Сучасний католицизм критикує капіталістичну систему господарювання за нерозв'язаність проблем, пов'язаних з якістю життя людей, за зловживання і егоїзм власників засобів виробництва і т. ін. Позитивно оцінюючи роль підприємництва, ринку і приватної власності, нова соціально-політична доктрина католицизму одночасно виступає за можливість і легальність існування "різних форм власності". Політично важливим пунктом соціальної доктрини "аджорнаменте" є ідея асоціації праці і капіталу, забезпечення широкої участі працівників у здійсненні керівництва підприємствами. Визнаючи соціальні конфлікти неминучими, сучасний католицизм одночасно засуджує їх, рівно як і форми боротьби, які виключають розумний компроміс. Найприйнятнішою формою прогресивних перетворень у суспільстві сучасні католики вважають реформи. Політика "аджорнаменте" пропонує нові підходи до визначення місця і ролі людини в суспільному прогресі, до визначення загальнолюдських цінностей тощо. Зокрема, конкретизуються підходи щодо визначання понять "війна" і "мир". За умов наявності зброї масового знищення "справедливої війни" як засобу розв'язання суперечок між державами взагалі не може бути, тому така війна недопустима, а справжній мир не може бути результатом військової перемоги. "Планетаризація" сучасного світу вимагає поглиблення міжнародної солідарності і співробітництва у розв'язанні глобальних проблем людства.
Перспективним уявляється положення програми політики "аджорнаменте", яке передбачає дальшу модернізацію діяльності низових католицьких громад на ідеалах первісного християнства. Про серйозність намірів ідеологів католицизму реалізувати поставлену мету говорить концепція, яка одержала назву "теологія звільнення", яку вони розробляють. Великого поширення ця концепція набула в Латинській Америці. Згідно з концепцією "теології звільнення" всі справжні християни повинні вести боротьбу з соціальним злом і несправедливістю, з неоколоніалізмом та імперіалізмом. Причому цю боротьбу треба вести на трьох рівнях: соціально-політичному, історико-антропологічному і релігійному, або сакральному.
Аналіз соціально-політичних доктринальних підходів католицизму показує, що всі нововведення католицької церкви покликані зміцнити її позиції в християнстві, щоб мати більше своїх прихильників у всіх регіонах світу.
Оскільки православна і протестантська гілки християнства не мають єдиних центрів, які б розробляли соціально-політичні доктрини, то провести системний аналіз їх, визначити рівень їхнього впливу на політичні процеси суспільств не уявляється можливим. Обидві ці гілки християнства і церкви, які їх представляють, широко включені в політичні процеси відповідно до "місцевих" доктринальних соціально-політичних підходів. А спільною характерною рисою соціально-політичних доктринальних підходів як для православ'я, так і для протестантизму є орієнтація обох цих гілок християнства на загальнолюдські цінності при розв'язуванні внутрішніх і міжнародних проблем суспільного розвитку.
В основі соціально-політичної доктрини ісламу покладено ідею незмінності і вічності земних порядків. При цьому кожна з гілок ісламу тлумачить цю ідею по-своєму. Так, традиціоналісти, або ортодокси, активно захищають незмінність ісламських ідей; модерністи, або реформатори, навпаки, намагаються пристосувати мусульманські догмати до потреб сучасного розвитку. А фундаменталісти наголошують на особливому значенні для мусульманського світу ідей раннього ісламу.
Визначальною рисою ісламу все ще залишається консерватизм. Однак останнім часом у мусульманських країнах активізувався модерністський соціально-політичний напрям. У його основі покладено політичний іслам, тобто не просто релігію, а концепцію ісламу як політичної, ідеологічної і навіть економічної основи суспільного устрою. Йдеться про адаптацію ісламу до сучасних політичних процесів, про активне використання ісламом войовничого настрою в політичній боротьбі. Зокрема, стверджується, що активізацію ісламу при закріпленні його позицій як релігії в усіх сферах суспільного життя треба здійснювати не шляхом воєн, нападів і завоювань, а вишуканими засобами, під прапором "виняткової вірності ісламові" як релігії, що найточніше і найповніше відображає сподівання людей і може врятувати їх від злиденності і пригнічення та принести їм щастя.
Модерністи виходять із того, що кризу, яка охопила більшість сучасних країн, можна перебороти, орієнтуючись на соціалізм. Концепція "ісламського соціалізму" і покликана дати йому теоретичне обґрунтування, запропонувати ширше використовувати різні форми власності, проводити націоналізацію в ряді галузей економіки, аграрну і податкову реформи на користь найбідніших верств населення і т. ін.
