Реферат на тему:
ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ.
ЇХ КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА, ФІЗІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ.
ПОНЯТТЯ ПРО ТКАНИННІ ГОРМОНИ
План
Ендокринними залозами (endo — усередину, сгіпо — виділяю) є такі органи, тканини та клітини, які зумовлюють специфічні зміни в роботі інших органів, впливають на обмін речовин. На відміну від залоз зовнішньої секреції, ендокринні залози не мають вивідних проток, у них формуються активні хімічні речовини — гормони — (hormao — збуджую), які з міжклітинних щілин надходять у кров, лімфу або спинномозкову рідину.
До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібне тіло, щитоподібна залоза, прищитоподібні залози, загруднинна залоза, надниркові залози, ендокринна частина підшлункової залози, внутрішньосекреторна частина статевих залоз. Підшлункова та статеві залози — це змішані залози: в них утворюються як секрети, так і інкрети — гормони.
Всі ендокринні залози функціонально пов'язані між собою і становлять єдину систему. В цій системі провідна роль належить гіпофізу.
Гормони володіють специфічними особливостями та високою фізіологічною активністю. Дія їх проявляється за найменших доз в концентраціях від 1О8 до 10-'2, на великих відстанях від місця утворення (дистантна дія). Кожний гормон впливає на відповідну функцію організму. В процесі обміну гормони змінюються функціонально та структурно (швидко руйнуються тканинами, частково утилізуються клітинами організму, виводяться з сечею). Гормони є переносниками інформації між клітинами організму.
На організм людини гормони діють по-різному: змінюють інтенсивність обмінних процесів, активність ферментних систем, впливають на гомеостаз, будову та функції окремих органів тощо. Гормони здійснюють регулюючу дію не лише на ті або інші органи, а й на самі ендокринні залози, тобто здійснюють хімічну регуляцію. Крім того, існує тісний взаємозв'язок гормонів і нервової системи, який має двосторонній характер. По-перше, залози добре іннервовані (мають безліч нервових закінчень) автономною нервовою системою, по-друге, секрет залоз діє через кров на нервову систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію. Інтенсивність інкреторного процесу в тій або іншій ендокринній залозі може бути підвищеною, при цьому утворюється і виділяється у кров збільшена кількість гормону (гіперфункція), або зниженою — продукція гормону зменшена (гіпофункція).
Порушення функціонального стану та діяльності ендокринних залоз призводить до ендокринних захворювань. У їхньому розвитку велике значення мають стресові ситуації, процеси, що відбуваються в періоди росту та розвитку організму, особливо період статевого дозрівання.
Виявлення тих або інших функціональних змін у стані ендокринних органів проводять за допомогою суб'єктивних (загальний огляд нервово-психічного статусу) та об'єктивних (визначення стану шкіри і волосяного покриву, розмірів і форми кінцівок, скелета, обличчя і шиї, структури кісток, особливо черепа, основного обміну, рівня глюкози в крові. тощо) та спеціальних методів дослідження.
За хімічними властивостями гормони розподіляються так: 1) стероїди (альдостерон, кортізол, прогестерон, естрадізол, тестостерон); 2) деривати амінокислот (тироксин, адреналін, мелатонін); пептиди (окситоцин, вазопресин, активуючі рилізинг-гормони травного каналу); 4) поліпептиди (інсулін, глюкагон, паратгормон, пролактин); 5) глікопроте-їди (фолікулостимулюючий гормон — фолітропін, лютешізуючий — лютропін, лактотропний гормон — пролактин); 6) похідні жирних кислот (простагландіни).
Назва більшості гормонів визначається за їх дією (наприклад, тіреотропний гормон, стимулюючий щитоподібну залозу — ТТГ), за місцем їх утворення (наприклад, гастрин), за хімічною будовою (наприклад, трийодтиронін). Для кожного гормону прийнято міжнародне визнане скорочення: гіпоталамічні активізуючі рилізинг-гормони (RH) або активуючі фактори (PF), які мають закінчення «-ліберин» (наприклад, кортіколіберин — кортікотропний активізуючий фактор — CRF), гіпоталамічний інгібітор (НЕММ), гормон ІН з закінченням «-статін» (ІН соматотропного гормону — соматостатин — SH або SIF), а також гормони передньої частки гіпофіза, що мають закінчення «-тропін» (гормон росту — соматотропін).
Гіпофіз (hypophisis) розміщений у гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. Розміри гіпофіза: довжина — 8—10 мм, ширина — 12—15 мм; маса — близько 0,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну систему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції — синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійснюються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи, координує енергетичний баланс, водно-електролітний баланс, тепловий баланс, неспання або сон, кровообіг і дихання, продовження роду. Звільнення або активація (releasing) гіпоталамічних гормонів (RH) або факторів (РФ) і гіпоталамічних інгібіторів йде через систему ворітної вени до присередньої частки гіпофіза де вони активують або пригнічують секрецію гормонів.
