РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ
Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов'язаних з різноманітними сферами практики.
Як же класифікувати ці численні галузі психологічних знань?
Психологічне пізнання — це пізнання психічного, опосередкованого багатогранними істотними конкретними зв'язками, в які включене життя людини, його природи, конкретного змісту, механізмів і закономірностей розвитку. Дане пізнання відбувається на різних рівнях узагальнення — від практичного до теоретичного і, навпаки, шляхом з'ясування особливостей ситуативних, мотиваційних, дійових і післядійових психічних феноменів.
Становлення і розвиток психологічної науки, структури і взаємодії її різноманітних галузей, що на сьогодні перевищують сотню, уже неможливо подати в лінійному або двомірному плані. Як слушно зауважує відомий психолог К. К. Платонов, мова може йти лише про «дерево» психологічної науки.
Коріння цього дерева — філософські проблеми психології з такими розгалуженнями, як теорія відображення, рефлекторна теорія психіки, вчення про принципи психології, її методологія.
Основу системи психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія.
Загальна психологія. Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з'ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.
Виявити та описати загальні принципи, категорії, поняття і методи психологічної науки, що становлять предмет загальної психології, можливо, лише узагальнюючи конкретні дослідження, що проводяться в таких напрямах психологічної науки, як порівняльна психологія, індивідуальна психологія та ін. Саме загальна психологія розкриває загальні закономірності психіки людини, досліджуючи її, по-перше, в процесі розвитку психіки спочатку у тварин, потім і в історичному розвитку в людини; по-друге, в процесі взаємодії людини з енергоінформаційним психічним полем; по-третє, у проявах різного виду діяльності, в яких людина не лише виявляє себе, а й формує; по-чЬтверте, у діяльності вчинкового характеру.
Підґрунтям загальної психології, як показують сучасні дослідження, має стати постулат, за яким феномен людини необхідно вивчати як соціоприродну, космопланетарну цілісність в єдності її соціальних і природних властивостей. Якщо нове мислення ставить у центр концепцію взаємопов'язаного, взаємодіючого світу, тобто керується тим, що світ єдиний, то тим самим стверджується, що цей світ — світ цілісної людини.
Загальна психологія становить фундамент розвитку всіх галузей психологічної науки. Абстрагуючись від конкретних досліджень, вона вивчає психіку людини в її загальних закономірностях, формулює теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Основні поняття загальної психології характеризують: психічні процеси (пізнавальні — відчуття і сприймання, пам'ять, уявлення та мислення; вольові — мотиви, прагнення, бажання, прийняття рішень; емоційні — емоції та почуття); психічні стани, що є проявом психічних процесів — пізнавальних (сумнів), вольових (впевненість), емоційних (настрій, афекти); психічні властивості — якості розуму (здібності), стійкі особливості вольової сфери (характер), стійкі якості почуттів (темперамент).
Одним із класичних складових загальної психології є психофізика, специфіка якої полягає в тому, що різноманітність спостережуваних форм поведінки і психічних станів пояснюється тут передусім відмінностями фізичних ситуацій, що викликають їх. При цьому виділяються дві загальні проблеми: виміри порогу відчуттів і побудова психофізичних шкал (Г. Фехнер, Р. Шепард).
Основними напрямами досліджень у системі загальної психології є: загальні принципи, категорії, поняття; зв'язок загальної психології з галузями психологічної науки, зокрема на грунті понять — «процеси», «стани», «властивості».
Звичайно, поділ на вказані групи основних понять загальної психології є умовним, бо ж поняття «психічний процес» підкреслює процесуальний характер психологічного явища, що вивчається; поняття «психічний стан» відображає статичний момент, відносну постійність явища; поняття «психічна властивість» характеризує сталі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання.
Психологія особистості. Психологія особистості — галузь науки, яка вивчає закономірності формування людини як суб'єкта жит-тєтворчості; механізми, форми і методи інтегрування всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда у системну якість, що опосередковує його взаємодію із соціумом через предметну діяльність, соціально-значущі взаємини, процес соціалізації.
