За будь-яких режимів завдання валютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національної валюти. Так, унаслідок серпневої кризи 1998 року в Росії, загальна сума статутного капіталу комерційних банків України збільшилася на 461 млн. грн. і становила на кінець року 2097 млн. грн., тоді як його еквівалент у доларах зменшився з 861 млн. до 612 млн. доларів США. Однак запровадження в Україні плаваючого курсу за умов відсутності розвинутих фінансових ринків (що не дозволяє НБУ застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку) може призвести до нестабільності валютних курсів. Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу НБУ за нинішньої ситуації змушений буде компенсувати проведенням іще жорсткішої монетарної політики. Відсутність в Україні форвардного валютного ринку перешкоджає становленню механізмів страхування курсових ризиків, що теж негативно впливає на інвестиційний процес. До того ж до забезпечення структурної трансформації в Україні глибоку девальвацію гривні не можна розглядати як альтернативний заходам державного регулювання інструмент стимулювання економічного зростання (за рахунок збільшення експорту внаслідок перерозподілу ресурсів на користь експортерів) через нееластичність експорту. Незважаючи на значну девальвацію гривні у 1998 та 1999 роках український експорт скоротився торік на 11%, у першому кварталі 1999 року — на 19%, у другому — на 17%. Надходження валютної виручки на коррахунки від експорту товарів лише за минулий рік знизилися майже на 17%. Значне падіння обсягів експорту до країн СНД, зокрема до Російської Федерації, зумовлене не так втратами від курсових різниць, як спадом вітчизняного виробництва, його високою собівартістю, низькою якістю наших товарів, введенням нових торговельних обмежень у державах — торговельних партнерах України, посиленням конкуренції на світовому ринку, антидемпінговими розслідуваннями (високотехнологічні товари менше потерпають від цінових диспаритетів та зміни кон'юнктури на світових ринках). Товарна структура українського експорту протягом кількох років не змінювалась, як не змінювався перелік товарів, що забезпечують валютні надходження до країни. В основному це продовольчі товари, сировина, продукція металургії та хімічної промисловості, вартість яких на зовнішніх ринках падає, що змушує нарощувати їх фізичні обсяги. За таких умов переорієнтація експортних потоків теж є проблематичною. Насправді країни з нижчою продуктивністю, якістю та складністю праці змушені утримуватися на зовнішніх ринках за рахунок заниження експортних цін порівняно з національними витратами виробництва, тобто більше вивозити на одиницю імпорту товарів, що призводить до нееквівалентного міжнародного економічного обміну. Таким чином, щоб економіка виграла від девальвації курсу національної валюти, необхідно мати певну структуру виробництва (зокрема експортного) та споживання, можливості щодо заміни імпорту та зовнішні ринки збуту. Слід враховувати також значний рівень імпортної складової у собівартості українського експорту, що означає імпорт інфляції та подорожчання обслуговування зовнішнього боргу у разі заниженого курсу гривні.
Крайньою формою фіксованих валютних курсів є режим валютного бюро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування центрального банку для підтримки ліквідності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпосередньо залежить вад накопичення валютних резервів. Це призводить до негнучкості національної кредитної політики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від стану платіжного балансу, особливо експорту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валютою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить реалізацію національної стратегії структурної перебудови. Такий валютний режим запроваджено, зокрема, в Аргентині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на використання в країні іноземної валюти як засобу платежу вона стає власне національною валютою, що вже маємо у латиноамериканських країнах — Сальвадорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).
МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ
Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокрема у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвестування, робить проблематичним не лише розширене, а й просте відтворення виробництва.
Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних систем їм так і не вдалося подолати дисбаланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Туркменистану, мають від'ємне сальдо торговельного балансу.
Дефіцит вільно конвертованої валюти у зовнішній торгівлі країн СНД певною мірою вдалося компенсувати за рахунок використання національних валют і бартеру.
Ще 1993 року країни СНД для розв'язання платіжної кризи, що виникла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного банку (МБ), за допомогою якого планували проводити багатосторонній кліринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було визначено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для врегулювання сальдо за кліринговими розрахунками.
Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інвестиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комерційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.
Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні проблеми врегулювання міждержавної заборгованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інвестиції.
Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чорноморському банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснованому з метою фінансування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.
Національний механізм регулювання зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує структурної адаптації до глобального інвестиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'язкових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адаптації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання беа вступу в міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається внесення змін у національне законодавство зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Статуту МВФ). Зрозуміло, що для отримання переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Україну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробниитва.
Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері іноземних інвестицій не є достатньою умовою для отримання іноземних інвестицій.
На цьому, перехідному для України етапі, предмет переговорів має становити не скільки подальша повна лібералізація національного законодавства щодо руху капіталів відповідно до міжнародних норм, як зближення національного законодавства у цій сфері на регіональному рівні. Зокрема, в рамках Економічного Союзу країн СНД у березні 1998 році підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації, розглядаються проекти Конвенції "Про координацію діяльності держав — учасниць СНД на ринках цінних паперів" та Конвенції "Про єдині принципи укладення міжнародних угод про заставу в державах — учасницях СНД".
Список використаних джерел:
1. "Україна на роздоріжжі", К-99.
2. "Трансформація моделі економіки України", за ред. Гейця, К-99.
3. "Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних системах", Жаліло, не видавалась.
4. Мережа Інтернет. (www.nfsa.kiev.ua , www.bank.gov.ua , www.xyz.com.ua , тощо)