Представники цього напряму намагаються узгодити мусульманське віровчення з досягненнями сучасної науки. Наприклад, стверджується, що Коран містить вказівку на нинішню науково-технічну революцію і т. ін.
Особливе місце в суспільно-політичній доктрині ісламу займає ісламський фундаменталізм. Перебільшуючи значення порівняльних принципів у житті мусульман часів пророка Мухаммеда, прихильники цього напряму вбачають у ранніх громадах ідеальне об'єднання віруючих на засадах рівності і справедливості.
Ісламські фундаменталісти заперечують і капіталізм, і соціалізм як шляхи соціально-політичного розвитку мусульманських країн. Вони пропонують свою альтернативу, "третій шлях", згідно з яким буде встановлено ісламський соціальний порядок, що стане моральною фортецею проти корупції та несправедливості. Лівійський лідер Муаммар Каддафі називає цю концепцію "третьою світовою теорією". Згідно з цією теорією передові принципи, що пропонуються в ній, здавна існували в арабському світі і були невід'ємною частиною положень раннього ісламу, соціальними й етичними нормами, якими керувалося у своєму житті арабське суспільство ще в період його племінної організації.
Реальне теоретичне і практичне втілення ідея ісламського фундаменталізму одержала в діяльності аятоли Хомейні під час іранської революції 1978 р., результатом якої стало створення в Ірані ісламської держави, що базувалася не на законах, які виробило суспільство, а на "божественних законах", зафіксованих у Корані та шаріаті.
Модернізується і зовнішньополітична доктрина ісламу. Відроджується концепція "панісламізму", яка передбачає створення єдиної мусульманської нації. У цій концепції надкласовість, наднаціональність мусульманської єдності, всесвітньої спільності правовірних виступає її центральною ідеєю.
Оскільки мусульмани, на думку ідеологів панісламізму, єдині у своїй вірі, політиці, правах та обов'язках, то це неодмінно приведе їх до світової форми правління. Тому вже сьогодні вони рекомендують усім мусульманським країнам вийти із ООН і створити "Мусульманські Об'єднані Нації", "Спільний ринок", "Об'єднані збройні сили" і т. ін.
Особливістю соціально-політичної доктрини буддизму є, з одного боку, збереження чистоти буддійської релігії, очищення від світського, а з іншого боку, — модернізація, заклик до духівництва і віруючих залучатися до суспільного життя, формувати "третій шлях розвитку суспільства", відмінний від капіталістичного і соціалістичного, який через удосконалення людини приведе до соціально справедливого суспільства, до "національного соціалізму".
У зовнішньополітичній частині доктрини буддизму визначаються три основні підходи до проблеми війни і миру. Один із них — моральний — виходить із того, що тільки етичний спосіб життя може врятувати людство від загибелі. Тому головне завдання — моральне вдосконалення природи людини. Інший підхід — кармічний, який обґрунтовується посиланням на дію карми, "закону залежного існування". Згідно з законом життя людини, націй і держав визначає соціальна карма, яку можна покращити, допомагаючи буддійській громаді. Суспільства, які матимуть сприятливу карму, виживуть навіть у разі термоядерної війни, а країни, які виробляють зброю масового знищення, формують погану карму, що призведе їх до взаємного знищення.
Третій, соціально-політичний, підхід ставить своїм завданням забезпечити співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру. Звідси випливають й інші завдання: захист і підтримка національної незалежності і протистояння імперіалізмові та неоколоніалізмові, агресивним військовим блокам, сприяння загальному і повному роззброєнню, співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних і нерелігійних організацій, які мають схожі цілі.
Ретроспективний аналіз релігійних соціально-політичних доктрин сучасності показує, що кожна з них намагається запропонувати якнайпривабливішу ідейно-політичну концепцію з тим, щоб справити на людей якнайсильніший вплив і залучити до себе якомога більше прихильників. Через це різні релігійно-політичні течії неминуче змагаються між собою, сподіваючись відштовхнути одна одну на узбіччя суспільного життя. Тому взаємовідносини різних релігійних соціально-політичних течій неможливо звести лише до боротьби, оскільки в процесі ведення її виникає чимало проблем, які потребують спільних зусиль на шляху до їхнього розв'язання. Взаємодіючи між собою, кожна з релігійних суспільно-політичних течій взаємозбагачується, налагоджується діалог між релігіями.
Останнім часом великого поширення набув екуменістичний рух, який об'єднує християнські церкви. Організаційно цей рух представляє Всесвітня Рада церков (ВРЦ). Екуменістичний рух прагне до подолання розбіжностей у трактуванні віровчення гілками християнства, хоч і не ставить завдання створити єдину церкву. ВРЦ розробляє програми боротьби з голодом, зубожінням, несправедливістю й расизмом, захисту довкілля тощо.