в'язниці. В 1013 році Володимир звільнив сина з дружиною, але тримав їх біля
себе, можливо – дав Святополкові Вишгород.
За два роки «вийшов із послушности батькові» другий син, Ярослав
Новгородський, син Рогніди: він перестав платити Києву данину і почав стягувати
війська для походу. Володимир, збираючись дати відсіч непокірному синові,
несподівано помер.
Є підстави гадати, що у змові з Святополком був Всеволод, князь
Володимир-Волинський, що від 90-их років зникає з політичного овиду Руси.
Скандинавські саги про Олафа Трігвісона оповідають, що 995 року він утік до
Скандинавії і там загинув. Д. Ліхачов припускає, що втік він унаслідок розриву з
Володимиром. Можливо, в опозиції були також Гліб та Мстислав.
СВЯТОПОЛК (1015–1019). Святополк, що перебував у Києві, скористався
з наглої смерти батька й оголосив себе його спадкоємцем. Прагнучи захопити
владу над усією державою, він підіслав убивників до улюбленого Володимирового
сина Бориса Ростовського. Після Бориса забито молодшого брата Гліба та
Святослава, князя Деревського. Таким чином у руках Святополка опинилася
більша частина держави Володимира: крім Київщини, Сіверщини з Черніговом та
Любечем, до неї входили землі Волинська, Деревська, Туровська, Ростовська та
Муромська.
Стероризовані вбивством братів, інші брати не виявляли актив-ности.
Тільки Ярослав Новгородський зібрав військо, найняв варягів і рушив походом
проти Святополка. В 1016 році Ярослав розбив Святополка під Любечем, і в 1017
році заволодів Києвом. Тоді Святополк удався по допомогу до тестя Болеслава.
Влігі 1018 року Болеслав з військом, в якому були поляки, німці, угри, спільно з
Святополком, який привів печенігів, подолав Ярослава з новгородцями та варягами
і в серпні 1018 року здобув Київ, захопивши велику здобич; серед полонених була
Володимирова родина: дружина й 9 дочок. Переможців урочисто зустрічали кияни
з митрополитом Іваном.
Святополк та Болеслав надали перемозі всесвітнього характеру, виславши
посольства до Німеччини та Візантії. Так у 1018 році Святополк об'єднав більшу
частину Володимирової держави і поновив дипломатичні стосунки з двома
імперіями. За допомогу він передав Болеславові червенські міста, Забужжя і,
мабуть, пізнішу Галичину,
ЯРОСЛАВ І МУДРИЙ (1019–1054). Тріюмф Святополка був недовгий:
Ярослав з новим військом із новгородців та варягів взимку 1018-19 р. знову
заволодів Києвом. Святополк утік до печенігів. Навесні 1019 року Ярослав розбив
Святополка над р. Альтою, він втік кудись на захід і там «між чехи та ляхи»
загинув. Невдасі Святополкові надано з поклоном перед щасливим Ярославом ім'я
«Окаянного», – писав С. Томашівський.
Однак, ця перемога ще не забезпечила Ярославові единовлад-ности. Року
1023, коли він усі зусилля звертав на повернення захід-ніх земель, що їх «забрав»
Болеслав, з Тьмуторокані прийшов брат Мстислав, прославлений боротьбою з
кавказькими племенами ясів (лезгінів) та касогів (черкесів). У 1026 році, після
війни, яка тривала три роки, брати «створи мир» і поділили Руську землю по
Дніпру: Мстислав дістав лівобережні землі, а Ярослав – правобережні,
Цісля того, до смерти Мстислава в 1036 році, брати жили мирно і спільно
ходили на ворогів. Того ж 1036 року Ярослав ув'язнив свого брата Судислава, князя
Псковського, і продержав його у «порубі» 24 роки,° залишаючись єдиновладним
володарем величезної держави (лише в Полоцькому князівстві правила династія
Ізясла-вичів). Єдиновладно правив він 18 років, до 1054 року. . Правління Ярослава
значною мірою було продовженням Володимирового: у зовнішній і внутрішній
політиці він поглиблював те, що зробив Володимир.
Закінчивши боротьбу з Святополком, Ярослав, як згадано вище, старався
повернути землі Західньої України, що їх забрав Болеслав: 1022 року він ходив до
Берестя; скориставшися зі смерти Болеслава року 1030, узяв Белз; в 1031 р. ходив
на Польщу і повернув червенські міста, взявши багато полонених поляків і
оселивши їх у нових укріпленнях понад р. Россю, які будував проти печенігів.
М. Грушевський вважав, що Ярослав повернув усі землі польсько-
українського пограниччя. Гірше було з Закарпаттям: використовуючи усобицю
після смерти Володимира, угорський король Стефан Святий (1000-1038) прилучив
Закарпаття до Угорщини, і його син Емерік дістав титул «князя русинів». Після
того до XX ст. перебувало воно в складі Угорської держави.
Ярослав кілька разів ходив також проти західніх сусідів: у 1038 році – на
ятвягів, з якими воював і Володимир; у 1040 р. – на Литву; 1041 р.–на мазовшан і в
1047 р. – знову на мазовшан. Ці) два походи на мазовшан провів він у допомогу
Казімірові. Взагалі Ярослав багато уваги приділив польським справам. Під час
міжусобної боротьби, що розгорілась після смерти Болеслава, він підтримував
спочатку братів князя Меліка, а потім – його сина Казіміра, в майбутньому –
Відновителя. На захист його інтересів Ярослав уклав союз з цісарем Генріхом III.
