Смекни!
smekni.com

Макроекономічні показники сутність та вимір (стр. 2 из 4)

Кінцева продукція — товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.

Проміжна продукція — товари і послуги, що проходять подаль­шу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.

Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насін­ня, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодя­гу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одини­цями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків), їх вели­чина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (під­приємств, домашніх господарств, резидентів і нерезидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

Якщо до вартості ВВП додати різницю між факторними дохода­ми, що надійшли від закордонного виробництва даної країни, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то отримаємо валовий національний продукт (ВНП).

Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток.

В основу обчислення об'єму ВВП та ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного про­дукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого про­дукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання. Тому ВВП і ВНП можуть бути обчислені двома методами:

як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);

як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року (розподільчий метод).

Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт. А конкретно:

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги ( на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні това­ри, до яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг ( електроенергія, школи, лікарні бібліо­теки і т.д.). Трансфертні платежі ( виплата безробітним, інвалі­дам, пенсії і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не надають послуг.

Чистий експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпор­ту. Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших країн на виробництво товарів у даній країні або ж продук­цію, що реалізується в даній країні, але вироблену іншими краї­нами. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США, то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат США, а витрати на доставку та реалізацію – до витрат України. В той же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій вони реалізуються.

Отже, ВНП по витратах – це сума всіх чотирьох видів витрат країни: ВНП - С + І + Д + Е

Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіта­лу). Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарпла­ту, ренту, процент і прибуток.

Заробітна плата (ЗП) – це оплата праці найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, отриманої згідно з відомістю, додаткові виплати по соціальному забезпеченню, соціальному страхуванню, в тому числі виплати з приватних пенсійних фондів і т.д.

Рента (К) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т.д.

Процент (%) - це плата: за грошовий капітал, покладений до банку; за кредит і т.д.

Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій.

Сума всіх, доходів згідно з пофакторними затратами в системі національних рахунків країн Заходу являє собою національний доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси:

ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП.

Валовий же національний продукт отримаємо, коли до ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А):

ВНП = ЧНП + А

Сказане вище можна проілюструвати схемою:

Методи виміру ВНП


+

+


+
+
+ +

+


+
+

Макроекономічні показники — це показ­ники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспіль­ства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн) — це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) — це показник загального обся­гу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

З реальним ВНП тісно пов'язані й такі понят­тя, як інфлювання й дефлювання, тобто приве­дення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку.

Інфлювання - це збільшення показників ВНП для років, що пере­дують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років.

Дефлювання - це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий ( якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

Потенційний ВНП – це довгострокова динаміка реального ВНП. Він характеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальну кількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін. Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повної зайнятості.

Процентна ставка — ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за пев­ний період (квартал, рік).

На рівень процентної ставки впливає ринковий ме­ханізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки.

Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки:

Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка — Рівень інфляції..

Зайнятість — показник, який відображає співвідно­шення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні . Для обчислення кількості безробітних і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття:

Важливе значення при вимірюванні обсягів ВВП має рівень цін . Якщо вартість ВВП вимірюється в поточних цінах, то маємо його номінальну вартість. Такий розрахунок не дає уяви про те, чи змінився фізичний обсяг товарів і послуг, чи відбулося зростання внаслідок інфляційного процесу. Тому для виявлення динаміки ВВП його визначають у незмінних цінах базового року, кожні 10—15 ро­ків. При цьому фізичний обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий ре­зультат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номіналь­ним ВВП називають дефлятором: