новим військом, але по дорозі, біля Дніпрових порогів, його забили печеніги.
Святослав був політичним діячем, який брав участь у великих подіях на
Сході Европи. Однак, у справах України він грав скорше негативну ролю, і мали
рацію бояри, які закидали йому, що, шукаючи чужих земель, він нехтував своїми.
Знищення Хозарського каганату принесло Русі тільки шкоду, бо вона сама
неспроможна було боротися проти кочовиків, які протягом чотирьох століть па-
нування в степах. Балканська політика Святослава також не дала Русі. В цьому
періоді можна констатувати важливий факт: зміцненяім поганської реакції серед
княжої дружини. Літопис оповідає, щоСвятослав відмовився охриститися,
покликаючись на вороже став-яеввя дружини до християнства: вона глузуватиме з
князя-христи-диина. Проте, серед його дружинників було багато християн.
ЯРОПОЛК (972–979). Бувши останній раз в Києві, Святослав поділив
свою державу хЬк трьома синами: Ярополкові дав Київ, Олегові – Овруч, а Во-
лодимирові, синові Малуші, Новгород. Вони всі були молоді, і він Призначив до
них воєвод: Ярополкові – Свенельда, а Володимирові – дядька його, Добриню.
Літопис оповідає, що під час ловів син Свенельда, Лют, загнався Ті
володіння деревлян, і там убив його Олег. Наслідком цього, намовлений
Свенельдом, Ярополк пішов на Олега, і той загинув. Володимр утік до Скандинавії
збирати військо, а Ярополк тим часом об'єднав у своїх руках всю державу. Однак,
тривало це недовго: в80 року Володимир привів варягів, заволодів Новгородом та
Києівом, і Ярополк був підступно забитий. Володимир об'єднав у своїх руках всю
державу.
Коротке правління Ярополка було дуже важливе зв'язками із Західньою
Европою. 973 року його посли з великими дарами були їа соймі в Кведлінбурзі, де
перебував Оттон 1. Ближче мета посольства й наслідки його невідомі. 979 року до
Києва прибуло посольство з Риму, від папи Бенедікта VII. Треба гадати, що воно не
мало наслідків, бо почалася війна Ярополка з Володимиром, але самий факт
приїзду посольства надзвичайно важливий: це було перше посольство на Русь з
Риму.
Усі ці факти дають підстави припускати, що Ярополк, старший з онуків
Ольги, який найбільше перебував ігід її впливом, був християнином, Можливо,
цьому сприяла його дружина, грекиня, колишня черниця, яку Святослав привіз
йому «красоти ради лица ея». О. Єфименко, не зазначаючи джерела, писала, що
Ярополка охри-стив якийсь католицький місіонер.
Доба, яку розглядали ми вище і яка закінчилась об'єднанням усієї держави
в руках единовладця Володимира, надзвичайно важлива. З великою швидкістю в
різних напрямках відбувався процес об'єднання розпорошених племен східніх
слов'ян в політичну цілість під проводом України-Руси. В цьому процесі можна
намітити два головні осередки: північний з Новгородом, який об'єднав північні
слов'янські та фінські племена, і південний з Києвом, який об'єднав українські
племена. Обидва вони довгий час були незалежні один від одного. Лише за Ігоря
починається залежність Новгорода від Києва, коли він призначає до Новгорода
Святослава, а за Святослава новгородці просять собі князем Володимира. Ярополк
знову об'єднує Київ з Новгородом.
Ще до Святослава зникає більшість окремих «ясних князів», які виступали
в договорах Олега та Ігоря. Залишається кілька – як Рогволод Полоцький, пізніше –
Ходота В'ятицький, варязького та місцевого походження.
Змінюється характер князівської влади: воєначальники, ватажки найманих
дружин стають володарями, які перебирають всю повноту влади. Поволі втрачають
своє значення віча, бо сильні князі вже не потребують погодження з ними, і в разі
потреби радяться зі старшими дружинниками. Також змінюється характер
дружини: варягів, чужий елемент, усувають або виступають поряд з ними місцеві
люди, бояри, землевласники. Історія зберегла кілька імен у договорі Ігоря в особах,
мабуть, Свенельда, Малка, Добрині, Блуда, Претича, – число яких зростає. На
прикладі Свенельда бачимо, що вони мали свої дружини, які жили іноді багатше за
дружину князя. Можливо, оцим «ясним князям» з договорів Олега та Ігоря і «бо-
ярам під рукою князя» – договору 972 Святослава належали ті розмірне невеликі
«гради»-городища, яких було дуже багато. Б. Ри-баков нараховує в Х-ХП ст. 9
городищ біля Путивля, 6 – біля Риль-ська, 5 – біля Ромна тощо.
Уривчасті відомості з чужинецьких джерел, а також літописів, фолкльор і
археологічні матеріяли дають можливість уявити культурний стан України-Руси
ІХ-Х ст.
При архевлегічних розкопах виявлено недалеко Десятинної церкви в Києві
рештки двоповерхового мурованого палацу часів Ігоря та Ольги. В румовищах
збереглися уламки мармурових баз та ка-штелій з яшми, ширефу, рештки підлоги з
кольорового мармуру, куски скла, фресок, мозаїк, позолоти. З такого палацу Ольга,
за словами літопису, дивилася, як несли деревлянських послів у чов-І-яах.
