У сучасних умовах актуальними питаннями досліджень історії психології є такі: предмет і принципи історико-психологічного дослідження та його логіка; психологія в Україні та її зв'язок із всесвітньою історією психології; проблеми періодизації, рушійних сил розвитку психологічних знань; зв'язок історії психології з історичною психологією та ін.
Історична психологія. Предметом історичної психології є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи (В. Вундпі); специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; закономірності соціогенезу вищих психічних функцій у їхньому загальному історичному розвитку; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.
Питання історичного розвитку психіки переважно розглядаються у зв'язку із вирішенням загальних дослідницьких завдань. Помітними в цьому напрямі стали окремі положення О. Р, Лурії (1974), Л. С. Виготпського (1968), С. Л. Рубинштейна (1957), А. В. Брушлін-ського (1968), П. Тульвісте (1988). Проте історична психологія як самостійна наука робить лише перші кроки.
Одним із актуальних завдань сьогодення є дослідження процесу міжнаціонального спілкування і відносин, що складаються в процесі такого спілкування. Етносоціологічні матеріали показують, що етнічне довкілля значною мірою визначає характер повсякденних психологічних уявлень, які є важливими механізмами регуляції поведінки особистості.
Етнопсихологія. Етнопсихологія являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).
Завдання створення спеціальної дисципліни — «психології народів» — було проголошене вже в 1860 р. М. Лацарусом і X. Штейн-талем, які визначали «народний дух» як особливе, замкнене утворення, що знаходить свій вияв у психологічній схожості індивідів, котрі належать до окремої нації, а водночас і свідомість, зміст якої може бути розкритий шляхом порівняльного вивчення мови, міфології, моралі й культури.
На початку XXст. ці ідеї дістали розвиток і часткову реалізацію в «психології народів» В, Вундта.
У сучасній етнопсихології можна виділити декілька самостійних напрямів:
1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, світосприймальних настанов, ментальності;
2) культурологічні дослідження, спрямовані на виявлення особливостей символічного світу і ціннісних орієнтацій народної культури, нерозривно пов'язаних з відповідними розділами етнографії, фольклористики і т. п.;
3) вивчення етнічної свідомості й самосвідомості, міжгрупових стосунків;
4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей.
У сучасних умовах особлива увага в етнопсихології надається вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, пошуку ефективних шляхів для їх вирішення, а також виявлення джерел зростання національної самосвідомості, розвитку її в різному соціальному й національному середовищі.
Психологія культури. Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізми процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб'єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.
Предмет досліджень даної науки включає: психологію культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв'язок процесів психічного відображення та створення культурних цінностей; онто-психологічні аспекти культури; творчість та самотворчість суб'єктів як джерело культури; людину як суб'єкт і об'єкт інкультурації (формування психічних та особистісних якостей у процесі освоєння індивідом культурної спадщини та залежність усієї діяльності від її психічних регуляторів — потреб, цінностей, цілей, засобів реалізації); проблему «діалогу культур»; причини неадекватного відображення форм та змісту культури: методи виявлення та корекції; психічне здоров'я та цілісність особистості залежно від збалансованості впливу культурного середовища; психологічне обгрунтування необхідності вдосконалення змісту і форм масової комунікації; психологічні умови подолання дезинтеграції ціннісних систем особистості в період кризи певного типу культури.
Соціальна психологія. Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Протягом тривалого часу соціально-психологічні погляди розроблялися в межах різних філософських учінь у психології і соціології, а також в антропології, етнографії, мовознавстві. До другої половини XIX ст. належать перші спроби створення самостійних соціально-психологічних концепцій: «психологія народів», «психологія мас» (С. Сигеле, Г. Лебон), теорія «інстинктів соціальної поведінки» (У. Мак-ДаугалІі). Початком існування соціальної психології як окремої дисципліни вважається 1908 p., коли з'явилася праця англійського психолога У. Мак-Даугалла і американського соціолога Е. Росса.
Структура соціальної психології як науки охоплює таке коло проблем: а) соціально-психологічні явища у макросередовищі, у великих соціальних спільнотах (закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, упереджень, моди, смаків, чуток тощо); б) соціально-психологічні явища в мікросередовищі, у малих групах і в колективах (психологічна сумісність і несумісність людей у різних видах спільної діяльності, міжособистісні стосунки і груповий -клімат, явища лідерства і керівництва, типи групової згуртованості тощо); в) соціально-психологічні прояви особистості (співвідношення самооцінки й оцінки, конформність, стан фрустрації тощо).
Спорідненою соціальній психології є соцієтальна психологія, що вивчає групову психіку, психіку мас, психіку раціональних та ірраціональних соціумів. Предметом досліджень соцієтальної психології стають проблеми менталітету спільнот, етнічних груп, соціально-психологічні механізми соціальної динаміки, глибинні соціально-психологічні і духовні параметри соціуму; підсвідомі регулятивні чинники соціальної динаміки; властивості, стани, процеси соцієтальної психіки.
Великого значення набуває створення соціально-психологічної служби, яка могла б забезпечити вирішення прикладних проблем соціальної психології в економіці, системі виховання, сфері масової інформації, спорті, в сфері побуту і сім'ї.
Психологія праці — галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці (НОП). У завдання психології праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людини до праці, з'ясування впливу на трудівника виробничої ситуації тощо.
Психологія праці має ряд розділів. Серед них особливе місце займає інженерна психологія— галузь науки, яка вивчає трудову діяльність людини або групи людей у процесі взаємодії з технічними засобами.
Предметом інженерної психології є вивчення діяльності оператора в автоматизованих системах управління, розподілу і погодження функцій між людиною і машиною тощо, проблеми адаптації людини до технічних засобів діяльності, системотехнічні проблеми поекту-вання, побудови та експлуатації систем «людина — технічні засоби — середовище»; розробка методів оцінки надійності та ефективності роботи спеціалістів у таких системах. Тут методичною базою досліджень виступає передусім теорія функціональної системи П. К. Ано-хіна. Відкриті ним якісні специфічні системні процеси, ідеї «акцептора результатів дії», «ієрархії результатів» та інші дають можливість вивчити відношення між елементами системи соціальних, психологічних і фізіологічних параметрів у їхній взаємозумовленості й неподільній цілісності.
Економічна психологія. Економічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної психології, психології управління, психології праці з економічною наукою.
У межах економічної психології формуються два розгалуження — виробнича економічна психологія та економічна психологія маркетингу.
Міжнародна асоціація дослідників з економічної психології (МАДЕП) на основі синтезу різноманітних історичних і національних підходів дала таке визначення економічної психології: «економічна психологія — це дисципліна, яка досліджує економічні механізми і процеси, що зумовлюють споживання та інші види економічної поведінки. Вона характеризує переваги, вибір, рішення і фактори, що на них впливають, як і наслідки рішень і вибору у відповідності із задоволенням потреб. У подальшому вона аналізує впливи зовнішніх економічних феноменів на поведінку людини і її самопочуття. Відповідні дослідження будуються за різними рівнями спільноти: від споживання індивіда і сім'ї до макрорівня цілої нації».