У гіпофізі розрізняють дві частки: аденогіпофіз (передня частка) і нейрогіпофіз (задня частка). В передній частці виділяють три часточки: гарбову, проміжну та дистальну. Аденогіпофіз виробляє соматотропін (гормон росту), тиро-тропін (тиреотропний гормон), фолітропін (фолікулостиму-люючий гормон), лютропін (лютеїнізуючий гормон) і про-лактин (лактотропний гормон). У нейрогіпофізі нагромаджуються і набувають активної форми два гормони: оксито-цин і вазопресин, які виникають у ядрах гіпоталамуса.
Соматотропін впливає на утворення білка в організмі, ріст кісток у довжину та розвиток всього тіла. Тиротропін стимулює діяльність щитоподібної залози, кортикотропін — коркової речовини надниркових залоз. Крім того, він спричинює розпад білка і гальмує його синтез в організмі, а також діє протизапально. Гонадотропні гормони (фолітропін) стимулюють ріст везикулярних, яєчникових, фолікулів, зумовлюють овуляцію, утворення жовтого тіла з фолікула, що лопнув, сперматозоїдів у яєчку, чоловічих статевих гормонів — андрогенів (тестостерон), функціонування жовтого тіла й утворення жіночого статевого гормону — прогестерону.
Пролактин підсилює секрецію молока (лактацію) в післяродовому періоді, коли вироблення цього гормону в гіпофізі збільшується під впливом жіночих статевих гормонів.
Гормон нейрогіпофіза — вазопресин — збільшує тонус м'язових елементів артеріол, що сприяє підвищенню артеріального тиску, діє антидіуретично — збільшує реабсорбцію води в канальцях нефронів. Окситоцин підсилює роботу м'язів матки, а також виділення молока.
Гіперфункція передньої частки гіпофіза, що проявляється в дитячому віці, призводить до гігантизму — посиленого росту тіла в довжину за рахунок росту довгих кісток верхніх і нижніх кінцівок (ріст досягає 2,5— 2,6 м). У дорослих гіперфункція аденогіпофіза проявляється акромегалією — непропорційним збільшенням пальців і кісток, нижньої щелепи, носа, язика, органів грудної та черевної порожнин. При гіпофункції передньої частки залози в дитячому віці настає сповільнення або зупинення росту (карликовий зріст).
Гіпофункція задньої частки гіпофіза, що проявляється зменшеним утворенням вазопресину, призводить до нецук-рового сечовиснаження. Такі хворі споживають і втрачають за добу до 40 л води, що зумовлено зниженням зворотного всмоктування води з канальців нефронів у кров.
Недостатність меланотропіну (інтермедину) призводить до порушення процесів розподілу пігменту в клітинах, шкіра втрачає свою пігментацію.
Гіпофізарна недостатність. Найбільш тяжким порушенням гіпофіза є пангіпопітуїтаризм — зниження всіх функцій гіпофіза, або хвороба Сімондса; синдром Шіхе-ра— недостатність передньої частки гіпофіза. Відповідні форми некроза гіпофіза відомі також після тяжких симптомів шоку, зумовлених кровотечею, опіками тощо.
Шишкоподібне тіло (corpuspineale) розташоване в ділянці чотиригорбкового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим горбом). У ньому виробляється гормон мелатонін, який активно впливає на пігменти шкіри жаби і зумовлює її просвітління. В організмі ссавців мелатонін затримує статевий розвиток у дорослих самок — зменшує розміри яєчників.
У шишкоподібному тілі є також велика кількість серотоніну — попередника мелатоніну. Функція шишкоподібного тіла до кінця не з'ясована. Вважають, що залоза гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз.
Щитоподібна залоза (glandulathyroidea) — найбільша ендокринна залоза. Маса її досягає ЗО—40 г. Розташована на передній поверхні шиї спереду трахеї, частково прилягає до щитоподібного хряща, звідки дістала свою назву. Щитоподібна залоза щільно з'єднана з гортанню, тому при ковтанні вона або піднімається, або опускається, а також зміщується вбік при повороті голови.
Залоза частіше має підковоподібну (інколи півмісячну) форму з вгнутістю, повернену назад, і складається з двох неоднакових за розмірами бічних часток — правої і лівої (lobusdexteretlobussinister) і перешийка (istmus), від якого в третині випадків (або від лівої частки на межі з перешийком) відходить пірамідальний відросток або четверта частка. Пірамідальний відросток (lobuspyramidalis) (рідко його може не бути) спрямований догори і може досягти тіла під'язикової кістки.
Перешийок щитоподібної залози за формою, розмірами і розміщенням найбільш непостійний, лежить на трахеї, на рівні І—III (інколи II—IV) хрящових кілець.