Предмет досліджень психології особистості охоплює структуру особистості та її функціональні характеристики; умови та рушійні сили формування; самосвідомість особистості, її рефлексивні властивості; самооцінку і образ «Я»; життєвий шлях; особливості ставлення до життя і смерті; формування особистості в групі; вплив екстремальних ситуацій на особистісний розвиток; життєву кризу на різних вікових етапах; відхилення в розвитку особистості; можливості гармонізації особистісного розвитку; методи особистісної діагностики, корекції, профілактики і прогнозування шляхів саморозвитку особистості.
Одним з досить поширених напрямів досліджень у психології особистості є так звана трансперсональна психологія. Предметом тран-сперсональної психології є надособистісні переживання (почуттєва взаємодія людини зі світом), як у межах «об'єктивної реальності», так і переживання, які виходять за її межі. До перших належать, наприклад, переживання ембріонального типу розвитку, філогенетичної пам'яті, елементів колективного несвідомого, передбачення, яснобачення (часове розширення свідомості), а також вихід за межі свідомості в міжособистісних стосунках і переживання єднання з партнером, ототожнення з іншою людиною, групою, тваринами або рослинами, планетарна та екстрапланетарна свідомість (просторове розширення свідомості).
Могутні соціальні зрушення в XXст. значною мірою змінили уявлення про «нормальну», тобто таку, що соціальне схвалена, і «патологічну» поведінку. Ситуація, що склалася, вимагає шукати додаткові методи опису особливостей особистості. Центральною ланкою, що визначає своєрідність складних і різноманітних структур особистості, є ціннісно-мотиваційна сфера. Саме в цій сфері, в особливостях зв'язку між різними ціннісними рівнями та їхніми елементами формується специфіка актуальних мотивів, загальна життєва спрямованість, характер включення особистості в соціальну діяльність. Розробка системних уявлень про ціннісні орієнтації може стати певним внеском у створення адекватної моделі типологізації та аналізу особливостей особистості як у нормі, так і в патології.
Вікова психологія. Вікова психологія — галузь психологічної науки, що вивчає специфічні властивості індивіда, особистості, громадянина, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку.
Вікова психологія, яка вивчає онтогенез різноманітних психічних процесів і психологічних якостей індивіда, що розвиваються, розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію дорослої людини, геронтопсихологію.
Основними напрямами досліджень вікової психології є: розкриття психологічного змісту послідовних етапів онтогенезу; вивчення вікової динаміки психічних процесів з урахуванням впливу на індиві-
дуальний розвиток людини культурно-історичних, етнічних і соціально-економічних умов; статевовікові і типологічні властивості.
Одна із центральних проблем вікової психології — проблема навчання і психічного розвитку у їхньому взаємозв'язку — широко обговорюється психологами, зайнятими пошуком надійних критеріїв психічного розвитку і визначенням умов, за яких досягається ефективний психічний розвиток у процесі навчання.
Дитяча психологія вивчає умови й рушійні сили онтогенезу людської психіки на стадії дитинства, закономірності перебігу пізнавальних, вольових, емоційних та інших психічних процесів у дитячому віці, особливості формування дитини як індивідуальності й особистості.
Дитяча психологія тісно пов'язана з педагогічною психологією, фізіологією вищої нервової діяльності і педагогікою. Здобутки дитячої психології є науковою передумовою оптимальної організації дошкільного виховання і навчально-виховного процесу в школі.
Психологія юнацького віку. Юність — період у розвитку людини, що відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Хронологічні межі юності визначаються в психології по-різному, найчастіше дослідники виділяють ранню юність, тобто старший шкільний вік (від 15 до 18 років), і пізню юність (від 18 до 23 років). До.кінця юнацького віку завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Психологічний зміст цього етапу пов'язаний із розвитком самосвідомості і вступом у доросле життя.
Основні види діяльності в юності — навчання і посильна праця; збільшується діапазон соціальних ролей та обов'язків. Розв'язання багатьох життєвих завдань дедалі частіше залежить від соціальної активності юнака чи дівчини. Зростає соціальна мобільність і число факторів, які позитивно й негативно впливають на розвиток особи.
У зв'язку з початком трудової діяльності відносини між особою і суспільством значно поглиблюються, що сприяє тверезішому розумінню свого місця в житті. Діапазон інтересів набуває чіткіших меж. Соціальні норми й цінності, які присвоюються, набувають життєвого сенсу.