Забезпечивши Казімірові престол, він видав за нього сестру Марію-Добронігу, а за
віно дістав від Казіміра полонених, яких вивів 1018 року Болеслав Хоробрий – 800
дуці. Згодом одружив свого сина Ізяслава з сестрою Казіміра. В піклуванні про
віднову польської держави і Ярослав, і Генріх Ш виявили короткозорість:
інтересам Німеччини та України не відповідало відновлення могутности Польщі.
Ярослав мав на меті поширити кордони своєї держави в напрямку фінських
земель. У 1030 році ходив він на ЧУДЬ і над Захід-ньою Двіною збудував місто, яке
назвав своїм хрищеним іменем Юр'єв (згодом – Дорпат, тепер Тарту), закріпивши
таким чином свою владу за Чудським озером. У 1032 році ходив на заволоцьких
фінів. На Північну Двіну ходив його воєвода Уліб, але похід був невдалий. Року
1042 повторив спробу підкорити північні землі – сходив на Ямь» син Ярослава, що
князював у Новгороді, Володимир, але наслідки походу невідомі.
Порівнюючи з добою Володимира, боротьба з печенігами втратила свою
гостроту. До 1036 року вони не нападали на Україну, можливо, з причини
ослаблення – з одного боку боротьбою з Україною, а з другого – постійним
натиском зі сходу узів-торків, за якими посувалися половці. Останній масовий
наступ печенігів відбувся 1036 року, коли вони облягли навіть Київ. Ярослав, з
допомогою своїх постійних помічників – варягів, завдав печенігам жорстокої
поразки, після чого вони покинули степи й пересунулися за Дунай.™ На
побойовищі. збудував Ярослав храм святої Софії.
Перемога над печенігами дала можливість Ярославові значно посунути
кордон на південь. Над Россю він збудував лінію укріплень, зокрема місто Юр'єв
(недалеко Білої Церкви), заселюючи їх бранцями, що їх повернув йому Казімір на
віно за Марію Добронігу. Однак, його політика на півдні не дала багато
позитивного, бо степи залишалися неосвоеними, а шлях до Чорного моря перетя-
тий кочовими ордами.
Неясним залишається питання про похід Ярослава на Візантію в 1043 році.
Перед тим, з часів Володимира, відносини України з Візантією були мирні. Час від
часу були якісь стосунки між обома державами. Причиною походу було вбивство у
Візантії якогось купця, – писав візантійський письменник Скилиця, але М.
Грушевський не надавав віри його свідоцтву, припускаючи, що Ярослав, можливо,
хотів настрашити Візантію й здобути нові привілеї для руської торгівлі. Проф. М.
Андрусяк вважає, що причиною було бажання Ярослава унаслідувати
візантійський престол, тому, що його друга жінка, Феодора, була дочкою цісаря
Константина. З цим прглядом тяжко погодитися. Отже, треба покищо прийняти
погляд М. Грушевського, що точніші причини тієї виправи невідомі.
Похід, яким керували син Ярослава Володимир та воєвода Ви-шата,
закінчився повною поразкою частини руського війська, що йшла суходолом: її
знищено, а полонених – осліплено разом з воєводою. Можливо, внаслідок цього
укладено договір, закріплений шлюбом сина Ярослава, Всеволода, з царівною
Анною Мономах.
Йдучи шляхами Володимира, Ярослав широко розгортає дипломатичні
стосунки з західньоевропейськими володарями. Вище вже згадувалося про
клопотання Ярослава з приводу віднови Польської держави й твердости лінії в
обороні прав Казіміра. Ці відношення закріплено двома шлюбами: Марії-Доброніги
з Казіміром-Відновителем та Ізяслава з сестрою Казіміра – ґертрудою.
Ярослав мав широкі стосунки з Німеччиною. Вже під час боротьби з
Святополком у 1016 році уклав він союз з цісарем Генріхом II проти Болеслава
польського, але цісар зрадив його, замирився і уклав союз з Болеславом. У боротьбі
за віднову Польської держави Ярослав діяв у союзі з Генріхом III. В німецькій
хроніці оповідається про його посольство до цісаря в 1040 і 1043 роках – з про-
позицією одружитися з одною із дочок, але Генріх уже знайшов собі наречену. Син
Ярослава, Святослав, був одружений з сестрою трірського єпископа Бургарта.
Другий князь, імени якого не названо, був одружений з дочкою саксонського
маркграфа Оттона з Орляґмунду; втративши чоловіка, вона повернулася до
Німеччини й одружилася з сином баварського герцога Оттона з Нордгайму; третій,
невідомий на ім'я, одружився з Одою, дочкою Леопольда, графа Штадтського. Такі
матримоніяльні стосунки свідчать про зв'язки іншого характеру, які зближали
Київську державу з Західньою Европою.
Інтенсивні відносини, успадковані Ярославом від Володимира, зв'язали
його зі Скандинавією. Великі варязькі загони з'являлися як наймане військо в усіх
головних війнах Ярослава. Його двір, його історія часто згадуються в саґах, хоч не
завжди правдиво. Відомо, що у Ярослава перебував норвезький король Олаф II