в) єврооблігації на міжнародних ринках.
З допомогою застосування спеціальних видів цінних паперів фінансові інновації дають можливість забезпечиш будь-яку тривалість позики — від 24 год. до безмежності.
Однією з перших інновацій були послуги гарантованих емісій, які мали замінити єврокредити в умовах нестабільності фінансових ринків. Вони мали на меті запропонувати цінні папери, які користуються довірою як у позичальника, що прагне забезпечити собі певні обсяги середньострокового фінансування за найбільш сприятливими ставками, так і в кредитора, який надає перевагу короткостроковому інвестуванню коштів.
Серед таких фінансових інновацій необхідно насамперед зазначити євроноти RUF,NIF і МОFF.
Інструменти відновлення підписки (revolving underwriting Facilities — RUF) — це середньострокові (від 5 до 7 років) кредитні програми, які дають змогу позичальнику періодично випускати на євроринок короткострокові (від 1 до 12 місяців) євроноти при посередництві інвестиційного банку. По суті пі послуги з відновлення підписки на цінні папери є середньостроковим кредитом, який передбачає продаж короткострокових цінних паперів. У разі неможливості реалізації цінних паперів унаслідок ринкової кризи ліквідності, позичальник має впевненість щодо викупу цих паперів комерційними банками, об'єднаними в гарантійний синдикат, за ціною, обумовленою раніше. Ставки реалізації визначаються шляхом індексації за ЛІБОР заздалегідь. Завдяки цьому позичальник отримує гарантію середньострокового фінансування, що, безумовно, є вигідним для нього.
Гарантійні інструменти (Notes Insurance Facilities — NIF) — послуги з випуску боргових зобов'зань з наступним продовженням на тих же умовах були створені за ініціативою комерційних банків, яких не зовсім задовольняли властивості RUF. Насамперед тому, що вони перекладали всі ризики ліквідності тільки на комерційні банки, тоді як ділові банки, не маючи ніякого ризику, отримували теж значні доходи. У паперах типу NIF дії з реалізації та гарантії більше не розділяють — банки, які бажають брати участь у реалізації євронот, об'єднуються в синдикат, який робить заяву про придбання цінних паперів, котрі бажає випустити позичальник. Якщо позичальник не-вдоволений заявою, він може скористатися єврокредитом, який буде наданий цим синдикатом на умовах, погоджених заздалегідь.
В операціях на євроринку використовуються різні модифікації RUF та NIF які утворені відповідно до потреб як позичальника, так і банків.
Фондові інструменти з багатоваріантним вибором (Multi Options Funding Facilities — МОFF) — це зобов'язання синдикату банків надавати кредит за першою вимогою та в зручній для клієнта формі. Банки за таку послугу отримують відповідну винагороду. Такі кредити дають змогу позичальнику здійснювати випуск кількох інструментів фінансування, крім короткострокових цінних паперів. Завдяки цьому існує можливість робити вибір між кількома валютами та способами розрахунку ставок відсотка. У таких формах кредитування заінтересовані передусім невеликі та середні фірми, тому що вони підвищують стабільність взаємовідносин кредиторів та позичальників.
У другій половині 80-х років набули розвитку негарантовані пінні комерційні папери, які випускаються переважно першокласними позичальниками. Ці папери надають більші пільги, ніж гарантовані, і можуть мати термін до 10 років.
Значні коливання ставок відсотка на міжнародних та національних ринках грошей останніми роками стимулювали появу та популярність на євроринку короткострокових зобов'язань зі змінним відсотком (ставки, що плавають). Ставки відсотка за цим новим видом зобов'язань з термінами від 5 до 15 років індексуються за ЛІБОР і періодично переглядаються з метою адаптування до ринкової кон'юнктури (як правило, кожні б місяців).
Поряд зі ставками, що плавають, з'явилося багато видів інших, які дають змогу задовольнити вимоги різноманітних інвесторів. Це — прогресивні та регресивні ставки; ставки, які підлягають перегляду; ставки, які регулюються; ставки, що плавають, які перетворюються у фіксовані за умови їх зниження нижче від певного рівня;
ставки, що плавають між мінімумом і максимумом; облігації з нульовим купоном, за яким доход передплатника забезпечується приростом вартості між піною емісій, яка значно нижча за номінал, та ціною погашення, яку визначають за номіналом.
