Політика “дорогих” грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію, тобто це - антиінфляційна політика.
Схематичне відображення механізму монетарної політики в її різних варіантах дано в таблиці.
Політика “дешевих” грошей - спрямована проти економічного спаду і безробіття | Політика “дорогих” грошей - спрямована проти інфляції |
Державний банк купує державні цінні папери, знижує облікову ставку проценту або знижує резервну норму для комерційних банків | Центральний банк продає державні цінніпапери, підвищує облікову ставку або збільшує резервну норму |
Пропозиція грошей зростає | Пропозиція грошей зменшується |
Процентна ставка падає | Процентна ставка зростає |
Інвестиції зростають | Інвестиції скорочуються |
Зросте “чистий” експорт | “Чистий” експорт зменшується |
Рівноважний ЧНП збільшуєтьсяна величину, кратній зростанню інвестицій | Інфляція зменшується |
Слід підкреслити, що політика “дешевих” грошей відображає кейнсіанські уявлення про кредитно-грошове регулювання, а політика “дорогих” грошей - неокласичні (монетаристські).
Теоретичні ідеї монетаризму та рекомендації в галузі грошово-кредитного регулювання широко застосовувались на практиці, починаючи з 80-х років, у США, Великій Британії та інших ринкових країнах. Вони дали позитивні результати в стабілізації ринкової економіки і лягли в основу так званого неоконсервативного напряму в економічній політиці.
Неоконсервативна економічна політика представлена так званими “рейганомікою” (від прізвища президента США Р.Рейгана, який її впроваджував) і “тетчеризмом” (від прізвища прем’єр-міністра Великої БритаііВ М. Тетчер). Саме у 80-х pp. відбулась рішуча відмова від кейнсіанської економічної політики і було зроблено поворот від неокласичних уявлень (насамперед висновків монетаризму і теорії “економіки пропозиції”). Це знайшло своє відображення у зниженні податкових ставок із 55-50 до 40-28%), зменшенні витрат державного бюджету, антиінфляційному регулюванні, частковій приватизації державної власності (не менш як на одну третину в yсіх ринкових країнах” Однак уже нинішній президент США В. Клінтон в своїй економічній політиці почав частково повертатись до кейнсіанських рекомендацій, за щопіддається нещадній критиці з боку неоконсерваторів.