положень закону працівниками правоохоронних органів і комунальних служб, і відповідно, – для вибіркового підходу при їх реагуванні на випадки розповсюджування агітаційних матеріалів активістами різних партій. Це стало однією із основних форм тиску на суб‘єкти виборчого процесу в процесі виборчої агітації.
На початку агітаційної кампанії спостерігачі КВУ відзначали, що порівняно з попередніми виборами зменшилась кількість порушень, що стосуються недотримання вимог до виготовлення агітаційної продукції. Проте, оскільки ніхто із порушників не був покараний, ця тенденція не збереглась. Більшість суб‘єктів виборчого процесу (як партії/блоки так і кандидати) не приділяли належної уваги дотриманню вимог законодавства при виготовленні агітаційної продукції. Численними були також інші порушення, пов‘язані із проведенням виборчої агітації – наприклад агітація шляхом безкоштовного надання товарі чи послуг.
Крім того, спостерігачі КВУ багато порушень, пов‘язаних з використанням ЗМІ для виборчої агітації. Вони стосувались насамперед: не оприлюднення розцінок вартості реклами в ЗМІ; безкоштовне надання рекламної площі для агітації за окремих суб‘єктів виборчого процесу в державних ЗМІ; поширення через ЗМІ неправдивої та наклепницької інформації.
Як недоліки передвиборної агітація можно викласти:
Перша - вплив органів місцевої влади на процес передвиборної агітації. В усіх цих областях відкрито чи приховано відбулося зрощення місцевого керівництва з фінансовими групами, які і представляли дані партії. Найбільш яскравим прикладом можна вважати ситуацію у Дніпропетровській області у 1998р., де підвищення пенсій на 10 гривень протягом 3 місяців перед виборами пропаганда пов’язала із головою Дніпропетровської обласної ради П.Лазаренком. Цей метод не новий . Природно, що після виборів виплата надбавок припинилася. Обласна організація “Громади” взагалі планувала набрати 1 млн. голосів, а набрала тоді “лише” 600 тис. і вважає це поразкою.
Нечіткі формулювання закону, щодо ведення виборчої агітації та відсутність чітких санкцій щодо порушень також є значними недоліками, через які деякі учасники виборчих перегонів поводилися безкарно
Незважаючи на вищевказані проблеми, більшість партій та кандидатів мали можливість проводити агітаційну кампанію. Інтенсивність цієї кампанії відрізнялася географічно: з більша кількість заходів проводилася у промислових, міських зонах та на заході країни. Сільські ж виборці мали меншу кількість інформації для усвідомленого вибору. Інформація ця зазвичай була стосувалася провладних партій та кандидатів.
Кожна потужна партія та блок неодноразово порушували норми закону, що стосувалися передвиборчої агітації. Багато кандидатів в одномандатних округах здійснювали безкоштовне надання товарів та послуг виборцям, що стало основною рисою їх кампаній. Більшість партій, блоків та кандидатів почали вести кампанію задовго до 9 лютого, першого дня, коли було юридично дозволено агітацію. Також частими були порушення щодо оформлення виборчих матеріалів, яким бракувало необхідної інформації щодо джерела видання, накладу. Багато матеріалів не були зареєстровані у відповідній виборчій комісії. У деяких випадках місцева влада сприяла плутанині, не надаючи список місць, відведених для розташування виборчих плакатів, як це вимагає законодавство. Оскільки ніхто не був покараний за ці порушення, то очікувати, що виборчі кампанії у майбутньому будуть проводитися без подібних порушень, виборча камапанія 2002 р. не дала підстав.
Процес голосування 31 березня 2002р.відбувався в умовах хаосу по всій країні. Дільничні комісії, не маючи досвіду, відповідного навчання та з поганим матеріально-технічним забезпеченням, були неспроможні організовувати вибори за визначеним законодавством порядком. На дільницях утворювалися численні черги, виборці чекали іноді по декілька годин аби отримати бюлетені від членів комісій. Ці проблеми були особливо гострими на тих дільницях, де комісії були укомплектовані у лічені дні перед виборами.
Більшість дільниць відкрилося вчасно та відповідно з процедурою. Однак траплялися затримки, які ставилися через те, що комісії не встигали відмітити в бюлетенях скасування реєстрації кандидатів, яку було скасовано за день до голосування.
За спостереженнями КВУ багато дільниць були розташовані у невідповідних приміщеннях, у кімнатах, які були замалі та темні та мали недостатню кількість кабінок для голосування. Через нестачу кабінок для голосування виборці чекали у черзі, щоб проголосувати таємно. Багато виборців робили позначки у бюлетенях поза кабінками. Інші просто йшли з дільниці не проголосувавши. За оцінками КВУ близько 15% електорату з через проблеми з організацією виборчого процесу не змогли реалізувати своє право вільного волевиявлення.