Існують також облігації, що мають додаткову перевагу порівняно з відсотковою ставкою. Це дає змогу емітенту пропонувати ставки відсотка нижчі, ніж за звичайними облігаціями. Це — облігації, що конвертуються, та облігації з варантами. Облігації, що конвертуються, можуть обертатися у нові облігації, завдяки чому передплатники отримують певні переваги, насамперед при змінах відсотка. Облігації з варантами дають можливість придбати облігації або акції емітента за певною ціною, більш вигідною для передплатника.
Намагання зменшити ризики, пов'язані зі змінністю ставок відсотка та валютних курсів, призвело до поширення таких фінансових інструментів, як свопи. Саме з ними зараз пов'язані більшість облігаційних позик. Свопи — це повний або частковий обмін заборгованістю. Механізм здійснення свопу передбачає, що дві сторони беруть на себе зобов'язання обміну валюти або обслуговування боргу (платежі відсотка за двома зобов'язаннями на одну й ту ж суму) на заздалегідь установлених умовах упродовж періоду, який може досягати 10 років.
У свопах використовується насамперед різниця в ставках відсотка, яка існує на різних сегментах міжнародного ринку капіталів, на різних національних ринках. Це дає змогу позичальнику отримати доступ до кредитних ресурсів на більш вигідних умовах. Використовують свопи найчастіше корпорації-позичальники, а посередниками-організаторами є банки, деякі з них беруть на себе роль біржі свопів (зводять не двох партнерів, а зразу широку позицію з багатьма клієнтами). По суті, операції своп утворюють самостійний середньо- та довгостроковий ринок з певним складом учасників та професіональною асоціацією/банків, які спеціалізуються на цих операціях, стандартною технікою та вторинним ринком.
Набули поширення також свопи активів, до яких вдаються кредитори, що потребують реструктуризації балансу або одержання будь-яких інших переваг.
У зв'язку з виникненням кризи неплатоспроможності країн, що розвиваються, з'явилися «боргові свопи». Вони передбачають обмін боргових зобов'язань країн, які зазнають труднощів з обслуговуванням зовнішнього боргу між банками та інвесторами (по суті це теж свопи активів). Обмін борговими зобов'язаннями країн, які розвиваються, дав змогу відрегулювати профіль кредитного ризику країни, знизити його шляхом диверсифікації.
У практиці міжнародного банківського кредитування у зовнішній торгівлі використовуються такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них кредитні відносини виступають лише частиною більш складної сукупності відносин.
Лізинг (від англ. leasing — довгострокова оренда) означає надання або прийняття у тимчасове використання, оренду майна. Учасниками операції виступають лізингонадавач — сторона, яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач — сторона, яка отримує у користування це майно (рис. 6). Економічна суть лізингу полягає у придбанні лізингонадавачем на прохання лізингоотримувача майна у виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні його лізингоотримувачем від лізингонадавача у виключне використання за певний термін. У відповідній угоді вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги лізингонадавача та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається власністю лізингонадавача. Після закінчення терміну дії угоди лізингу користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити угоду на пільгових умовах або припинити договірні відносини.
Лізинг, таким чином, передбачає відносини купівлі-продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція — лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Лізингонадавач купує устаткування у свою власність за повну вартість, але не для власного користування, а для користувача, який отримує та використовує це устаткування. Останній сплачує кошти не одноразово, а поступово — періодичними внесками. Таким чином, лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності і кваліфікувати як кредит на придбання основного капіталу. З економічної точки зору лізинг є специфічним кредитом, який надається у формі майна, яке передається у користування.
Основними видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг. У даному випадку критеріями для розмежування є: обсяг обов'язків лізингонадавача на термін використання устаткування.
Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингонадавач купує устаткування для користувача, чим фінансує майбутнє використання ним устаткування, повертаючи собі його вартість з періодичних платежів. В інших випадках лізингонадавач теж здійснює фінансування — купує устаткування, але водночас має певні зобов'язання щодо устаткування (наприклад, здійснює технічне обслуговування), чого немає за фінансового лізингу.
Фінансовий лізинг — один з найбільш поширених видів — характеризується насамперед, тим, що термін, на який устаткування передається у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова компанія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-виробника.
Рис. 6. Схема здійснення лізингу
Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції й право на прискорену амортизацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.