У цьому документi, зокрема, зазначалося, що «органiзованi українськi нацiоналiсти борються за iнтереси українського народу, i тому їм чужi є всiiдеї панування над народом...
ОУН бореться за свободу друку, слова, думки, вiри i свiтогляду. Проти офiцiйного накидування суспiльности свiтоглядових доктрин i догм... За повне право нацiональних меншостей плекати свою власну по формii змiсту нацiональну культуру... За рiвнiсть всiх громадян України, незалежно вiд їх нацiональности, в державних та громадських правах i обов’язках»27.
Отже, український рух за незалежнiсть пішов новими, не передбаченими Д.Донцовим, шляхами. Спочатку це була лише декларацiя про намiри — адже вихованi на «Нацiоналiзмi» люди не могли вiдразу відкинути свої погляди. Але основна iдея нацiонально-визвольної боротьби українського народу рiшуче змiнилася. Замiсть тоталiтарних засад «iнтеґрального» нацiоналiзму її головним змiстом стали принципи загальнолюдських прав i свобод, у тому числii нацiональних. На думку М.Сосновського, «зв’язок мiж iдеологiєю українського нацiоналiстичного руху та iдеологiєю «чинного нацiоналiзму» можна б графiчно подати в формi двох лiнiй, якi виходять з рiзних пунктiв i на окремому вiдтинку майже сходяться чи одна одну перетинають, щоб незабаром цiлком вiдділитися. Протягом 40-х рокiв цей зв’язок остаточно перервався, причому розвиток української нацiоналiстичної думки пiшов своїм властивим їй шляхом, а розвиток iдеологiї «чинного нацiоналiзму» припинився та фактично зупинився на писаннях самого Донцова. Всi цi нацiоналiстичнi автори, якiiдейно хотiли втриматися в межах, визначених iдеологiєю Донцова, не внесли до цiєї iдеологiї нiчого нового i справдi ориґiнального. Тi ж автори, якi вийшли за межi безкритичного наслiдування Донцова, не тiльки з ним рано чи пiзно розiйшлися, але навiть стали на позицiї, цiлком протилежнiiдеологiї «чинного нацiоналiзму»28. Цi слова варто нагадати тим нашим співвітчизникам, якi своє справедливе невдоволення життєвими незгодами прагнуть вгамувати пiд iнтеґральним штандартом Донцова. Замiсть творчих iдей, спрямованих на побудову незалежної держави, вони знайдуть там лише iнструмент для її чергової руїни.
Проте, українські націоналісти, здається, і самі це починають добре усвідомлювати. Принаймнi в матерiалах Збору Конґресу Українських Нацiоналiстiв, що проходив 2-4 липня 1993 року у Києвi, засуджуються принципи догматизму, ортодоксальностi, вождизму, iдейного закостенiння та галасливої фразеологiї, якi лежали в основi «iнтеґрального» нацiоналiзму 29.