Безперечно, такий палац не був єдиним. І Серединою Х ст. датується багатий
скарб чернігівських могил: Цчорна могила з її славетними турячими рогами. На
срібному окутті і одного рога по-мистецьки зображено рослинний орнамент,
тотожній ї з орнаментом меча, знайденого в Києві На другому окутті вміщено І
складну композицію: боротьбу Кощія з Грифонами; цей сюжет згадується в билині
про Ставра Годиновича. Б. Рибаков зазначає, що цей сюжет перейшов до герба
Чернігова. Обидва окуття прикрашені черню високої мистецької вартости. Хоч у їх
виконанні вичувається вплив Сходу, арабського та грецького мистецтва,
виготовлено їх на Україні, на що вказує матеріял і їх зв'язок з місцевим
фолкльором. Чеський археолог Схраніл відзначаєвплив ювелірних виробів Чорної
могили на речі, знайдені в Чехії: в могилах Х-ХІ І ст. у Желеніцах – в бронзових
ґудзиках, у могилах в Ресевіцах, Мельнику, Жаложе, Перемосте, на Моравії. Ще
більше аналогії з речами поховань, що їх знайшов археолог 1. Червінко у Моравії.
В цих речах, – писав він, – відбився стиль, невідомий у Західній Европі,
але відомий на Русі. В ризниці Собору св. Марка, в Італії, І переховується чудової
роботи тарілка, яку Ольга подарувала Константинові Порфірородному.
Висоті матеріяльної культури відповідає й духова. Вже згадувалося, як св.
Кирило і Методій знайшли в Криму Святе Письмо, «руськими письменами
писане». Це – перша вістка про українські письмена. Чернець Храбр згадував, що
слов'яни (українці) писали «резами». Договір Олега з греками був написаний
«Івановим письмом». Акад. Н. Нікольський вказував, що в «місійній праці свв. Ки
рила й Методія треба шукати . . . початків письменства на Русі-Ч Україні».
Культура не обмежувалася вмінням писати: в ІХ-Х ст. в Україні-Русі була вже
літературна мова. Договори Олега свідчать, що слов'янська мова не була нижчою за
грецьку, бо в перекладах виразно висловлено поняття міжнароднього та цивільного
права. В договорі 907 року згадується «руський закон», заповіти, грамоти, що їх
князі мусіли давати керманичам кораблів.
З історії Аскольда, з договору Ігоря бачимо, як ширилось християнство в
Україні. Дуже цікаві київські глаголицькі листки, що їх знайшов Срезневський. На
сімох аркушах написано глаголицею – письмом, винахід якого приписують св.
Кирилові – латинського обряду літургікон. Це свідчить про вживання
глаголицького письма та про існування латинської літургії.
Таким чином усе говорить за високу культуру України дохристиянської
доби. Проф. П. Курінний висловив цікаву гіпотезу про існування у Вишгороді, під
Києвом, старішого за Київ культурного осередку, в якому був манастир, де
підготовляли слов'янських священиків, «Освіта й наука абсолютною новиною на
Русі не були. Коли існували перед Володимиром значні християнські громади на
Русі, мусіли бути зав'язки книжности і школи», – писав М. Грушевський.
РОЗКВІТ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ РУСИ
СВЯТИЙ ВОЛОДИМИР І ВЕЛИКИЙ (980–1015). Із загибіллю
Ярополка Володимир став єдиновладним володарем величезної держави. До складу
її входило коло 20-ти різних земель, племен, серед яких були і слов'янські, і
фінські, і тюркські. Увесь цей конгльомерат не був ще об'єднаний нічим, крім
княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів, Отож,
Володимир повинен був час від часу приборкувати повстання, суті яких літопис не
вияснює.
Року 981 повстали в'ятичі, Володимир переміг їх і наклав на них «дань від
рала». Наступного року він знову ходив на в'ятичів і переміг їх удруге. Року 984
ходив Володимир на радимичів з воєводою Вовчий-Хвіст. Можна гадати, що
радимичі поставили поважний збройний опір, бо літопис зазначає: «зустрів
(воєвода) радимичів на річці Пищані і переміг». Володимир наклав на них данину,
«яку везуть й до сего дне» – себто XII ст. Можливо, були й інші повстання, про які
не згадує літопис.
Володимир намагався об'єднати сусідні племена під своєю владою. Ще
йдучи проти Ярополка, він приєднав Полоцьку землю і вбив тамтешнього князя
Рогволода. 981-го року пішов на захід «к ляхам», як каже «Повість временних літ»,
і «зая гради їх» – Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Слова літопису, що то
були «лядські» міста, викликають сумнів. Територія, яку захопив Володимир, була
заселена українською людністю – дулібами, білими хорватами – і не належала до
Польщі; можливо, вона входила до Великоморавської держави. Пізніше землі над
горішньою Вислою – Краківщина – до 990-их років належали до Чеської держави.
Масуді писав, що в 943 році Русь межувала з Богемією, себто Богемія володіла
Краковом та Білою Хорватією. Це стверджує факт, що в поході Олега на Візантію